Конотоп. Не відьомський, а волонтерський. ФОТО

Загадковий Конотоп відкрився нам, трьом активістам прилуцького осередку «Просвіти», відьомськими одежами, болотяними легендами, літературними й циганськими історіями та кам`яними привидами комунізму.

Потрапили ми в Конотоп завдяки волонтерській програмі від ООН та її координатору в Чернігівській та Сумській областях, Надії Артем`євій.

Приїхали на тренінг по лідерству в громадських об`єднаннях у конотопську Молодіжну організацію «Новий час».

Вранішня прогулянка зимовим, іще незасніженим містом. Здиблений кам`яний кінь рудого кольору – символ Конотопу. В місцевому Краєзнавчому музеї нам розповіли легенду: як навколо невеличкого вкраїнського поселення на кілометри простягалися непрохідні болота; захистом вони були не гіршим за фортецю, – потонуло в них не одне кінне вороже військо; то й стали називати селище Конотопом.

Дорогою до музею ми все видивлялися конотопських відьом. Але не побачили жодної на ступі чи з мітлою. Зате надибали багато політичних палаткових передвиборчих привидів різного кольору, немало відловили й бетонних духів радянського періоду: Леніна, його соратника Радченка, уродженця Конотопа, та ще когось погруддєвого в кущах. Пораділи зустрічі з бронзовим Шевченком.

Знайти, де б поснідати, виявилось неважко. Після оглядин декількох бруднуватеньких забігайлівок, добра конотопська чарівниця у чорній футболці з кольоровими черепами підказала нам кафе «Камелот». Ковані вішаки, темного дерева бар, товсті, грубо збиті столи й стільці, герби на стінах і добрі млинці з сиром. А що, непогано, як на невеличке містечко сумської області.

Перша злюща відьма нам зустрілася в музеї, – не захотіла нас впустити, хоч ми дуже-дуже просили і пояснювали, що маємо обмаль часу. В неї був обід, не було прав і ще там чогось... Тому ми пішли досліджувати закинутий старий будинок з вибитими вікнами і поламаними синіми ставнями, що поряд із Краєзнавчим музеєм.

Трохи далі – храм Різдва Пресвятої Богородиці – єдина Українська православна церква НЕмосковського! патріархату в Конотопі. І поряд – камінь-згадка про 350-у річницю перемоги українського війська над московським – саме так, про Конотопську битву.

Потім – теплий, випрошений у барменші «недоглінтвейн» у кафе-барі «Беверлі Хіллз». Чотири стіни різного кольору, ковані вішаки і підсвічники, цікаві пляшки в нішах стін. І неймовірний дерев`яний «виходок» у дворі, – бордового кольору. О так, – конотопський Беверлі Хіллз!

Маючи надію, що в музейної відьми обід все-таки скінчився, повертаємося до музею. Адже ще під час нічного прибуття в Конотоп, нас заінтригували тим, що місцеві краєзнавці мають власне трактування Конотопської битви. Тож пересиливши внутрішню образу, ломимося до музею. Полегшено видихаємо – відьму замінила приємна жіночка, і повернувся науковий працівник. Отже, екскурсія…

Найперше велике захоплення було викликане роялем 1836-го року: чорний корпус з різьбою, клавіші зі слонової кості, мідні струни під кришкою, що їх нам показали.. І шокуюча історія роялю, що був власністю циганів, котрі його надумали спалити. Чудом про цей раритетний експонат дізналися в музеї й забрали.

Вразили й інші експонати, особливо величезний, досі робочі замок, яким колись замикалися ворота фортеці, вітальна гармата, кремінна рушниця з п`ятьма віялом розташованими дулами, мушкети тощо.

Ми почули про засновників музею, колекціонерів, що його наповнювали, побачили майстерні чорно-червоні (саме чорно- з вкрапленнями червоного) вишивки хрестиком, дитячу підвісну колиску, ікону Покрови Матері Божої, що до на ній залишили відбитоки губ всі українські й не тільки, теперішні й колишні вельможі. Дізнались про Конотопську битву в подробицях і з психологічним підтекстом.

Має свій куточок в музеї також літературна відьомщина Григорія Квітки-Основ’яненка. Письменник не бував у Конотопі, і його «Конотопська відьма» написана за почутими у поїзді байками.

Прощаючись з музеєм, на жаль, не змогли придбати сувенірів, ні книжок, бо працівники не мали ключів від вітрини. А то поїхали б додому з книгами-фотоальбомами та відьомськими магнітиками.

Потім волонтери з різних громадських організацій Чернігівщини, Сумщини та Станіславщини мали неординарний тренінг по лідерству. Зорганізований він був волонтером ООН Надією Артем`євою і проведений представником організації «PH International» Артуром Кочаріним.

Волонтерам довели їхню слабодухість, невміння спілкуватися, зашореність соціальними стандартами тощо і допомогли зрозуміти, як далі жити. Хочеш жити в раю – створи його. І не проси нічого у влади, бо в них – безмежна кількість паперів та затверджень, і лиш дуже рідко – успішний результат.

З таким напучуванням ми пішли святкувати Міжнародний день волонтера, спізнаватися ближче в неформальній обстановці. Дізнались про те, що волонтери всіх країн проводять всесвітню акцію «Go Green!» («Прямуй на зелене!»). Познайомились попередньо з Тетяною Грищенко, головою конотопської молодіжної організації «Новий час».

А дня наступного щиро дивувалися немалим досягненням цієї організації, що при Конотопському політехнічному технікумі та Конотопському інституті СумДУ. Досвід «Нового часу» вартий копіювання тому, що він є автономним по своїй суті. Тобто, не якоюсь там зобов`язальною студрадою, котра прямо підлегла керівництву ВУЗу.

ВУЗ, в особі заступника директора з науково-педагогічної роботи Тетяни Гребеник, надає їм поважний кабінет для зустрічей і нарад, велике окреме приміщення – колишню їдальню – для дискотек та ігор молодіжного клубу, актовий зал для проведення концертів. Допомагає зробити ремонт руками добровільної студентської будівельної бригади.

Акції «Нового часу» проводяться у вигляді графіті на стінах Молодіжного клубу, збирання подарунків і проведення святкових концертів для діток, прибирання і здавання сміття, офіційного ходіння по спонсорах тощо. І найцікавіше – тимчасове працевлаштування молоді у різних місцях, також на приватних відпочинкових базах Криму. І всі із присутніх, хто нудився влітку від безділля, одразу пошкодували, що не знали раніше Тетяни з конотопського «Нового часу».

Далі про свою волонтерську роботу розповіли представники Молодіжних центрів Сосниці, Смолина та Любеча, Студенської соціальної служби Чернігова, Фонду «Солідарність» з Івано-франківська. Усі розповідали про акції-походи зі скриньками по жадібних підприємцях, про збирання сміття і допомогу знедоленим. А в суперечці, куди ж викинути недопалок, якщо немає смітника, переміг Костянтин Василишин, котрий вийняв їх декілька з кишені пальто.

Також незабутню відеопрезентацію про антигравітаційні можливості людського тіла провели конотопські активісти-екстремали паркуру. Паркурники вибігали на стіни недобудов і стовбури дерев, тренувались на власноруч зробленому обладнанні у спортзалі, використовували свої акробатичні трюки в танцювальних постановках на сцені. І всі захотіли так уміти...

З Конотопа волонтери від`їжджали на поїздах, повз стародавні закинуті будівлі робітничих цехів, з котрих колись почалось повстання проти царя...

Оринка Григоренко, Лариса Лавренчук,
Прилуцька «Просвіта» 

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити