Останнє оновлення: 22:47 вівторок, 23 жовтня
"Вороги народу" / Література
Ви знаходитесь: Культура / Література / Леонід ТЕРЕХОВИЧ / Великий геній з Кучинівки
Великий геній з Кучинівки

Великий геній з Кучинівки

Я народився в селі Кучинівка Щорського району. Для багатьох цей факт не буде мати ніякої важливості і, відповідно, не приверне ніякої уваги.

Проте, якщо додати, що в селі Кучинівка народився і творив Леонід Терехович, то число зацікавлених зросте. Так, 26 березня 1941 року, як велике знамення всьому радянському народу (бо саме того року розпочалася Велика Вітчизняна війна), на світ з’явився геній.

Геній, якого протягом всього життя топтали, кололи, різали. І все це, бо боялися. Страх перед Леонідом Никифоровичем має двояку природу: односельці його боялися, бо ж він був непередбачуваною, грубою, неадекватною людиною; якщо говорити про страх на більш масштабнішому рівні, то тут виною була його творчість…

Як відомо, найсильнішою рушійною силою для народу є слово. Особливо для тих, хто вміє «слухати». Особливо в такий час. А чути Леоніда Тереховича почали на зорі діяння найбільшого тоталітарного звіра – СРСР.

Топтали великого революціонера. Відправляли до божевільні, засилали на каторги, саджали до в’язниці. Ось витяг із вироку, коли йому присудили два роки позбавлення волі:

«Терехович Л. Н., проживая в с. Кучиновка Щорского района, на протяжении 1971 – 1972 годов систематически слушал антисоветские передачи зарубежных радиостанций, встал на путь изготовления и распространения писем и стихотворений, в которых содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй.

8 марта 1971 г. он изготовил письмо — обращение к комментатору заграничной радиостанции «Свобода» Виктору Франку, в котором клевещет на КПСС и советскую действительность. Затем, с целью распространения путем передачи его по радиостанции «Свобода», отправил это обращение в указанную выше радиостанцию в Швецию.

В феврале-марте 1971 года он написал стихотворение «Задолизы» и «О борьбе с идеологическими диверсиями», в которых клевещет на КПСС, на одного из руководителей КПСС, опошляет советскую действительность... В начале 1971 г. написал ответ на открытое письмо американского певца Дина Рида А. Солженицину и имел намерение отправить это письмо за границу. В данном письме содержатся заведомо ложные измышления, порочащие Советский государственный и общественный строй, возводится клевета на КПСС, советскую демократию, жизненный уровень народов СССР и нашу действительность. Изготовил также в этот период и хранил у себя в квартире ряд стихотворений клеветнического содержания. К ним относятся стихотворение, начинающееся словами «Кое-что о рекламе...», стихотворение, начинающееся словами «Москве украинский народ...», стихотворение, начинающееся словами «Есть в деревне сельсовет...», «Сказка о работнике балде», «В литературе Шолохов мог бы сделать шороху».

Вина Тереховича Л. Н. подтверждается его личным признанием в судебном заседании... Причем письмо Виктору Франку он сдал на почту в с. Кучиновке для отправки в Швецию, а стихотворение «Об идеологических диверсиях» направил в г.Москву гр-ну Стрижко.

Признать виновным и осудить Тереховича Леонида Никифоровича по ст. 187- 1 УК УССР к 2 годам лишения свободы, с отбытием в исправительно-трудовой колонии строгого режима» .

Читаючи вірші Леоніда Никифоровича стає зрозумілим, чого його боялася тодішня еліта.

По-перше, він писав правду; по-друге, писав майстерно; і найголовніше, по-третє – писав зрозумілою не лише високоосвіченій людині, а і кожному колгоспнику мовою. Результат – «ворог народу».

Я знаходжу спільні паралелі між Тереховичем та Володимиром Висоцьким. Дуже багато спільного є у цих двох геніїв. І я не боюся порівнювати свого односельчанина з людиною, яка відома на весь світ. Бо ж Леонід Никифорович також заслуговує на визнання, хай хоч і після смерті. Хіба може проста людина написати такі рядки:

Шануймося, люди, бо ми того вартi,
щоб душі зігріла повага незла,
щоб совість незрадно стояла на вартi,
і щемна надія розраду несла.
Нам треба свідомо ставати на муку,
порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
Лише б не забути святої науки —
в нелюдських умовах зостатись людьми.

Ви тільки вчитайтесь – «в нелюдських умовах зостатись людьми», і це пише людина, яка знає істинне розуміння слів «муки», «біль», «страждання»… Людина, яку гнули, та не зігнули. Щодо мене, то я знаходжу щось цінне в кожному слові поета.

От якби роки життя Тереховича припали на «сьогоденщину», уявляю, якого б ляпаса він виписав всім нашим політикам: і «любим друзям», і «ЇЙ», і регіональному бандиту, і заядлим націоналістам, і комуністам і т.д. і т.п.

