Останнє оновлення: 22:47 вівторок, 23 жовтня
До початку виборчої компанії
Ви знаходитесь: Культура / Література / Леонід ТЕРЕХОВИЧ / Леонід Терехович: "Та гей, бики!.."
Леонід Терехович: Та гей, бики!..

Леонід Терехович: "Та гей, бики!.."

Та гей, бики!
Та гей, чого ж ви стали?
Невже не бачите знайомого ярма?
Погоничі в дорогу просвистали
і батоги лаштують недарма...

Та гей, бики!
Доволі огинаться!
Відвикли вже тягати на горбу?
Було п'ятнадцять,
буде одинадцять,
але ж потягнете ще вікову гарбу...

Як і раніш, підем в ясну дорогу,
поклигаєм в майбутнє навпрошки,
лиш підпряжемо й доленьку-небогу...
Чого ж ви стали?
Ну-мо, гей бики!

25.12.91

В картинній галереї

Кричить на палі бунтівний козак,
випльовує скривавлені прокльони,
а поряд – гурт нікчемних посіпак,
що б’ють гнобителям низькі поклони...
Через віки видовище сумне
вразливої душі не обмине...

Застиг довкола спохмурнілий люд...
І береже хвилина та остання –
не крик жалю, ані бурхливу лють –
лише важке задавлене мовчання...
Знедолена покірливість німа
людей застиглих сумно обніма...

В картинній галереї – сум століть
гнітюще нависа, і ніби знову бачу
(страшна картина в пам’яті стоїть)
і смерть козачу, й відданість собачу:
стікає кров’ю бунтівний козак,
регоче зграя ситих посіпак...

Примітка: паля - старовинний спосіб смертної кари, коли засудженого страчували, насаджуючи на кілок.

* * *

“Червоне – то любов...” –
лунає з репродуктора...
Та час переосмислення назрів,
історія страшна – і непридумана
відгукується болісно на спів.
Мелодія розширюється в просторі,
відлунюючи від небесних дуг...
Червоне – то любов пожеж і розстрілів,
що вбили тіло, спалюючи дух.
Запалено печуть червоні тропіки, –
не вийшли ми з розжарених Сахар,
і в душах все не заживають опіки,
а думка – і потрошена, й суха...
Нам ще брести духовною пустелею,
нам подаянь відродження жебрать,
над нами висить давлячею стелею
червоне – наша чорная журба...

8.07.92

* * *

Хто диктатуру любить дуже,
усі помітить би змогли,
що фюрери, вожді чи дуче
народам щастя не дали.
Та часто чуються поради,
в яких трактують залюбки
синонімом міцної влади
міцні та грізні кулаки.

12.01.92
Кредо

В народнім розумінні ще не скресло
з під криги задогмачених ідей
просте, та дуже справедливе кредо:
годиться все, що добре для людей.

8.10.90

Завжди з народом?

Не я один – хворіє вся країна,
життя, мов перетягнута струна.
Необережність – на землі руїна.
Необережність – на столі труна.

Якщо, можливо, зможу трохи згодом
цей грізний час згадати для хвали,
то заявлю, що завжди був з народом,
і з гордістю розпринджусь, як павлин...

29.10.90

Прикмета

Ділити свій загал зажди,
бо по прикметам і повірьям,
що в купі – держиться завжди,
що порізну – летить за вітром.

12.11.90

* * *

Зависла в небі чорнота
на знак трагічності сліпої...
Відходять хлопці в небуття:
кого – ножем, кого під поїзд...
І хмари падають зім’яті
заплакавши сльозливо в тузі...
Розпачливо зламалась матір,
зчорніло поглядають друзі.
А в серці застигає черство
передчуття біди нової...
За ким тепер наступна черга?
Кого – ножем?
Кого – під поїзд?

4.07.92

Примітка: 22 серпня 1992 р. Леоніда Тереховича не стало...
 
На смерть Михайла К.

Один укол – й життя немає,
немов і болю не було...
Хай спантеличене село
уже Михайла поминає!..

А лікар посміхнувся: "П'яний...
Проспиться, знову буде пить..."
Та він уже в труні лежить,
на вірі в медиків розп'ятий...

Вже ні для чого сповідь пізня,
прізнання власних помилок,
різноголосий шум байок...
Бо все це – після, після, після...

