Останнє оновлення: 17:00 понеділок, 1 березня
До річниці від дня народження
Постійне посилання: http://newvv.net/culture/literature/190048.html
Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича

Нехай земля буде пухом! Пам'яті Леоніда Тереховича

Вперше Л.Н.Терехович надіслав до «Громади» кілька коротеньких віршиків, як то кажуть, на злобу дня у 1990 році. Надруковано один. Інші пішли у «корзину», бо через швидкий перебіг подій втратили актуальність. Тільки тепер я дізнався, як радів Терехович з того, що його віршик побачив світ...

Якось Леонід Никифорович зателефонував менi, попросив зустрічі.

... Худий, мовчазний, невисокого зросту зі змореним обличчям, у заношеному одязі. Розмова була короткою. Я попросив його писати замітки до «Громади», розповсюджувати газету на селі. Мені і в голову не прийшло, що я розмовляв з поетом.

Та якось бандероль з газетами і примiткою «адресат помер», повернулась до редакції. Оце і все.

А далі про Леоніда Тереховича почали говорити як про поета, людину незвичайної долі. До редакції «Громади» потрапили два шкільні зошити з поезіями Тереховича, датовані серединою 1990 і початком 1992 років. Всього 121 вірш. Це були вірші поета!

Не можна було допустити, щоб слово поета-мученика загубилось в темряві небуття. Почались пошуки спонсора, щоб видати бодай невеличку збірочку поезій Леоніда Тереховича.

Що писав поет протягом життя — невідомо. Скільки згинуло його поезій у виправних таборах, лікарнях, просто в круговерті занедбаного побуту?

Кілька віршів з «кадебістської» справи поета – оце і все, що вдалось розшукати. А, може, хтось зберігає ще якийсь зошит з творчим доробком поета? Якщо так, то передайте його в обласний держархів (як це зробив я).

Будемо сподіватися, що нащадки виявляться розумнішими від нас і належно вшанують нашого обдарованого земляка. І якщо при житті Поет спав на лавах і нарах, то нехай по смерті земля йому буде пухом!

В. МОСКАЛЕНКО,
редактор незалежної газети Чернігівщини
«ГРОМАДА»

 

 

«Наш паровоз, вперед лети!..»
Й погнали, й полетіли
До сонцесяйної мети
Крізь грізні заметілі...
І чорним мороком курить,
І диким вітром свiще,
Димиться прахом без жури
Червоне попелище.
Плекали до пори порив,
Парів лиш піддавали,
З’їжджались до концтаборів,
В тюремнії підвали...
Хто не дрижав, не падав ниць,
Ті підіймались вище:
Їх з переповнених в’язниць
Звезли на кладовище.
I так збулось, як повелось, —
Не схибивши нітрохи...
Ой, як летів наш паровоз
Вперед — до катастрофи!
2.02.92 р.

 

Зцiпивши зуби, біль палючий свій
ношу в собі,
не виплесну і краплю,
ношу в собі, не втративши надій:
переболить —
 ще рано ставить крапку.
Iще живу,
 пройшовши сто смертей
з дурним бажанням вік не мати згуби,
не піддаюсь,
 палючий біль оцей
ношу в собі,
 ношу, зціпивши зуби.
16.07.92 р.

 

Ми про живих катів мовчим,
зате відважні проти мертвих,
щоб нам пожерти на пожертви,
щоб не зостатися ні з чим...
Про незворотне-iсторичне
все чуєм крики істеричні;
і недалеко до гріха:
оратор ледь не вибуха!
Трибунно паляться запали,
димовище іде від них...
Ой, мертвих дуже налякали!..
Давайте, може, й про живих?
10.07.92 р.

 

ЗА ГРИБАМИ
Під себе будні загрибали,
та древній потяг напосів, —
я вириваюсь за грибами
в святкову музику лісів.
Мені назустріч мелодійно
іде-гуде зелений шум,
і я душею молодію,
звільнившись від буденних дум.
Уже, напевно, не одвикну,
до лісу всім єством присох:
тут зачаїлося одвіку
переосмислення епох.
Щоб вічність уловить антенно,
й незгасний запал ще горів,
веде стежина сьогоденна
ген до первісних чагарів.
Перед красою лісовою
на дух прапращурів молюсь
і вилупатою совою
в людську минувщину дивлюсь...
19.07.92 р.

  

С. РЕП’ЯХУ
Я потопав в житейському багнi...
Мій рятівник подав дрючок мені,
і я схопив, і з розпачу стогнав,
але поволі вилізав з багна.
Іще стою, вклоняючись багну,
іще свою поразку не збагну,
іще не можу випустити з рук
той самий, врятувавший мене, дрюк...
Не можу ще оговтатись ніяк
та втримуюсь від радiсних подяк,
бо не проймає душу забуття:
цим дрюком били мене все життя.
22.06.92 р.

  

Закоханий в безмежний білий свiт,
я знаю, що у кожного вiн свій,
й ніхто на світі всі людськi світи
в один-єдиний ще не міг звести...

Ще в серці немовляти ожива
велична неповторнiсть світова,
щоб дух новий з роками долетів
до мислимих й немислимих світів!

