Останнє оновлення: 17:24 четвер, 25 травня
сатира
Ви знаходитесь: Культура / Література / Літературний Чернігів / Лист московському братові
Лист  московському братові

Лист московському братові

Вітаю, брате! Як живеш?

У вас все добре, сподіваюсь?

Давно не бачились. Авжеж.

Два роки, як не помиляюсь.

Пробач, але у нас війна.

Справжнісінька! Ти уявляєш?

Кінця і краю їй нема!

А ти про неї і не знаєш.

В Москві, напевно, благодать –

Ваш спокій так охороняють:

І совість, й розум міцно сплять,

Коли їх добре колисають

Та ще й розказують казки,

Як у Росії все чудово.

У вас там «гарні мужики»

При владі нині! Чесне слово!

Росточком, правда, не вдались,

Зате надміру головаті.

Ті голови так розрослись,

Що тісно їм у власній хаті.

Ото ж і пхають їх весь час

До хат чужих ( куди й не просять) –

В Молдову, в Грузію, й до нас

Уже «залізли». Чи не досить?

А фантазери!!! Вищий клас!

Від тих фантазій світ регоче –

У Голівуд податись час!

Та вірить в них ніхто не хоче,

Окрім наївних росіян,

Що все з «фашистами» воюють –

Вже двадцять літ військовий стан –

Солдати ваші не нудьгують.

Щоправда, довго й не живуть.

Але кого таке хвилює?

Нових натомість наберуть!

(Жінки нових «на продукують»).

Батьки поплачуть над синком

І гордо розправляють спину:

«Он был героем, мужиком!»

Але за що ж герой загинув?

Свою Вітчизну боронив

На землях Грузії? Від кого?

Бандерівців в Донецьку бив?

Та де ж вони? Побійтесь Бога!

– Бандерівці! Агов! Агов!

Невже повстали із могили?

Так! Й оживив їх Кисельов –

Російських ЗМІ нечисті сили.

І понеслося… «Ці хохли

Поміж собою розсварились,

Бо мову спільну не знайшли.

Через ту мову і побились!

Російськомовних громадян

Тепер усюди б'ють, ґвалтують!

Фашисти, київський Майдан,

Крим і Донеччину мордують!»

Крим і Донеччина й самі

Перелякалися добряче,

Бо дивляться російські ЗМІ.

Хоча ніхто із них не бачив

Фашиста жодного в лице,

Та прийняли усе на віру.

Так гарно баяли про це,

Що Путін сам собі повірив!

Тож врятував сердешний Крим

Й Донбас узявся рятувати.

Мабуть, урятував би й Рим,

Якби не НАТівські солдати,

Не остогидлі ті ООН,

ЄС і США прокляті.

Новий В.В. Наполеон

Героєм став у власній хаті.(Нарешті!!!)

Мене бентежило завжди,

Коли про Гітлера читала:

Чому Німеччина себе

Йому віддала на поталу?

Невже не бачила, куди

Веде народ німецький фюрер?

Невже не відчував біди

Освічений розумний бюргер?

Тепер це ясно і без слів –

Те ж саме коїться в Росії.

Новітній Гебельс теж зумів

Втовкмачить їй «потрібні мрії».

Пиха і зверхність – це вони

Стають предтечею фашизму,

Потужним поштовхом війни.

Ось так скотились й до «рашизму»!

В Кремлі не гребують нічим

І брешуть, дивлячись у очі,

Наївним «гражданам» своїм

І крутять ними, як захочуть.

Хіба ж могла я уявить,

Як на гостини приїжджала,

Що в Україну устромить

Захоче Путін своє жало,

Що брат, вкраїнець Сторожук,

З Поділля, з Вінницького краю

Сховає вусики, як жук,

І скаже родичам: «Не знаю,

Кому повірить: вам чи їм?

Я тут живу!» Й вони рідніші,

Чим тато й мама? Чим той край,

Що виростив тебе і тішив,

Де ти на ноги вперше став?

Ти у Росії щасливіший?

