Останнє оновлення: 22:47 вівторок, 23 жовтня
До річниці від дня народження
Ви знаходитесь: Культура / Література / Леонід ТЕРЕХОВИЧ / Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича
Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича

Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича

Вперше Л.Н.Терехович надіслав до «Громади» кілька коротеньких віршиків, як то кажуть, на злобу дня у 1990 році. Надруковано один. Інші пішли у «корзину», бо через швидкий перебіг подій втратили актуальність. Тільки тепер я дізнався, як радів Терехович з того, що його віршик побачив світ...

Якось Леонід Никифорович зателефонував менi, попросив зустрічі.

... Худий, мовчазний, невисокого зросту зі змореним обличчям, у заношеному одязі. Розмова була короткою. Я попросив його писати замітки до «Громади», розповсюджувати газету на селі. Мені і в голову не прийшло, що я розмовляв з поетом.

Та якось бандероль з газетами і примiткою «адресат помер», повернулась до редакції. Оце і все.

А далі про Леоніда Тереховича почали говорити як про поета, людину незвичайної долі. До редакції «Громади» потрапили два шкільні зошити з поезіями Тереховича, датовані серединою 1990 і початком 1992 років. Всього 121 вірш. Це були вірші поета!

Не можна було допустити, щоб слово поета-мученика загубилось в темряві небуття. Почались пошуки спонсора, щоб видати бодай невеличку збірочку поезій Леоніда Тереховича.

Що писав поет протягом життя — невідомо. Скільки згинуло його поезій у виправних таборах, лікарнях, просто в круговерті занедбаного побуту?

Кілька віршів з «кадебістської» справи поета – оце і все, що вдалось розшукати. А, може, хтось зберігає ще якийсь зошит з творчим доробком поета? Якщо так, то передайте його в обласний держархів (як це зробив я).

Будемо сподіватися, що нащадки виявляться розумнішими від нас і належно вшанують нашого обдарованого земляка. І якщо при житті Поет спав на лавах і нарах, то нехай по смерті земля йому буде пухом!

В. МОСКАЛЕНКО,
редактор незалежної газети Чернігівщини
«ГРОМАДА»

 

 

«Наш паровоз, вперед лети!..»
Й погнали, й полетіли
До сонцесяйної мети
Крізь грізні заметілі...
І чорним мороком курить,
І диким вітром свiще,
Димиться прахом без жури
Червоне попелище.
Плекали до пори порив,
Парів лиш піддавали,
З’їжджались до концтаборів,
В тюремнії підвали...
Хто не дрижав, не падав ниць,
Ті підіймались вище:
Їх з переповнених в’язниць
Звезли на кладовище.
I так збулось, як повелось, —
Не схибивши нітрохи...
Ой, як летів наш паровоз
Вперед — до катастрофи!
2.02.92 р.

 

Зцiпивши зуби, біль палючий свій
ношу в собі,
не виплесну і краплю,
ношу в собі, не втративши надій:
переболить —
 ще рано ставить крапку.
Iще живу,
 пройшовши сто смертей
з дурним бажанням вік не мати згуби,
не піддаюсь,
 палючий біль оцей
ношу в собі,
 ношу, зціпивши зуби.
16.07.92 р.

 

Ми про живих катів мовчим,
зате відважні проти мертвих,
щоб нам пожерти на пожертви,
щоб не зостатися ні з чим...
Про незворотне-iсторичне
все чуєм крики істеричні;
і недалеко до гріха:
оратор ледь не вибуха!
Трибунно паляться запали,
димовище іде від них...
Ой, мертвих дуже налякали!..
Давайте, може, й про живих?
10.07.92 р.

 

ЗА ГРИБАМИ
Під себе будні загрибали,
та древній потяг напосів, —
я вириваюсь за грибами
в святкову музику лісів.
Мені назустріч мелодійно
іде-гуде зелений шум,
і я душею молодію,
звільнившись від буденних дум.
Уже, напевно, не одвикну,
до лісу всім єством присох:
тут зачаїлося одвіку
переосмислення епох.
Щоб вічність уловить антенно,
й незгасний запал ще горів,
веде стежина сьогоденна
ген до первісних чагарів.
Перед красою лісовою
на дух прапращурів молюсь
і вилупатою совою
в людську минувщину дивлюсь...
19.07.92 р.

  

С. РЕП’ЯХУ
Я потопав в житейському багнi...
Мій рятівник подав дрючок мені,
і я схопив, і з розпачу стогнав,
але поволі вилізав з багна.
Іще стою, вклоняючись багну,
іще свою поразку не збагну,
іще не можу випустити з рук
той самий, врятувавший мене, дрюк...
Не можу ще оговтатись ніяк
та втримуюсь від радiсних подяк,
бо не проймає душу забуття:
цим дрюком били мене все життя.
22.06.92 р.

  

Закоханий в безмежний білий свiт,
я знаю, що у кожного вiн свій,
й ніхто на світі всі людськi світи
в один-єдиний ще не міг звести...

Ще в серці немовляти ожива
велична неповторнiсть світова,
щоб дух новий з роками долетів
до мислимих й немислимих світів!

