Нескорені Ляповки та «інтимні» роботи

Початок 1948 року заніс до Асенізаційного обозу нового директора разом із лютневим вітром.

Схоже, у Чернігівському міськкомуноспі хтось вирішив пограти в шахи й першим «пожертвував» Тереховим.

На його місце урочисто посадили «товариша Юскевича Віктора Федоровича».

При оформленні писали його через «ск», а далі вже креативили як Юшкевич.

А колишній завгосп Терехов повернувся на стару посаду — рівно настільки, щоб знову з неї полетіти. Бо колишніх конкурентів прийнято не тримати — максимум коротко струшують, а потім підчищають. Так сталося  з Тереховим 11 травня.

ПОЧИНАЮТЬСЯ ЗВІЛЬНЕННЯ

1948-й приніс Асобозу поступове «очищення» кадрів. Директор заходився шукати найменші, а подекуди й абсолютно вигадані приводи, аби позбутися працівників. Спершу під ніж пішов колісник — той самий майстер, що лагодив колеса для возів.

Потім і прибиральниця Акуліна Пац. Але її швидко повернули: з’ясувалося, що на неї хтось так щедро накидав наклепів, що аж дивно, як папір не згорів.

Жінку–конюха - Устю Ляповку, яка насмілилася відмовитися пасти коней уночі з 21 години до 5 ранку. Ніякого розуміння. Юшкевич миттєво звільнив її — одним днем, 10 червня. За кілька днів на її місце вже була інша людина.

Ще одну прибиральницю, Тетяну Піскун, то звільняли, то відновлювали, ніби перевіряли, чи не зламається від частих кадрових кульбітів. Складається враження, що директор або сам не знав, чого хоче, або точно знав щось не те.

МИСТЕЦТВО ДЕЛЕГУВАТИ

Що в Юшкевича виходило справді блискуче — це мистецтво перекладання відповідальності. Він робив це так легко й витончено, ніби зла мачуха в казці про Попелюшку перед королівським балом, що виписувала падчерці гору домашніх завдань.

Завгосп Андрійченко став універсальним солдатом: зобов’язали і сінокісом керувати, і перевезенням сіна, і скиртуванням його на дворі асобозу, і збиранням урожаю в підсобному господарстві, і обмолотом зерна, і скиртування соломи, і перевезення дров для опалювання підприємства і гуртожитку. Як казали б сьогодні — повнопривідний «мультифункціонал».

Простий робітник Гнат Зевченко отримав почесну місію доглядати гуртожиток на вулиці Академіка Павлова, 3 (нині — Тролейбусна): від прописки мешканців до санітарії та пожежної безпеки. Багатопрофільний «комплекс Зевченко» працював без вихідних.

Така тактика мала забезпечити директорові броню від зняття з посади. І треба віддати належне — ця броня трималася довго, попри регулярні «артобстріли» у вигляді попереджень вищого начальства.

НІЧНІ (НЕ)ІНТИМНІ ЗМІНИ

«Якби ви знали, паничі, що люди роблять уночі…» — рядки Шевченка набувають особливого змісту, коли читаєш про нічні зміни асенізаторів.

У листопаді 1948 року мськкомунгосп видав нове розпорядження, і Юшкевич запровадив нічний графік роботи асенізаторів. Визволителі туалетів і вигрібних ям тепер мали виїздити в місто о 19 годині, а повертатися з роботи на підприємство о 3 ранку. Напевно, щоб вітер встигав розвіювати чи видувати побічні наслідки їхньої творчої праці.

Кожен мав здавати талони сторожу зливного поля, а той — нести їх у контору. Зливати десь «у кущах» - суворо заборонено. Іронія долі: одне зі зливних полів знаходилося перед Олександрівкою і йменувалося халявинський шлях, де в 1970-х виросли будівлі комунтрансу — майбутнє АТП-2528. Земля пам’ятає все.

Транспортники, які возили сухе сміття, жили спокійніше: «з 8 до 17», стабільно, без нічних пригод. А місце зустрічі сміття і нечистот відбувалося на тій же території.

РЕВОЛЮЦІЙНЕ НАТХНЕННЯ

Соцзмагання до 31-ї річниці жовтневого перевороту відрапортувало: план за 10 місяців виконано на 101%. Але ревізія потім встановила, що змагання майже не проводилися. Просто головний бухгалтер Петровська вміла творити чудеса — без диму, але з відчутним вогником.

До свята директор подав її першою на почесну грамоту міністерства комунального господарства. Такими ж грамотами відзначили асенізатора, двох прибиральниць і одного транспортника.

А ще директор оголосив подяку 12 працівникам і 12-ох преміював по 75–150 рублів. Мабуть, усі нагороджені грамотами залюбки б обміняли їх на премію, але… Загалом відзначили більше третини колективу. Революція, так революція — аби тільки на роботі втриматися.

