Чернігів у 1946-му. Суди, арешти, коні і пекло …

1946 рік для санітарів-прибиральників Чернігова розпочався з наведенням ладу в самому Асенізаційному обозі. Посилювалася дисципліна аж до перспектив потрапити за грати на такому скромному підприємстві, де можна сісти тільки в калюжу, а не у в’язницю.

Директор Тарасюк вирішив посадити наступного завгоспа. Завидна стабільність, як у 1945-му. Той же сценарій:спочатку сувора догана, а потім на викинштейн.

Цього разу меч правосуддя мав покарати, того, хто ніс таку ж відповідальність, як і сам директор. Більше того, адже сам Тарасюк призначав завгоспа Сильвестра Чижевського виконуючим обов’язки на час своєї відсутності.

Виглядало так, наче  власні недоліки в керівництві ас обозом, Тарасюк перекладав на іншого, щоб самого не посадили. Адже йому ніхто не заважав помічати недоліки в роботі малесенького колективу вчасно і  не допускати  проколів.

Черговим наказом у середині січня  1946 року він оголошує  догану  завгоспу -  «залишив коней без кормів». Хоча Десна не замерзла. Кормів не вистачало - сіно ж за річкою.   

19 січня Тарасюк видає цілу поему у формі наказу і підводить «фундамент» та звільняє з роботи і віддає під суд. Перераховує злочини завгоспа з такою пристрастю, що мимоволі здається — це не службова записка, а драма в п’яти актах. Не відправив 2 підводи в розпорядження  начальства  - «міськкомунгоспу»,  не забрав кінські шкури померлих коней,  не віддав у бухгалтерію рахунок на оплату двох возів, не лікував коней  і тримав здорових поруч із хворими.Усе — як у кримінальній хроніці.

Так закінчилася кар’єра ще одного завгоспа Асобозу. За рік Тарасюк відправив під суд уже трьох своїх підлеглих — пряма дорога до таборів і білих ведмедів.

СТОРОЖІ ТА МОРОЗИ

У Чернігові на той час  було неспокійно - перший післявоєнний рік. Злочинність висока, особливо крадіжки. Тому  керівник бере  на постійну роботу двох нічних сторожів двора – жінку і чоловіка, щоб працювали через день.

На початку лютого 1946 року у Чернігів прийшла справжня зима. Десна замерзла, і сіно з лугу можна було перевозити. Тарасюк наказав мобілізувати всіх коней, крім тих, що вивозили асенізаційні бочки, на доставку сіна на підприємство двічі на день.

Коней стали годували щедро - пуд  сіна (16 кіло) на добу та півтора літри зерна. Ще й годували двічі на день.

Ідилія тривала до моменту, коли знайшли нову «злочинну схему» — об’їдки сіна. Коні  ж не могли підібрати їх копитами. А ось працівники асобозу   об’їдками  підтоплювали груби в гуртожитку.  Саботаж! Видав наказ: об’їдки сіна збирати і класти під замок на склад. Хто їх торкнеться – у Сибір. А сторожам  наказано нікого чужих не пускати на територію, ніби там дійсно «золотарі» видобували золото .

Безпросвітна повоєнної атмосфера. 28 лютого у Чернігові арештували  транспортника – людину, яка працювала на підводі чи санях. За що Валентина Духна і звільнили з роботи та йому випала подорож туди, де макар телят не пас  – невідомо.

Працівників і так бракувало, та до середини березня всі стоги сіна таки перевезли. Потім прийшло літо — гаряче, як у пеклі.

ПЕКЛО і голод

Кінець травня 1946 року вийшов страшенно спекотним. Через жахливе пекло удень асенізатори починали працювати  о 19 годині і вивозили нечистоти лише вночі. Спека знищувала усе живе,тому в Україні  1946-1947 роки були голодними.

Почалася економія коштів. Штат  скорочували. Сумісників звільняли, навіть ветлікаря. Коні, мабуть, засумували.

Жорсткою була не лише погода. Черговий завгосп обозу вилетів з роботи. Протримався лише півроку. Директор звинуватив його у крадіжці  фуражу і 32 кілограмів посівного матеріалу. Про те чи потрапив під суд – не повідомляється.  Завгоспом стає   Терехов В.Я., який уже за традицією буде виконувачем обов’язків директора.

ПРЕДОВИК  І СИМУЛЯНТ

Головного бухгалтера  Анну Ілляш  забрали на підвищення в міське комунальне господарство. Взяли на це місце Тимофія Кудрявцева. Але через 10 днів той прогуляв роботу і за це його звільнили, а справу передали до суду. Головбухом призначили Костянтина Лахтіонова, і, на диво, затримався надовго.

Хліб тоді видавали за картками. За їх облік відповідала Марія Тарасевич — жінка, якій довіряли найсвятіше.

Життя не ставало легшим. Чергового транспортника звільнили у жовтні за відмову збирати картоплю на підсобному господарстві  асобозу.  А транспортник Абрам Гуревич не протримався  на роботі й 2 місяці – звільнили з рідкісним  «юридичним» формулюванням – за симуляцію в роботі J .

Останнім наказом складного 1946 року стало звільнення одного  теслі, який працював тимчасово,  і поновленням на роботі колишнього – Гната Зевченка, який «повернувся з лав  робітничо-селянської червоної армії».

Так закінчився напівголодний і напівбожевільний 1946 рік. У Чернігові — коні, бочки, накази, догани, арешти. Життя тривало. І коні, що бачили все — і війну, і суди, і зиму, і інколи трохи людської теплоти.

(Далі буде).

Владислав САВЕНОК

На знімках: підвода з сіном у Чернігові (фото з колекції Д.Сіліча); книга  наказів Асобозу; бухгалтерський звіт 1946 року; переїзд через Красний міст у бік Асобозу;  сани з сіном і фуражем 1990-ті роки (фото Марини Станкевич).