Несе людина через все життя
своє — окреме — світосприйняття,
лише в кінці під покривалом літ
зникає світло,
і зникає світ...
1.08.92 р.

 

Скінчиться все в обшарпанім хліві,
де ще стоїть моє стареньке ліжко,
і виявиться, що були праві
всі ті, кого не підпускав я й близько.

Хай був колись і молодий, і здiбний, —
минулому немає вороття...
Якщо життю я зовсім непотрiбний,
то чи ж потрібне і мені життя?
23.10.90 р.

 

Коли помру — це буде скоро, —
хай пам’ять в забуття не лине...
Можливо, хтось нап’ється з горя,
а хтось, можливо, смачно сплюне...

Чи пам’ятку якусь поставлять,
чи потанцюють на могилі, —
нехай знеславлять чи ославлять
ненависні мої та милі...

Чи викличу сльозу дівочу,
чи матюкне ровесник гидко, —
по смерті одного лиш хочу:
аби не позабули швидко.
27.07.92 р.

 

Шануймося, люди, бо ми того вартi,
щоб душі зігріла повага незла,
щоб совість незрадно стояла на вартi,
і щемна надія розраду несла.

Нам треба свідомо ставати на муку,
порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
Лише б не забути святої науки —
в нелюдських умовах зостатись людьми.
31.12.91 р.

Коментарі (9)

abc | 2008-03-28 19:52

Sirko
Между прочим, я остатками своего цемента, гипса и шпаклевки замазал нехорошие слова на лестничной площадке, горелые спички на потолке.... Не помогло.

Все правильно. Люди, відповідальні за себе і все навколо себе, такого не зроблять. А от ті, хто орієнтований на зосередження відповідальності поза собою, і гидять. От Ви казали, варягів треба звати, нехай лад в Україні наведуть. Так ті, хто Вам повірив, і гидять. Мовляв нехай Sirko варягів покличе, щоб поприбирали. Бо інакше навіщо вони тут здалися? А Sirko бач, сам взявся...

Sirko | 2008-03-28 00:19

abc
Може, якби кожен трішечки своєї мозкової активності, декілька гривень, та годинку часу систематично виділяв на наведення ладу в країні, то і життя б швидко покращилося....

Между прочим, я остатками своего цемента, гипса и шпаклевки замазал нехорошие слова на лестничной площадке, горелые спички на потолке.... Не помогло. Снова всё возникло. Бесполезное это занятие.
Отккда воры берутся? Вот стоит человек перед зеркалом и думает: я трудился трудился для народа, для Украины. А оно не помогает. Всё опять возникает. Да пропади оно всё пропадом! Лучше я в чиновники запишусь, да землицы себе надерибаню. А уж мои потомки в люди выйдут!

abc | 2008-03-27 10:25

Можливо хтось образиться, але я радив би кожному добре роздивитися себе в дзеркалі, та замислитися. Може, якби кожен трішечки своєї мозкової активності, декілька гривень, та годинку часу систематично виділяв на наведення ладу в країні, то і життя б швидко покращилося і ... І, найкращим з нас, не потрібно було б свій талант та життя класти за небажання загалу, хоча б щось зробити для себе.

Ирина Терехович | 2008-03-27 09:05

Очень понравилось. Хорошо, что вспомнили.
И за сайт спасибо. Если бы все читали побольше!

Сергій | 2008-03-26 19:36

argo
М.Боюра, майже всі відомі мені матеріали знаходятся за адресою: http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.htm Мій e-mail: 4664@list.ru
Ох і ганьба! Зараз файні хлопці реєструть собі короткі адреси на mail.val.ua :) А Тереховича там можна взяти заразом архів (5 Мб) - http://arkgor.ipsys.net/L.Terehovych.zip

Гість | 2008-03-26 19:23

Вірші надзвичайні...
---------------------------
  Дитяче паралельне питання - скільки полковників бувшого КДБ не примарою ще ходять нашим містом і чи ностальгують вони за колишніми часами? Хоча б один з них зрозумів, що робив і як його назвуть нащадки?

argo | 2008-03-26 18:45

М.Боюра, майже всі відомі мені матеріали знаходятся за адресою: http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.htm Мій e-mail: 4664@list.ru
    

Сергій | 2008-03-26 17:48

М.Боюра
... чи може боялися полковника бувшого КГБ, котрий через коліно ламав долю поета?
Who is it?

М.Боюра | 2008-03-26 16:49

  Слава тобі Господи, і у нас вже згадують нашого славного земляка - поета від Бога, в'язня сумління Л.Тереховича. Канада пише про нашого земляка і публікують його вірші, на сайті Севастополя можна прочитати майже всі відомі вірші Л. Тереховича, а ми все вагалися, чи може боялися полковника бувшого КГБ, котрий через коліно ламав долю поета? Не варто боятися, хай примарою ходить він по нашому прекрасному місту і хай живе довго, аж поки в центрі міста не постане величний пам'ятник мученику кегебістів, народному поету Леоніду Тереховичу.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Вперше в Чернігові виставка художників-скульпторів Тетяни Зайцевої та Стаса Кадочникова

НАІЗ «Чернігів стародавній»

RedTram
Загрузка...
Північний вектор