НЕСКОРЕНИЙ ЛЯПОВКА

У ті часи прогул — не жарти. За пунктом 5 постанови Президії Верховного Совєта СССР від 26 червня 1940 року за це могли й засудити.

13 листопада 1948 року Юшкевич звільнив асенізатора Тадея Ляповку за прогул — того самого, чия донька-конюх влітку теж виявила непохитність і була за це звільнена. Старший Ляповка начебто прогуляв - не виконав наряд і коні простояли без роботи. Справу передали до суду.

Але Тадей не злякався й подав до суду сам. Бо невиконання наряду було не з його вини: замовник письмово відмовився від послуги.

Суд відновив Ляповку на роботі через місяць і присудив 930 рублів компенсації.

Юшкевич лютував. І почав чекати реваншу. До того ж ще й ревізія тицяла носом керівника, немов кошеня, у грубі промахи в роботі та перевитрати коштів.

НАЙБІЛЬШЕ СКОРОЧЕННЯ

7 січня 1949 року місккомунгосп наказав скоротити 22 прибиральників. Директор виконав наказ миттєво — попередив за два тижні людей, яких недавно ще нагороджували. Потім частину жінок повернули, бо вони були з родин загиблих у війні — але «замість» когось треба було скоротити інших. І скоротили.

Через два місяці директор, відчуваючи творче натхнення за підсумками року, вирішив преміювати колектив із «директорського фонду»: собі та бухгалтеру — по 600 рублів, а десяти робітникам, які його підтримували — по 50–150. Баланс вийшов цілком радянський.

ПОМСТА ЛЯПОВЦІ

17 травня 1949 року з’явився епічний наказ: Юшкевич звільняє Тадея Ляповку за прогули (УВАЖНО!)… 25–26–27 травня. Тобто за майбутні.

Якби Ляповка чи адвокат побачили ту перлину канцелярської фантазії, то, мабуть, судили б уже директора — за пророчий дар.

Але й без того над Юшкевичем згущувалися хмари.

Схоже, він мав добрі зв’язки в міліції: асенізатора Архипова він спокійно відпускає в обласну міліцію — уже 20 травня. Після наказу про «майбутні прогули». Маніпуляції часом, очевидно, були його особливим хобі.

У ті роки творилося таке, що люди, яких, здавалося, уже можна було побачити десь у Сибіру, дивом вигулькували знов на роботі і працювали без відповідних записів про прийом на підприємство.

ДИСЦИПЛІНА КУЛЬГАЛА, А ДИРЕКТОР — НЕПІДСУДНИЙ

Сам Юшкевич дисципліною не вирізнявся. У відрядженнях викривляв звітність, приписував собі зайві оплачувані дні та додавав до командировочний звітів трамвайні талони з Києва, ніби колекціонував їх для альбому.

Міськомунгосп розлютився й передав матеріали до міліції. Навіть керівник міста Сильченко – голова виконкому міської ради трудящих -хотів його посадити.

Але наприкінці 1949 року міліція відмовила в порушенні справи через «малозначимість». Пощастило… чи то доля, чи знайомства…

Тим часом Чернігів прибирали дедалі гірше. Через нестачу працівників восени не встигали згрібати листя.19 жовтня догану отримала бригадирка Муженькова — за неякісно прибрані вулиці Свердлова (тепер Полуботка) і Революції (тепер ділянка вулиці Шевченка від Савчука до Бобровиці).

СВАРИТИСЯ - НЕ МІШКИ ТЯГАТИ

Траплялися і «сюжетні» догани. Асенізаторку Марію Москаленко покарали за скандал і нецензурну лайку на адресу прибиральниці Рижкової — справжні жіночі баталії.

Але й чоловіки не пасли задніх. На кухні гуртожитку сварилися Толстенко, Затолокін і той же Зевченко. Чи був там мордобій — історія мовчить, але безлад був, а отже — догани всім.

...Так минули сорокові — суворий час, коли чернігівці виживали, як могли, але водночас мали святу місію: підтримувати чистоту міста, за будь-яких обставин.

Владислав САВЕНОК

*** Висловлюю щиру подяку Олександру Близнюку за допомогу у підготовці публікації.

(Далі буде) Сміттєвіада.

На знімках:

- спортивані змагання 1948 року на сучасній вулиці Шевченка - навпроти вулиці Тролейбусної, де колись знаходився Асобоз і гуртожиток його працівників (знімок з мережі Інтернет);

- знімки з документів Чернігівської міської ради (ДАЧО - Державний архів Чернігівської області) та документів ревізії підприємства Асобоз 1948-1949 років;

- асенізатор або "золотар", як його називали в народі.