Дві «Деснянські правди»: Газетна шизофренія?

Нещодавно чернігівські читачі (й особливо передплатники обласного видання «Деснянська правда») були, м'яко кажучи, трохи здивовані. Причому одразу двічі за останній місяць.

Перший — коли 1 жовтня отримали начебто ту саму «Деснянську правду», але з маленьким морквяним приписом «вільна» зліва від логотипа. Другий — коли 22 числа того ж місяця на Чернігівщині вийшла друком ще одна газета з… тією ж самою назвою, тільки без припису.

«Що це?» — запитав себе читач «Деснянки», побачивши таке диво. — «Роздвоєння однієї й тієї ж газети»? Тим більше, що й назва в обох однакова (малесенький припис «вільна» майже не впадає у вічі), а різниця лише у кольорах і форматах.

Перша яскрава, наче дитячий журнал, друга, яку видало новостворене комунальне підприємство обласної ради, — класичний формат «А-2» (до речі, той самий формат, яким це видання друкувалося до появи у редакторському кріслі «Деснянської правди» прилучанки Лариси Мілової, чиї досягнення в галузі журналістики зовсім невідомі чернігівській пишучій братії).

Обидві «Деснянки» (і та, котра Мілової, і комунальна, що очолив Леонід Ісаченко) почали «нову-стару» еру з одного і того ж номера — 1 (27 490) і однакового логотипа, але перша чомусь залишила собі орден «Знак пошани», яким видання нагородили ще за радянських часів. Друга від нього з невідомих причин відмовилась, обравши собі для іміджу обласний герб (теж цікавий факт, бо, згідно з чинним законодавством, користуватися такою символікою на свій розсуд начебто заборонено).

До того ж, судячи з п'ятизначної цифри у дужках (27 940), обидві газети вважають себе правонастуницями того регіонального видання, що читачі бачили колись тричі на тиждень — щовівторка, щочетверга й щосуботи і за дизайном якого сумували, коли новий редактор Лариса Мілова змінила звичайний формат газети на «А-3».

Саме так стверджують обидві «Деснянки» у своїх зверненнях до читачів. Аякже! Зараз у нас тільки лінивий нічого не говорить про закон. Але про те, чому так дивно сталося, що в нашому регіоні аж дві газети з однаковою назвою, замість однієї, і «вільна», і комунальна у своїх перших номерах мовчать, наче партизани на допиті.

Замість правдивої історії про дивне газетне роздвоєння закидають один одному щодо «порушень юридичних процедур під час реєстрації» та «занепад флагмана обласної журналістики».

А ще інформують читача про власні наміри. Видання Мілової, що привласнило собі бренд і орден, наприклад, наголошує, що «Деснянська правда» — буде, тому що вона — є» і що ця газета тепер вільна від зобов'язань перед попередніми засновниками (а це були: чернігівська обласна рада, облдержадміністрація і первинна журналістська організація). А ще стверджує, що їхнє «підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю зареєстроване відповідно до чинного законодавства», а «видаючи «Деснянську правду — вільну», колектив редакції діятиме, чітко дотримуючись чиного законодавства».

Видання, кероване паном Ісаченком, в анонімній статті на першій шпальті спочатку капітулює перед спритним близнюком, мовляв, «маємо те, що маємо, нехай собі». А потім наголошує, що комунальна «Деснянка» «не приписуватиме жодних чужих заслуг і не казатиме, що вона вільна, бо абсолютної волі нема ніде і ні в кого, а тим паче її повік і по всьому світу не було у журналістиці»… Отака заява!.. Схоже на те, що чи то автор — великий песиміст, чи поки що невідомий нам фахівець із міжнародної журналістики.

Він додає: «…великою мірою всі наші біди йдуть від того, що ми вульгаризуємо саме розуміння влади, тієї влади, котру самі ж обираємо, не поважаючи владу, ми сліпо перестаємо поважати самі себе»… Певне, натякає, що ніякої критики влади (особливо обласної, що є у числі співзасновників видання) у цій «Деснянці» не буде).

А наостанок, поясюючи, чому біля логотипа розташований герб нашої області, нарешті, зізнається: «Це і є основним символом, знаком того, хто ми і для кого працюємо»… Так і хочеться оте «для кого» виділити ну, ду-у-уже жирним шрифтом, бо багатьом вже зрозуміло — для кого саме.

І ось тут, попри усе словоблуддя обох «старих-нових» видань, у читача може виникнути доволі логічне запитання: «А хто це, до речі, такий «розумний» дозволив зареєструвати дві газети з однаковою назвою? Начебто, за законом, таке вчиняти не можна. А чи не сталося це завдяки корупції або ж тиску з боку влади?..»

