Останнє оновлення: 22:47 вівторок, 23 жовтня
Пам'ять
Ви знаходитесь: Культура / Література / Леонід ТЕРЕХОВИЧ / Дід Леоніда Тереховича
Дід Леоніда Тереховича

Дід Леоніда Тереховича

Яким Терехович народився 9(21) вересня 1883 року в селі Безуглівці Городнянського повіту (тепер Щорського району) на Чернігівщині в селянській сім'ї.

Після закінчення гімназії, з 1902 року, працює учителем в селах Здрягівці, Безуглівці, Великому Щимелі. Бере активну участь у революційних подіях 1905 року.

У роки громадянської війни вступив до Богунського полку. Демобілізувавшись, працював учителем української мови і літератури та в адмініст-рації Великощимельської волості.

За участь у революційних подіях 1905 р., через відсутність вагомих доказів, покараний кількома місяцями ув’язнення. В 30-х роках засланий до Сибіру, де й помер. (розстріляний за постановою судової трійки у 1931 р., як близький до "Спілки визволення України"), прим. А.Н. З І918 року друкує свої вірші та публіцистичні статті на сторінках "Черниговской земской газеты", "Селянської газети", Селянського життя", "Червоного стягу", "Путь красноармейца". Були вірші під нерозкритими псевдонімами, а, можливо, і без підпису. Пропонуємо кілька з них увазі читачів.

ЗІБРАВ КРУМКАЧ О.Е.

БЛАГАННЯ МОЄ

Прийди, жаданий час, осяй
Велику нашу Україну
І долю їй, і силу дай
І волю міцну незагинну!..
Хай на полях її сини
Працюють з співами бадьоро
Й минуле згадують, мов сон,
Ніби чуже - не своє горе...
А поки що дай їй синів
Великих, міцних, як ті скелі,
Щоб будувать талан без снів
І щоб одним огнем горіли
Сердца орлині їх
За нас
, за всіх!

Черниговская
земская газета
№69-70. 1918 г.

* * *

Ні, в світі кращого нема
Як рідний край, та рідна хата,
Як воля, доля свого брата, -
А все чуже - стіна німа.
Ні, в світі кращого нема
Своїх пісень, своєї мови,
Своєї рідної будови -
Чужому ж наше все - дарма!..
Ні, в світі кращого нема
Кохання нені свого сина, -
І тяжко, сумно, - як дитина
Ганьбує нею, мов тварина,
Або звірина без ума!..

Черн.земск. газета
№83-84. 1918 г.

 
ВНУК

Внук невмілою рукою
Першу борозну веде,
Дід невпинною стопою
По ріллі новій іде.
І в усмішці радість грає,
І в очах його блищить:
- Рід новий, мовляв, зростає,
Щоб нам стежку заступить!
Молодим немає горя,
Мов по писаному йдуть.
Ворогів своїх поборять
І до щастя приведуть.
Гей, не буде в світі гірше.
Без царів і панських пут!
Що то є найщасливіще,
Як наш батько - вічний труд!

Селянське життя
Чернігів. 1924.№31-32.

 

ПАМ’ЯТІ С. Д. І К. Р. РЕНЧИЦЬКИХ

Не сказати нічого, не скрикнути тоді, як страшна постать стоїть переді мною й днем і вночі - не можна... не можна.

Переді мною славні, чисті святі постаті небіжчиків С.Д. і К.Р. Ренчицьких.

Про них (скоріше про нього) вже писали, писали коротенькі звістки, коротенький некролог, але пам'ять таких людей треба б хоч в країні їм рідній увіковічить. Як би я зрадів, коли б почув, що хтось, кому змога, прийняв заходи до постанови монумента, якої будь хоч маленької пожертви він не коштував, і хотілось би той монумент бачити на тому місці, де жили, працювали з користю для суміжних сіл голуби сиві, де й тепер стоїть будинок, де жили вони, на річці Снові.

Я пишу, як селянин, кот­рий мав сам користь від існування небіжчиків... Мені хотілось би виявить почуття подяки за ту не­примітну працю, котра багато дала користі в селах, що окружають хутір Ренчицьких...

Не знаю, який страшний психоз-гармидер душі чоловіка-звіря володав тими розбишаками большевиками, котрі вбили праведників. Не знаю, яка мара оступила люд наш, темний, але ж справді добрий, чув я, що навіть селяни суміжних з х.Ренчицьких сіл спо­чували розграбуванню і вбивству, гріху, котрого може й сатана не видумав би, і кажуть, що селяни с.Гірська були учасниками в цьому страшному ділі. Забули селяни ріжні допо­моги своїх певних друзів - Ренчицьких.

Невже вони їх мали за "буржуа", коли вони навіть не любили слова "барин", не любили ні лести, ні поклонів? Забули селяни, що ні в одному не одказувалось в позичці грошей (аби були) і ніколи не брались відсотки. Забу­ли селяни, що ні в одному не одказувалось в просвіті, і мали змогу дістати й пораду до всього. Забули селяни, хто перший турбувався за школи в окрузі. Все забули, забули селяни - й попустили друзів до ганебної смерті. Не бачили вони, "буржуї" самі не цурались фізичної праці. Не згадали селяни ні ввічливості, ні простоти, ні святошт душі друзів.

