Останнє оновлення: 12:50 субота, 25 березня
Мова
Ви знаходитесь: Культура / Література / Vkraina / «Позбуваючись чужої мови, ми позбуваємось страхів», – Сергій Архипчук
«Позбуваючись чужої мови, ми позбуваємось страхів», – Сергій Архипчук

«Позбуваючись чужої мови, ми позбуваємось страхів», – Сергій Архипчук

Нещодавно до Чернігова приїздив Сергій Архипчук. Заслужений діяч мистецтв України, режисер, засновник театру «Мушля», школи телеведучих «TV lab» приїхав на запрошення Безкоштовних курсів української мови.

Відкрита лекція «Мова як зброя для перемоги в російсько-українській війні» відбулася 4 березня в науковій бiблiотеці iм. В.Г. Короленка.

У цьому матеріалі зібрані для Вас найцікавіші поради та думки Сергія Архипчука про роль української мови в російсько-українській війні та відмінності двох мов.

Якщо ви не чули українську мову від мами, нехай вона почує її від вас. Сучасне життя вимагає від батьків дослухатися до дітей та багато чому в них вчитися. І виграють ті батьки, які будуть прагнути зрозуміти своїх дітей та навчитися чомусь у них.

«Мати синові зачне таких пісень співати, що літ діждавши зрозуміє син», – писав Євген Плужник. Тобто мати співає щось немовляті. Дитина може не зрозуміти цієї пісні зараз, але вона всім своїм єством запам’ятовує, і вже коли мами не буде, згадуватиме і переосмислюватиме. Зміст може прийти до адресата пізніше. А може бути і навпаки – ви  будете співати своїм батькам, бабусям.

Даруйте «Кобзар». Скільки б його не видавали – завжди буде мало. Там є певні засади, які допоможуть у війні за своє. За свою гідність, країну. Як завважила дружина професора Лип’явка – всі ми є травмовані, хто жив у СРСР. Ми є жертвами, бо ми жили добровольно-прінудітєльно. Люди ходили на паради, і завжди була людина, яка нотувала: хто з працівників цієї обласної санстанції прийшов, а хто ні. І потім у нього могли бути проблеми. Кривда, що стає нормою, і брехня, що шиється в правду – одна з наскрізних тем «Кобзаря». Ця книга допомагає розуміти самих себе.

Це жахливо, але українська мова вмирає. Тому кожна книга, зустріч, розмова ллє мову або на розвиток України, або вбиває мову. 3 роки тому у Франції видавництво випустило словник української мови. Це видавництво видає ті мови, які вже не існують або належать до списку мов, що зникають.

Коли хтось каже, що йому все-одно українська чи російська, він знищує нашу мову. Він чекає Путіна. Він хоче з Путіним жити, спати, вставати. Путін – він тотальний. Путін – символ страху. Без страхів нема людини. Страх – основа самозахисту. Втрачаючи мову, ми втрачаємо територію, самоповагу, ідентифікацію. Позбуваючись чужої мови, ми позбуваємося страхів.

Коли мені кажуть: «Мне все-равно русский или украинский!», я питаю, а як російською мовою буде барвінок. Ви знаєте російську мову, але не знаєте, як буде барвінок. Барвінок – знак козака, символ чоловічої сили. Російською мовою це «могильник», бо росте на кладовищі. Відтак, символ смерті, тіні, вологості. От вам дві культури.

Мова наша засмічена. Це веде до того, що ми говоримо щось загальне. «У свою чергу сепаратисти висунули вимогу». А що значить «своя черга», і хто її встановлював? Або ж: «Якщо чесно, то я мушу тобі зізнатися». Чому чесно? А до цього нечесно було? Ми користуємося словами, як речами. Беремо їх на озброєння, і вони ведуть на манівці.

Є ще слово трішки. Оце трішки ми тулимо де треба і не треба і робимо подію, вчинок, річ меншою, ніж вона є насправді. Скромність – типова риса українців, як відкритість і щирість. Вороги нашу щирість, відкритість, скромність сприймають за слабкість.

Таксисти в Москві та Києві – різні люди. Таксист у Києві може вільно тобі розповідати, хто такий Порошенко та Гройсман, і за що він їх ненавидить. Він тебе бачить уперше і востаннє і говорить найважливіші речі. У Москві таксист буде все пропускати через друшляк, боятися, щоби ти його не здав.

Що таке любити своє? Це знати Валер’яна Підмогильного, Миколу Зерова, Майка Йогансена, Миколу Хвильового, Миколу Леонтовича. Це люди, яких розстріляли совєти за те, що вони були блискучими письменниками. Але спершу знищили всіх мовознавців і авторів словників. Репресіям піддавалися не лише люди, а й слова. Совки репресували слово лямпа та інші подібні слова з м’якістю. Натомість – лампа.

З перших років незалежності була на телебаченні журналістка Колесник. На початку 90-х вона робила репортаж про Угорщину, де 2 брати відкрили пекарню і виготовляли смачні булки, рогалики. Вона поїла, дала спробувати оператору і сказала: «Ну бачите, це ж в Угорщині, а шо залишається нам?» Ніби ми недолугі, тіста замісити не вмієм. І тоді вона продовжує: «А що ж залишається нам? Надії юнаків плекайте». Це вона Пушкіна переклала («надежды юношей питают»). Хто на ходу дозволить собі перекласти класика?

Українські перекладачі, аби достойно перекласти рядок, два з половиною дні чи тижні мучаться. Чому ж вона перекладає? Бо вона не знає нашої літератури.

Чому українська мова співоча? Бо голосні мають бути проспівані. Російська мова говориться, ніби крізь зуби, майже не відкриваючи рота. Просто мова інша. Інша артикуляція.

Вивчайте приказки. Можна сказати приказку так, що людина відразу зрозуміє, але ви її не образите. «Дурному Гаврилці усе чорнобривці». Одній знайомій, щоби не образити, сказав «нашому Гаврилці»

Законопроект 5670 «Про державну мову» - це півсправи. Усім подобається, як за кордоном все відбувається чітко згідно з домовленістю між людьми. Мало прийняти закон – треба дотримуватися його.

Як перейти на українську мову? Не боятися помилок і говорити. Не боятися слів. Є прекрасні українські слова, і ми повинні їх знати та, як музиканти, володіти мовною клавіатурою.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Як починалась «чехарда»

Юрій ПАВЕЛКО, м. Ніжин


RedTram
Загрузка...
Північний вектор