Ніжин: сто років тому. Долі та спогади
Книга "Ніжин: долі та спогади" автора-упорядника підприємця, мецената і громадського діяча Миколи Шкурка в Чернігівській бібліотеці імені Софії та Олександра Русових пробудила багато спогадів про Ніжин…
58 РОКІВ ТОМУ
… Ось я, шестирічний, з бабусею Ганною довго-довго і виснажливо їду в автобусі з Мени до Чернігова, а потім до Ніжина. До бабусі Насті. Нас зустрічає автостанція біля зруйнованої церкви з розбитими стінами і зруйнованим куполом.
А потім – маленький будиночок на вулиці Озерній, який ми з бабусею Ганною довго шукали. І бабуся Настя, яка зажди усміхається і гладить мене по голові та розпитує про життя. Хіба ж не 100 років тому це було?…
МИНУЛГО ТИЖНЯ і 52 РОКИ ТОМУ
… Електронна книга "Ніжин: долі та спогади", знайдена на ніжинському сайті завідувачкою відділу краєзнавства бібліотеки Іриною Кагановою, увійшла у мене за один день. І кличе повертатися, уточнити і прояснити моменти в історії України через призму цього міста. Виявляється, скільки багато я про нього не знав!
Хоча, читаючи в книзі спогади Ігоря Качуровського, згадав, як на уроках історії наша вчителька Роза Григорівна Смолко розповідала, як поступово піднявся Ніжин після занепаду Чернігівського князівства. А згодом перетворився на велике місто. І був, до речі , більшим за Чернігів…
100 і 38 РОКІВ ТОМУ
…Світлина ніжинських гімназистів під час зламу епох, на спогадах яких і про яких будується книга "Ніжин: долі та спогади", теж наштовхнула на роздуми… Улітку 1986-го, на пропозицію доброго знайомого поета і викладача Ніжинського педінституту Олександра Астаф’єва, вирішив подали документи на філологічний факультет .
Там вступні іспити проводилися раніше, ніж у Київському держуніверситеті, і Олександр переконав мене: «Потренуєшся в Ніжині перед університетом. Може і в Київ перехочеш та залишишся в Ніжині. У нас - традиції, літстудія…»
ТРЕНУВАННЯ в НІЖИНІ
Приїжджав у липні на іспити до інституту в моднячих зелених штанях за кроєм зручних джинсів із великою кількістю кишень на блискавках і брезентовому брилику (капелюсі), теж з кишенями.
Обидва вироби сам викроїв і пошив, адже працював тоді в чернігівському ательє мод кравцем найвищого, для цієї професії, розряду. Так сталося, коли після армії передумав вступати знов до університету, бо «всі письменники повинні пройти школу життя»