Що вони мали заподіяти їм, оці друзі? Кого вбито, селяне? Вбито тих, хто знав допомогти занепавшим від пожеж і, хто не ідну привітав сироту, а той виростив, хто віками світив більш, чим 20 років. Болить душа, серце скимить від зимового холоду, вітаючого в темній душі люду. Болить душа, а що зробиш тепер, коли нема й не буде зірок святих, що сяяли в нашій окрузі, сяяли, мріяли, зогрівали чулих, давали слово німим, кривим-костур, а сліпим - очі!

Господи! Дай же не забути славні сліди світогрію цих зірок.

До вас звертаюсь, хто знав цих людей, хто не "буржуїв" в них бачив, а бачив людей, котрі не повинні вмерти в пам'яті нащадків.

Я.Г.ТЕРЕХОВИЧ.
Черниговск. земская газета,
1918. №31-32.

 

Городнянський повіт

Хто перехрестив мешканців Городнянського повіту в білорусів? Дуже обидно, а де-не-де та й прочитаєш такий поклеп, і здається мені, що це робить хтось з гадкою метою з тих "інтел­ігентів", котрі ніяк не хочуть признавати замордованої України... Та ще часом, хто вони бувають? Сини своєї неньки, добитої такими ж синами. Як той Марко проклятий загубивши неньку і обдурений паном-чортом, плентаються по світу... та той хоч корився своїй совісти приймав люту кару покірно за гріх... Ще років сім тому якось прочитав я в “Черниговскомъ слове”, як якийсь добродій (мабуть, сам городнянець) чуть не сказав про всю Чернігівщину, що мешканці її білоруси, а мій рідний повіт назвав білоруським...

І дуже загадався я, бо з малку, з дитинства, лічив себе не тільки українцем, хоч проживав на кордоні Могильовщини... Згадався й почав придивлятися та міркувати... і поглянув я на молодь, не на тих добродіїв, котрі "Заштокались", "Зарусились" до того, що як можливо тяглися з "Масла" зробить "Маслова", з "Залізняка" - "Железнякова", не на молодь селянську що "Шахтеров" та "Разлуки" московські виспівували і мордували свої рідні пісні...

Подивився я на свого старенького діда, котрого нащадком залишив з дитинства, не робив він "новаторства" і, святкуючи, все споминав "Старину" свою. І виливав це святкування небіжчик в піснях, про котрі не знав, що вони українські й рідні його пісні. Знав він їх тільки "старинними". Вдивовижу мені було й те, що дід добре знав "пога­ну" царицю Катерину, що панщину йому “зробила".

Я слідкував за старими та сивими дідами і ловив в їх мові, в їх душі все українське і певен в тому, що діди їх ще ліпші українці були, чим вони, бо колишні пісні їм впадали в саму глибинь серця.

Подивився я й з статистичного боку. Возьмемо наприклад Велико-Щимельську волость цього повіту, де відколи невідомо живе обурене Москвою "козачество" і тепер лічить 200 з гаком сімей. Та в який куток повіту не поглянь, проживають між іншими селянами такі ж козаки і лічуть себе вони "предко­вічними". Навіть певен в тому, що в Тупичевській волості третина таких "предковічних". Тоді скажемо скільки ж мається серед селян "предковіч­них".

Ось чого нудно, коли читаєш ріжне "гавкання доб­росовісних інтелігентів", котрі замерзли й не хочуть відчутися від того страш­ного брудного царату й централізму, що вибив їм памороки, й вони скоро лічитимуть себе якоюсь дикунською нацією "інтер­націоналістів бившея Россії".

Гидко, коли бачиш, що майже все земство наше, відмоложене земство, не цікавиться своїм рідним і ніяких засобів не приймає хоч би для самоосвіти населення... А вчителі народні, правда, збентежились, та тільки не в той бік: посміхаються з рідної мови, та найщиріше допомагають тим цікавим "інтелігентам", що перехрещують наш народ в що хочеш, тоді як вони є походження українці та ще й значною частиною козаки...

“Ой горе тій чаєчці-небозі, що вивела діток та при битій дорозі”.

Отак закінчу я улюбленою піснею мого діда.*

Я.Г.ТЕРЕХОВИЧ.
Черниговская земская газета. 1918. №31- 32
Держархів Чернігівсь­кої області.
Збережено орфографію оригінала.
Промінь Жовтня. 1999 р. 21 серпня.

 
Додатки:
Оригінал статті – фото з альбому Крумкача О. Є.
Пісню, яку згадує Яким Терехович можна слухати зараз: "Чайка". Виконує Тарас Житинський.
І ще – пісня "Два козаки" та "Любо, братці, любо..."
 
Підготував до публікації Аркадій Натаріус

Коментарі (5)

П.Іванов | 2011-11-29 11:11

Слава Тереховичам!

нотаріус | 2011-11-24 23:08

Аркадій НАтаріусдивись вихідні дані цієї статті.
я питаю хто ви порівняно з тереховичами а що ви автор то і коню понятно

Аркадій НАтаріус | 2011-11-24 23:00

дивись вихідні дані цієї статті.

нотаріус | 2011-11-24 22:13

Молодці Тереховичі а ви хто?

Павло | 2011-11-24 21:46

Аркадій Семенович, Ви де пропали. Зв'яжіться зі мною, будь-ласка. Павло . solodovnik.pavleniy@ukr.net
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Вперше в Чернігові виставка художників-скульпторів Тетяни Зайцевої та Стаса Кадочникова

НАІЗ «Чернігів стародавній»

RedTram
Загрузка...
Північний вектор