Не вірю! Знаю, не забув

Чарівну українську мову.

Й ми не забули тебе, чув?

І на гостини кличем знову!
Після війни. Бо зараз в нас

На Україні кров і сльози.

І похоронки повсякчас

Серця і душі нам морозять.

А в мене ж, Ваню, теж сини!

Та, слава Богу, малолітні.

Що б, як загинули вони

В цій м'ясорубці ненаситній?

Російські буки, смерчі, гради

Уже, не криючись, ідуть,

Повзуть, немов отруйні гади.

І день, і ніч – довбуть, довбуть!

Нема Донбасу в нас сьогодні…

Лише руїни – там і тут...

Які республіки народні?!

Тут люди більше не живуть!

Хтось втік: в Росію, в Україну,

Чи мо' й подалі від гріха.

А хтось від обстрілів загинув

Разом з дітьми! Сліпа й глуха

В республіках народних влада,

Її ж ніхто не обирав –

Призначив Путін на посади:

Грошей, погроз не жалкував.

А хтось із щирістю повірив

У ту примарну ДНР.

Та згодом запал той відсирів

Від сліз та крові – і помер.

Якби ти бачив, що робилось

В тих ДНР і ЛНР!                           

Мов брама пекла відчинилась –

І не впізнать Донбас тепер!

Спочатку прапори топтали

Блакитно-жовті, а за тим

І патріотів катували.

Новий гестапівський режим

(Бо як інакше їх назвати)

Фізично знищував усіх,

Хто на заваді міг би стати:

 Й жінок, і немічних, й старих.          

Мабуть, до скону не забуду

Один жахливий епізод,

Картинку «праведного» суду,

Який чинив бандитський «сброд»:

Харчі нацгвардії возила

З містечка жіночка одна,

Вкраїнське прізвище носила.

Яка ж страшна за це ціна!

Її спочатку просто били –

Вичавлювали зізнання:

Що «протиправного» робила

та однодумців імена.

А потім віддали «погратись»

Чеченцям. Це вони до нас,

Мабуть, з жінками милуватись

Припхались! Як змалів Кавказ!

Але й цього було замало:

Припнули в місті до стовпа –

Юрбі лишили на поталу.

А публіка в юрбі ще та!!!

Плювали в очі, закидали

Гниллям і били у живіт –

Довкола збоченців чимало –

Ось він який «Російський світ!»

Ось, де чаїлися  фашисти!

Чекав нещасну пістолет,

Та іноземні журналісти

Цей жах «пустили» в інтернет.

Отямилось «бандитське кодло»

Й, піджавши злякано хвоста,

Звільнило жінку нашу горду.

І що ж зробила жінка та,

Коли зняли її із «диби»?

Пішла тваринок рятувать

У розграбованій садибі.

Таку – ніколи не зламать!!!

В одних майно позабирали,

У рабство інших узяли

І викрадали, й катували –

Знущались з бідних, як могли.

Крамниці, банки, установи 

Відразу стали грабувать.

Лиш магазинчики книжкові

Майже незаймані стоять.

Воно й не дивно! Хто освіту

Чи інтелект, хоч трохи, мав –

Світ за очі тікали звідти!

Хто зміг, з республік повтікав!

Навколо ж тих, що залишились,

(Мабуть, тікати не з руки)

Мов таргани, закопошились

І наркомани, й пияки,

А ще злочинці різномасті –

Там де війна, там і набрід.

Хльобнув місцевий люд нещастя

 Ще й наперед – на сотню літ!

Про захист нікого просити,

Бо найманці-бойовики –

Не визволителі – бандити.

Тож ДНР далась взнаки:

Сидять голодні і холодні

В брудних підвалах при свічках.

Хто зна, чи й виживуть сьогодні –

Над головою «БАХ!» та «БАХ!»

І зі сльозами проклинають

І ДНР, і ЛНР,

І чорта, й Бога, бо не знають,

Як жити далі їм тепер.

А ще недавно гучно, дружно

Росію кликали сюди.