Бо мій земляк відносився до розряду тих, хто не носить думки під шапкою, а висвітлює те, що думає. А у наш час наболілого вистачило б. До того ж, Леонід Никифорович був (!) пророком. Це справді так. Докази у його ж таки віршах:

Скінчиться все в обшарпанім хліві,
де ще стоїть моє стареньке ліжко,
і виявиться, що були праві
всі ті, кого не підпускав я й близько.
Хай був колись і молодий, і здiбний, —
минулому немає вороття...
Якщо життю я зовсім непотрiбний,
то чи ж потрібне і мені життя?
І справді, 22 серпня 1992 року, його там знайшли… мертвим.
Коли помру — це буде скоро, —
хай пам’ять в забуття не лине...
Можливо, хтось нап’ється з горя,
а хтось, можливо, смачно сплюне...
Чи пам’ятку якусь поставлять,
чи потанцюють на могилі, —
нехай знеславлять чи ославлять
ненависні мої та милі...
Чи викличу сльозу дівочу,
чи матюкне ровесник гидко, —
по смерті одного лиш хочу:
аби не позабули швидко.

Леонід Никифорович Терехович заслуговує на те, щоб його пам’ятали вічно. Бо людина, яка все своє життя віддала боротьбі з несправедливістю та «скаженим» режимом, заслуговує на це.

P.S. Стоїть його хата разом з хлівом, у якому він Богу душу віддав, точніше її у його вибили. Стоїть у бур'янах і розпадається. А про те, що тут жив талановитий поет, борець за справедливість, люди молодші двадцяти років навіть не знають. Це при тому, що хата знаходиться прямісінько навпроти школи. А з боку сільської влади ніхто і палець об палець не вдарив, щоб змінити цю ситуацію. А який би тут вийшов музей. Пригадується цікавий момент: цього року на святі села з (!) Ізраїлю приїхала людина із роздрукованими віршами Тереховича та його портретом. Все це було привішено біля сільської ради. А цьому чоловікові навіть слова не надали... Соромно і страшно за село, і за його поводирів. А вірші Леоніда Никифоровича просто необхідно надати громадській увазі. Бо в них усе - і любов, і муки, і докори, і непокора...

Коментарі (5)

Надежда Н. | 2012-07-18 09:56

Я тоже землячка Л. Тереховича. Но, как говорят "нет пророка в своем отечестве".Помню его, помню, что иногда в районной газете печатались его стихи. Конечно же никто не сохранял эти публикации. Но, видимо, где-то в архивах есть же подшивки этих газет. Это конец шестидесятых. Сейчас, читая его стихи, плачу. А это верный признак настоящей поэзии. И, что удивительно, поражают стихи на украинском языке. Спасибо Вам за память о нем, жаль, что так трагически сложилась его судьба. В этом году 20 лет со дня смерти Поэта.
Все мы ходим под Богом. Я человек верующий, единственное, что могу сделать - помолиться за упокой души, и обязательно сделаю это в день его кончины.
Всем вам добра и благополучия.

О. Ващенко | 2010-08-08 16:52

Пам"ятаю Тереховича зі школи, про нього нам частенько читав наш вікладач зарубіжної літератури та російської мови, акцентую на цьому увагу, не української мови та літературі, а саме зарубіжної та російської. Проте в ті шкільні роки ми якось не дуже цікавились цим поетом, ну був такий тай був, а зараз хотілося б вшанувати його пам"ять, прикро, що про нього не розповідають в нашій школі. Те, що він мав судимості ще нічого не означає, судимості ж у нього не за вбивство або навіть крадіжку, а за те, що він просто не хотів мовчати і вісвітлював все у своїх віршах. Хоча судимості в нашій країні зараз це модно...

Аркадій Натаріус | 2009-12-23 15:01

"...А цьому чоловікові навіть слова не надали..." Ні, було все коректно. Голова сільради перед початком свята запитала мене, чи хочу я виступити. Я відповів - ні, але якщо будуть до мене питання, то відповім. Я перший раз в житті був на святі села, і мені хотілося бути учасником, а не гостем. А те, що я хотів сказати, було в стенді, якій я готував два дні, це фото, вірші Тереховича.

Аркадій Натаріус | 2009-12-22 18:50

Дякую, п. Павло Солодовник, за статтю. Проблема ознайомлення громадськості с таким явищем українського життя як Леонід Терехович (його життя і творчість) залишається гострою. Життя вже не повернеш, а ось невідомі сторінки його літ. спадщини ще можна повернути. Якщо шукати. Я з 2006 цим займаюсь, и дещо знайшлось, опрацьовано, опубликовано. Я бачу що Вас, М. Боюру, а можливо й інших, теж турбує ця проблема. Є потреба, хоч обмінятись думками. Вийти на зв'язок зі мною можна по ел. пошті: print@val.ua Адреса мого сайту: http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.htm

М. Боюра | 2009-12-20 23:06

Леонід Терехович - поет від Бога. Познайомився з його творчістю у далекому 1993 році, коли прочитав першу, і поки що єдину, збірочку віршів "Свідомо став на муку". Останніми роками з"являються в Інтернеті знахідки віршів Л.Тереховича від А. С. Натаріуса з Ізраїлю! - спасибі йому, бо наші літературні дослідники мовчать. Геніальністю поета пишалася б будь-яка нація, на жаль, тільки не ми. Ось і тут автор пророчить "ляпаса заядлим націоналістам" від Л.Тереховича,- ні, шановний, земляк наш, написавши (хоч і російською) слова /Москва - украинский народ надёжно держит в шорах/, не міг не розуміти, "що жодна постколоніальна держава не спиралася на ноги, якщо в ній не діяли потужні націоналістичні партії та рухи. Класичні приклади - Індія, Ізраїль."
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Вперше в Чернігові виставка художників-скульпторів Тетяни Зайцевої та Стаса Кадочникова

НАІЗ «Чернігів стародавній»

RedTram
Загрузка...
Північний вектор