Йому уже всього доволі:
забуті радощі та болі,
забуті друзі та сім'я,
і навіть власнеє ім'я, –
лиш вічна тьма на відноколі;

уже не заболить ніколи,
мов скинув клопоти з плеча...
...А лікар п'яних визнача
та знову признача уколи...

8.10.90

* * *

Моє життя – не крок в німій колоні,
або думки в “ідейному” полоні,
хай тільки лінія – та власної долоні,
хай кров і сльози – та які солоні!

8.01.92

* * *

Крок направо – скеля прямовисна,
крок наліво – там бездонна падь.
Що позаду – вже, здається, звісно.
Що попереду – ще треба взнать.

А зневіра обійма бентежно,
нагадало серце про біду,
бо куди веде ця грізна стежка,
я не знаю, хоч по ній іду.

18.11.90

Поруч з бентежністю

Світ ніби збожеволів...
Жовті ниви
під жовтим сонцем
нагадали дім,
в якому я, розпачливо-лінивий,
провів два місяці в житті своїм.

В нім тиша випадково залягала,
щоб знов з раптовим криком відлетіть,
немовби гарячково вимагала
послухатись її несамохіть...

Ми чули тишу...
Це було так рідко,
що ми навчились спокій цінувать,
чи не тому так боляче і бридко
бентежний світ напоказ цілувать?

Бентежність набивається в коханки,
то сміх, то плач розплескує вона,
чи саме добре миттю запоганить,
чи раптом погань витягне з багна...

І вже не зрозуміти: хто ти?.. звідки?..
та де чекає “світле майбуття”?..
Лиш гори бруду, мов суворі свідки,
що назбирались за моє життя.

Лиш є надія, що, юнацьки – сильний,
іще прорвусь через загати літ,
щоб мовчки закричать:
о, боже! Вільний!
...Чи божевільний, як і цілий світ.

14.10.90

* * *

Голод стискає лещатами голову,
холод по тілу червою повзе...
Може, від розпачу,
може, від голоду,
тільки погано гадаеш про все.

Доки життя назавжди не погасне,
треба б згадати хоч трохи добра:
щось же бувало в житті й непогане,
просто хорошого я недобрав...

22.10.90

* * *

Що є в житті страшніше за нікчемність?
І як уламки серця не стучать,
все ні для чого – прямота і чесність,
та немічний вряди-годи талант.

Розбилось серце, грюкаючи в ребра,
роки й сліди надії замели,
а мрія тільки проецює ретро,
не пробива сучасної імли.

Крізь сутінкову неміч сьогочасну
не відко ні краєчка майбуття,
розвіялись надії на прекрасне
в нікчемності вчорашнього життя.

26.10.90

* * *

Як і раніш, лежу в лікарні,
не чуть покращення нічуть,
і різні задуми негарні
мене неприязно товчуть.

Здається, всі зусилля марні,
та вже наблизився кінець...
Лиш буде довідка лікарні
про мій кінець – всьому вінець.

Я з майбуттям ним повінчаюсь
і, доки зовсім не затих,
хоч би напоказ не відчаюсь
в весільних клопотах своїх...

27.10.90

* * *

Розгойдується ніч від збуреного вітру,
а він кружля,
веде сухий танок,
мелодіями зим,
що назбирав по світу,
приглушено звучить німий оркестр зірок.

В поклонах спини гнуть обскубані дерева,
немов соромлячись своєї наготи,
бо прикриває їх лише нужда жовтнева,
як підсумок того, що вітер погостив...

Лиш світять ліхтарі,
заглядуючи в завтра,
з непоказним буттям зоставшись віч-на-віч...
Чи це омана осені?..
Чи це зимова правда?..
В задумі загадковості розгойдується ніч...

31.10.90

З віршів написаних російською

Москва –
украинский народ
надёжно держит в шорах,
а в Киеве –
не шелестнёт,
от Шелеста – ни шороха.

1971 ?

(П.Шелест - перший секретар ЦК КП України 1963 - 1972 рр.)

* * *

В литературе Шолохов
Мог бы сделать шороху
Но какой там шорох
Если держат в шорах.

1971 ?

Ці два вірші згадуються у вироку суду 1972 р.

ВРАГ НАРОДА

Хоть и разменял восьмой десяток,
прожитое словно и не в счёт…
У него – здоровье и достаток,
у него – заслуги и почёт.

Не признаешь в потолстевшем в меру,
краснолицем и слегка седом,
что свою блестящую карьеру
начал он ещё в тридцать седьмом.