Ось і припхалась осоружна!

Гуртом докликались біди!

Зруйновані садки і школи,

Залиті шахти й рудники,

Заводи знищені, відколи

Прийшли на Схід бойовики

І притягли з собою зброю.

ЇЇ на Сході не було!!!            

Це добре знаєм ми з тобою.

А зброю хто їм дав?  «…уйло»!

Я слів брутальних не вживаю,

Але й мені вже допекло.

(Терпіння вже доходить краю,

Точки кипіння досягло).

Були спочатку автомати,

А потім танки, БТР,

Крупнокаліберні гармати –

Зенітні комплекси тепер!

Вже навіть літаки збивають –

І у повітрі сіють смерть.

Про це у цілім світі знають,

Всі гнівом сповнені ущерть!

Та тільки браття-росіяни

Знов брешуть світу і собі:

«То все вкраїнці окаянні!

Ми співчуваєм, ми в журбі…»

Як так безсовісно брехати

Уміє Чуркін та Лавров?!

Це ж треба сорому не знати!

Своїх же дурять! Знов і знов!

Та так не буде безкінечно –

В Росію правда знайде шлях.

(Хоч вибачатись будуть гречно,

Та всиплють їм по язиках!)

Аби картинку гарну мати

Й брехню для чергових новин,

У мирних жителів стріляти

Не гребує Росії син.

Він найманець. Йому зарплату

Із ГРУ у доларах дають.

Як не боїться гріх узяти

Такий на душу? Звідки лють?

Що вам зробили українці?

До вас нам діла не було!

Чому повзуть й повзуть чужинці

У наше місто і село?

А справа в тім, що ми, нахаби,

Вступить надумали в ЄС!

Тому в Кремлі «пихаті жаби»
Й приставили до нас СС.

Аби нам більше не хотілось

Самим про власну долю дбать,         

Щоб ми прозріли, повинились,

Щоб наше місце нам вказать!

В Кремля страхи старі, як світ.

Де б не були, за що б не брались –

Американський бачать слід.

І тим слідам завжди жахались.

Та я секрет відкрию вам,

Що Штати вас бояться більше:

«Дісталась зброя дикунам,

Ще й атомна! Куди вже гірше!»

Що росіяни – дикуни,

Ви демонструєте щомиті:

Є винуватцями війни

У двадцять першому столітті!

Та ще й не першої! Тому –

Пробачте – нам не подорозі.

Вернутись в «братськую тюрму»

Себе примусить ми не в змозі!

Й американці –  ні при чім!

До речі, ми на них сердиті.

Невже було так важко їм

Нам хоч у чомусь підсобити.

Могла б  Європа посприять –

Лиш обіцянками годує.

В Кремлі спокійно можуть спать:

Вкраїна голіруч воює!

І ти ще віриш, що це ми

Дурну війну цю розв'язали?

Були й лишаємось людьми!

Це Путіну все влади мало!

«Царь-батюшка Рассеи всей»

Рішив імперію створити:

Хто заважа – «круши и бей!».       

Та що про нього говорити!

Тиран без Бога у душі:

Сам – КГБіст, син КГБіста,

І поруч – ті ж товариші,

З такого ж виліплені тіста.

Чужі плачі – до дупи їм!     

І ми, і ви – усі до дупи!

Тож всиплем душогубцям цим,

Лиш об'єднаємось докупи!

У нас і досвід добрий є:                     

Як  Януковича провчили!

Мабуть, у вигнанні й згниє,

І щось змінити вже безсилий.

Він теж ціни собі не склав,

Неправдами до влади рвався.

В юнацтві крав і гвалтував –

Таким і в старості зостався.

На Сході мав авторитет,

Бо представляв злочинні групи.

Солодких обіцянок мед

Невігласу дав владу в руки.

Одних купив чи залякав,

Других вдалося обдурити.

За нерозбірливість одних –

Всім довелося заплатити!