Несе людина через все життя
своє — окреме — світосприйняття,
лише в кінці під покривалом літ
зникає світло,
і зникає світ...
1.08.92 р.

 

Скінчиться все в обшарпанім хліві,
де ще стоїть моє стареньке ліжко,
і виявиться, що були праві
всі ті, кого не підпускав я й близько.

Хай був колись і молодий, і здiбний, —
минулому немає вороття...
Якщо життю я зовсім непотрiбний,
то чи ж потрібне і мені життя?
23.10.90 р.

 

Коли помру — це буде скоро, —
хай пам’ять в забуття не лине...
Можливо, хтось нап’ється з горя,
а хтось, можливо, смачно сплюне...

Чи пам’ятку якусь поставлять,
чи потанцюють на могилі, —
нехай знеславлять чи ославлять
ненависні мої та милі...

Чи викличу сльозу дівочу,
чи матюкне ровесник гидко, —
по смерті одного лиш хочу:
аби не позабули швидко.
27.07.92 р.

 

Шануймося, люди, бо ми того вартi,
щоб душі зігріла повага незла,
щоб совість незрадно стояла на вартi,
і щемна надія розраду несла.

Нам треба свідомо ставати на муку,
порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
Лише б не забути святої науки —
в нелюдських умовах зостатись людьми.
31.12.91 р.

Коментарі (9)

abc | 2008-03-28 19:52

Sirko
Между прочим, я остатками своего цемента, гипса и шпаклевки замазал нехорошие слова на лестничной площадке, горелые спички на потолке.... Не помогло.

Все правильно. Люди, відповідальні за себе і все навколо себе, такого не зроблять. А от ті, хто орієнтований на зосередження відповідальності поза собою, і гидять. От Ви казали, варягів треба звати, нехай лад в Україні наведуть. Так ті, хто Вам повірив, і гидять. Мовляв нехай Sirko варягів покличе, щоб поприбирали. Бо інакше навіщо вони тут здалися? А Sirko бач, сам взявся...

Sirko | 2008-03-28 00:19

abc
Може, якби кожен трішечки своєї мозкової активності, декілька гривень, та годинку часу систематично виділяв на наведення ладу в країні, то і життя б швидко покращилося....

Между прочим, я остатками своего цемента, гипса и шпаклевки замазал нехорошие слова на лестничной площадке, горелые спички на потолке.... Не помогло. Снова всё возникло. Бесполезное это занятие.
Отккда воры берутся? Вот стоит человек перед зеркалом и думает: я трудился трудился для народа, для Украины. А оно не помогает. Всё опять возникает. Да пропади оно всё пропадом! Лучше я в чиновники запишусь, да землицы себе надерибаню. А уж мои потомки в люди выйдут!

abc | 2008-03-27 10:25

Можливо хтось образиться, але я радив би кожному добре роздивитися себе в дзеркалі, та замислитися. Може, якби кожен трішечки своєї мозкової активності, декілька гривень, та годинку часу систематично виділяв на наведення ладу в країні, то і життя б швидко покращилося і ... І, найкращим з нас, не потрібно було б свій талант та життя класти за небажання загалу, хоча б щось зробити для себе.

Ирина Терехович | 2008-03-27 09:05

Очень понравилось. Хорошо, что вспомнили.
И за сайт спасибо. Если бы все читали побольше!

Сергій | 2008-03-26 19:36

argo
М.Боюра, майже всі відомі мені матеріали знаходятся за адресою: http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.htm Мій e-mail: 4664@list.ru
Ох і ганьба! Зараз файні хлопці реєструть собі короткі адреси на mail.val.ua :) А Тереховича там можна взяти заразом архів (5 Мб) - http://arkgor.ipsys.net/L.Terehovych.zip

Гість | 2008-03-26 19:23

Вірші надзвичайні...
---------------------------
  Дитяче паралельне питання - скільки полковників бувшого КДБ не примарою ще ходять нашим містом і чи ностальгують вони за колишніми часами? Хоча б один з них зрозумів, що робив і як його назвуть нащадки?

argo | 2008-03-26 18:45

М.Боюра, майже всі відомі мені матеріали знаходятся за адресою: http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.htm Мій e-mail: 4664@list.ru
    

Сергій | 2008-03-26 17:48

М.Боюра
... чи може боялися полковника бувшого КГБ, котрий через коліно ламав долю поета?
Who is it?

М.Боюра | 2008-03-26 16:49

  Слава тобі Господи, і у нас вже згадують нашого славного земляка - поета від Бога, в'язня сумління Л.Тереховича. Канада пише про нашого земляка і публікують його вірші, на сайті Севастополя можна прочитати майже всі відомі вірші Л. Тереховича, а ми все вагалися, чи може боялися полковника бувшого КГБ, котрий через коліно ламав долю поета? Не варто боятися, хай примарою ходить він по нашому прекрасному місту і хай живе довго, аж поки в центрі міста не постане величний пам'ятник мученику кегебістів, народному поету Леоніду Тереховичу.


































































































































закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Академічний народний хор — запрошення до весни

SVOBODA.FM