Шли его ровесники в науку,
к верстаку, на трактор иль в забой…
Слаб мозгами,
но тяжёл на руку,
он успешно овладел судьбой.

И, до размышлений не доросший,
доблестный удел не проглядел,
в ведомстве доносов и допросов
стал он Мастером –
заплечных дел.

Верный стилю рокового года,
не желая думать о другом,
всюду видел он врагов народа,
весь народ
был для него врагом!

На допросах выбивал признанья,
по доносам правил ордера,
получая за расправы – звания,
за усердье в пытках – ордена.

Это ж, видно, по геройски трудно
(кто б такое вынести сумел?):
гнать невинных в лагерную тундру
иль – ещё надёжней – на расстрел!

…Но сегодня, памятью повязан,
он о жертвах вспоминать не рад;
персональной пенсией наказан
и придавлен тяжестью наград…

И когда средь славных ветеранов
без стыда и он вступает в строй,
забывать о нём как будто рано:
он в отставке,
но ещё живой!

1988 ?

Планета Владвысоцкий

Далеко-далёко есть планета,
названная именем поэта,
унесла в космическую даль
нашу радость, счастье и печаль…
Годы, словно звёздные метели,
прошумели мимо, отлетели,
но, как прежде, полнятся сердца
голосом народного певца.

Не тоскуйте о нём, не скорбите…
Снова слышно: Высоцкий поёт!..
И планетой на дальней орбите
продолжает высокий полёт!

1988

Хрипы загнанных лошадей

(подражание В. Высоцкому)

До предела натянуты вожжи,
губы рвёт нам стальная узда…
до чего ж мы, лошадки,
дожили!..
Подвела нас лихая езда…

Лучше было б – спокойно и медленно…
Лучше б тихо –
с рысцы на шаг…
Нам пока мука не намелена,
и овса подсыпать не спешат…

Но зато подгонять научились
виртуозы кнута и хлыста,
чтобы мы порезвей горячились
исхлестали весь круп от хвоста…

«Поднажмите,
родные да милые!» –
вот и гоним лихую езду,
тяжко дышим боками мыльными,
исступлённо грызём узду…

Геометрия войны

Над злым изломом перевала
луна бессмысленно кругла…
В горах –
ни круга, ни овала –
засилье острого угла.

И было:
нас загнали в угол,
огнём все выходы закрыв.
…Не стало после боя друга, –
он первым бросился в прорыв.

Он был решителен и резок.
Был смел.
Быть всюду первым смел.
Его судьба – прямой отрезок.
Он в жизни больше не успел.

Лежит он в городке неблизком,
в бою сражённый наповал…
Портрет на красном обелиске.
Трагичен траурный овал.

Добірку цих віршів зібрав і підготував до публікації Аркадій Натаріус.

Дізнатися більше про ЛеонідаТереховича
та прочитати відомі вірші поета можна за цією адресою.


Збільшити

Фото з судової справи 1972 р. (з архіву СБУ м.Чернігів)

Коментарі (4)

argo | 2009-10-25 11:05

Костян, згоден, що і в Руданського алегорія.

Костян | 2009-10-24 19:42

argo

Я думаю аллегория есть и у Руданского.
  Вот :
Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша iржа поiла?
Чи затупилось чересло?
...
Вперед, бики! Бадилля зсохло,
Самi валяться будяки,
А чересло, лемиш новii…
Чого ж ви стали? Гей, бики!
  

argo | 2009-10-24 03:08

Шановний Костян, у Леоніда Тереховича (1941-1992) і Степана Руданського (1834 -1873) схожі назви віршів, обидва використовують образ биків. Все інше різне. У Л.Тереховича бики - це поетична алегорія. Він наш сучасник і звертається до нас, до народу. Заміните в рядках вірша "бики" на народ і все стає на своє місце. Подивіться на "гравців" нашого політичного передвиборчого поля - буде ясно хто на ньому погоничі і якою дорогою вони збираються нас вести. "Було п'ятнадцять, буде одинадцять..." - лозінским в цьому досвід не позичати.

Костян | 2009-10-23 20:39

А "Гей бики!" разве не Степан Руданский написал?
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Вперше в Чернігові виставка художників-скульпторів Тетяни Зайцевої та Стаса Кадочникова

НАІЗ «Чернігів стародавній»

RedTram
Загрузка...
Північний вектор