Звісно, за всіх часів без якогось впливового «даху» таке неподобство не робиться. За сучасними законами про авторське право, торгові марки та недобросовісну конкуренцію — воно взагалі неможливе. Але, як написав анонім, маємо те, що маємо — дві газети з однаковим логотипом. І обласну раду, на чолі з її керівником, представником БЮТу Наталією Романовою, яка вже двічі вперто обирає на посаду редактора «Деснянки» людей з інших міст (нагадаю, Мілова — підприємець із Прилук, Ісаченко — оглядач якогось київського видання) і, до того ж, майже невідомих у тутешніх журналістських колах.

Наче своїх кандидатур в обласному центрі вже немає, наче в нас усі повимирали, як динозаври... Чи не логічно ж було б обрати на посаду керівника «Деснянської правди» когось із заступників редакторів, людину-фахівця з певним досвідом, а не підприємця й оглядача?

Але, мабуть, в обласній раді краще знаються на журналістиці. А ще — на економіці, бо замість того, щоб відібрати привласнене видання й побажати Міловій щасливої дороги до Прилук, облрада своїм рішенням від 5 червня цього року виділяє на нове комунальне підприємство «Редакція газети «Деснянська правда»… 500 тисяч гривень. І ще 10 тисяч — на його реєстрацію. А ще, кажуть, обіцяли виділити Ісаченку квартиру (мабуть, своїм, чернігівським, уже всім надали житло, тож почнемо благодійництво щодо столичних)…

От вам і «економія» регіонального бюджету. А могли б, здавалося, подбати про лікарні, школи, дитячі садки і таке інше, на що у влади завжди грошей не вистачає (і про що вони, за їхніми ж твердженнями, думають навіть уві сні). А от газет у нашому регіоні, начебто, вистачає, тож робити дві «Деснянки» замість однієї, м'яко кажучи, взгагалі було не слід. Та ще й зараз, під час кризи, коли керівник зі здоровим глуздом не розкидається сотнями тисяч гривень, а економить кожну копійчину…

Втім зрозуміло, що мета створення двох газет (а комунальна «Деснянка» так і попереджає: «сьогодні їх дві, а завтра може бути три») жодного стосунку до економії не має. Бо напередодні виборів певним політичним силам, звісно, краще мати два пропагандистських рупори, аніж один. Та ще й придбаних не за власні кревні, а за бюджетні кошти. Тому що лідер, який згодом може очолити владу в країні, такий вчинок, скоріше за все, тільки схвалить, а щодо можливого покарання наразі не варто навіть і перейматися.

Як казали у давнину, «переможець завжди правий», і цим уже в наш час нікого не здивуєш. Дивує те, чому інші політичні сили (особливо ті, що називають себе «опозицією») в облраді мовчать, наче води у рота набрали? Що, перелякалися? Чи погодилися на якийсь вигідний компроміс?

І невже й наша обласна рада стала таким собі закритим клубом за політичними інтересами, в якому народні обранці вирішують власні економічні проблеми, а зовсім не те, що вони обіцяли своїм виборцям?..

Шизофренія — хронічне душевне захворювання, в основі якого лежать розщеплення думок, почуттів і дій людини, психічний розлад, що характеризується погіршенням сприйняття навколишньої дійсності і значною соціальною дисфункцією. У шизофренічному процесі страждають воля і мотивація, людина стає пасивною, байдужою, млявою, безініціативною, замкнутою.

І редактору, й іншим працівникам «Високого Валу», відповідаючи на телефонні дзвінки читачів тижневика і гостей однойменного сайту, часто доводиться твердим голосом говорити наступне: «Редакція не завжди поділяє позицію автора матеріалу!» Трапляється й так, що хтось із членів колективу поділяє, хтось — ні. І це «роздвоєння», на наш погляд, зовсім не є шизофренією. Так було і в цьому випадку.

Та в одному наша думка збігається — ми за здорову конкуренцію, і чим більше газет буде, тим краще — і робочих місць більше для журналістів, і ще багато позитивних моментів. А що, конкуруючи в жорстких капіталістичних умовах, сильні залишатимуться, а слабкі «потонуть», так з цим нічого не вдієш.

І ще одне. Якщо обласна рада з її потужним юридичним апаратом не в змозі проконтролювати, щоб від неї «не втекла» газета, так це її проблеми. Якщо господар поганий і вона — газета — десь там безконтрольно «валяється», то чому б її комусь і не «підняти», тобто, не забрати собі і не приватизувати, якщо є така можливість.