Тоді й стаються біди ці,

Коли безмежну мають владу

Мізерні, підлії людці,

Як йде безбожник на посаду.

У вас засуджують Майдан?

Вас налякали барикади?

Майдан – це ефективний план,

Як позбавлять злочинців влади.

І лиха без добра нема!

Хоча Небесну Сотню маєм,

Померли хлопці недарма –

Ми вже не «бидло»! Ми зростаєм!

Зростаєм у міцний народ,

Що сильний духом і ділами.

І більше ні один «урод»

Не буде верховодить нами!

В країні «ДЕМОС» – відтепер

Й на всі віки – при владі буде.

Хохол – назавжди в нас помер!

Вкраїнець же – виходить в люди!

Цього «В.В.» не врахував!

Майданом підло скористався:

Як «під шумок» в нас Крим забрав –

По-братськи! Й більше намагався!

Та от біда! Бо наш народ

Сказав, що ми єдині будем.

Ні гвалт запроданців-заброд,

Ані обдуренії люди з Донбасу

Так і не змогли

Бажання наше це змінити.

Ми гуртуватись почали

І рідну землю боронити…

Хоч з'ясувалось, що у нас

Давно вже армії не має.

(Її відправили в запас,

А що лишилось, те дрімає).

Та наш народ не розгубивсь:

Громадою зібрали гроші –

І наш солдат вдягнувсь, наївсь,

Ще й автомат дістав хороший.

Хтось пенсію усю віддав,

А хтось продав свою машину,

Хтось добровольцем в військо став –

Старались всі, бо ми – родина!

І не важливо, на якій

У ній ти розмовляєш мові.

Ти – українець – рідний, свій!

Ми – рівні всі, усі чудові!

І це родинне відчуття

Народ на подвиг надихало –

За нього б віддала життя!

І  їх вже віддано чимало!

Щоразу плачу, як дивлюсь

По телебаченню новини.    

За наших вояків молюсь
Й щоразу разом з ними гину.

Та воскресаю кожен раз,

Як з тих новин щоденно чую,

Що прозріває наш Донбас

І сам за себе вже воює,

Що волонтери-молодці

«На фронт», мов каторжні,                                       

                                       працюють.

Усі підтримують бійців!                  

Їх прославляють, їх шанують!

В останню проводжають путь

Із почестями, як героїв –

І на коліна всі стають…  

Російські ж хлопці, мов ізгої!

Нещасні ваші вояки,

Що ніби їдуть на навчання,

З легкої Путіна руки

Ідуть, мов смерди, в путь останній.

Їх тишком-нишком привезуть

Із України – поховати,

Чи наспіх в землю покладуть

У нас – не знатиме і мати,

Де сина кісточки лежать,

Де ту могилку відшукати.

Це – не по-людськи! Підло це!

Шкода мені російську матір.

Її заплакане лице

Не зможе Путін приховати!

Волають, просять матері:                  

«Убивці! Поверніть, хоч тіло!»

Але мовчанка «нагорі» –

До них нема нікому діла!

Бо заявляє ваш Лавров:

« Мы с Украиной не воюем!»

І гинуть хлопці знов і знов –

І ваші, й наші. Чи почує

Обдурений російський люд

Оті волання материнські?

Кремлівських зупиніть іуд,

Бо апетити в них ординські!

Ми переможем все одно!

Як скоро? Те ніхто не знає.

Закінчиться «страшне кіно»,

Де брат по братові стріляє.                

Бо з нами правда, з нами Бог!

А ще, побачить, брате, мрію

У дружнім потиску обох –
І Україну, і Росію!!!

Бо християни ми і ви –

Одного Бога рідні діти.

У мирі й злагоді живи,

Щоб він за нас міг порадіти!

         (Чернігів, вересень  2014)

Коментарі (1)

Наталка | 2015-07-29 09:40

Зворушливо до сліз. Дякую авторці й адміністраторам!
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  «Вікістудія» відзначила обдарованих дітей з Чернігівщини

SVOBODA.FM


RedTram
Загрузка...
Північний вектор