Останнє оновлення: 15:20 п'ятниця, 16 квітня
Служба
Ви знаходитесь: Політика / Україна / Українські військові до Ліберії везуть свою горілку
Українські військові до Ліберії везуть свою горілку

Українські військові до Ліберії везуть свою горілку

Начальник 8-го командного пункту армійської авіації Сухопутних військ Збройних сил України підполковник Сергій Шаповалов був у числі перших українських військових, котрі у складі миротворчого контингенту Місії ООН потрапили на землю Ліберії в 2004 році.

Особисто для нього це була сьома миротворча місія.

Нещодавно Сергій Іванович повернувся додому з «чергового відрядження» з Африки та розповів журналістам, в яких умовах протікає служба українських вояків у Ліберії.

 

«Наше головне завдання – демонстрація сили»

- Сергію Івановичу, які ж завдання виконують українські військові в Ліберії?

- На сьогодні в складі українського миротворчого контингенту у складі Місії ООН перебувають 275 наших військових. На озброєнні 56-го окремого вертолітного загону ЗСУ в Ліберії 8 вертольотів «Мі-8» і 6 вертольотів «Мі-24». Ми перевозимо особовий склад Місії, в тому числі – VIP-персон, це представники Генерального секретаря ООН, начальник Місії, начальник штабу Місії. Також перевозимо вантажі, спостерігаємо за військами, за можливостями бандитських формувань, виконуємо рятувальні роботи різного роду. Наш вертолітний загін щодня виконує патрулювання державного кордону Ліберії за визначеними Місією маршрутами. На борту перебувають спостерігачі з різних країн. Можна сказати, що наше головне завдання – демонстрація сили.

Щодня на чергування заступають 4 вертольоти – два вертольота «Мі-8» та два «Мі-24». Один з «Мі-8» виконує термінові медичні завдання, якщо потрібна невідкладна допомога, екіпаж вилітає через 30 хвилин після подачі команди на зліт. У другого – «45-ти хвилинна готовність», його використовують для інших завдань. «Мі-24» - це бойові вертольоти, вони також у світлий час доби перебувають в 45-хвилинній готовності для виконання термінових завдань, наприклад, для прикриття військ, якщо в країні десь виникла кризова ситуація, яка може перерости в конфлікт. Так що ми виконуємо завдання, які ставить Місія ООН. Там у нас немає такого поняття, як неділя чи вихідний. Є лише поняття льотний день.

- За час вашого перебування в країні були випадки перетинання кордону бандитами?

- Трапляються. У місцевого населення в Африці зброї вже практично немає. Може, у схованках десь і є, але вони його не носять. Свої стосунки вони з’ясовують за допомогою мачете чи дубинок. Конфлікт може спалахнути моментально - як сірник. В основному – на релігійній основі. Тоді одразу в це місце висилають групу військових, як правило, з Пакистану. Ми їх забираємо та перевозимо. Конфлікт блокується та нейтралізується. Це відбувається постійно. До прибуття миротворців в Ліберії понад 17 років тривала громадянська війна. Ситуація й на сьогодні залишається нестабільною. Саме тому в 2003 році Рада Безпеки ООН прийняла рішення заснувати в Ліберії миротворчу місію.

 

«Населення рятується то від спеки, то від дощів»

- А що це взагалі за країна - Ліберія? Чим займається місцеве населення?

- Це західна частина Африки. Ліберія межує з Гвінеєю, Сьєра-Леоне та Кот-Д”Івуар. Площею приблизно 750х450 км. Поняття кордону там немає. Визначений він лише на мапі, а так там вільно всі пересуваються. Чіткі кордони, як правило, визначені лише по річках. Країна повністю вкрита джунглями. Населення практично нічим не займається, воно рятується то від спеки, то від дощу. Коли починаються дощі, пересування можливе лише на вертольотах, річки виходять з берегів. Є дорога лише між основними містами. 80% населення згруповані поблизу столиці. Міста самі по собі маленькі, населення не більше 10 тис., переважно всі живуть в поселеннях по 20-30 чоловік. Можна летіти годину і не побачити жодного населеного пункту. Країна дуже бідна. Люди займаються в основному тим, що збирають дари природи - ананаси, кокоси, папайя, а також висаджують горіхи, ловлять рибу в океані. Основний продукт харчування – риба.

- А як проходить адаптація військових до нових умов?

- Як не дивно, проблем з адаптацією по приїзду в Ліберію взагалі не виникає, адже там все стабільно. Сонце встає о сьомій ранку, сідає близько 19.00. Тиск не коливається так різко, як у нас, тримається дуже висока вологість – приблизно 96% та постійна температура – вдень +34-36 градусів в тіні. Треба звикнути лише до дещо розрідженого повітря. Так що людині набагато складніше адаптуватися тоді, коли вона повертається додому. Як правило, це триває тиждень-два.

 

«Президента Ліберії охороняють дівчата з Індії»

- Як місцеве населення до вас ставиться?

- Вони розуміють, що без представників Місії ООН в країні знову почнеться війна. Так що вони відчувають, що це реальна допомога, реальна сила, яка підтримує баланс і стабільність. Взагалі-то ми особливо не спілкуємося з місцевим населенням. У нас інші завдання. А от інші контингенти, які мають табори на території країни, більше спілкуються. Наземний контингент сформований з військ Нігерії, Бангладеш, Гани, Кенії, Індії, Пакистану. У кожного свої завдання. Пакистанці, як правило, виконують інженерні завдання – ремонт доріг, мостів. Нігерійці здійснюють пропуск на блок-постах, а індійський контингент (до речі, це жіночий батальйон) здійснює охорону посольства Президента та Місії.

- Виходить, український контингент стоїть окремо від інших?

- Так, наша база розташована на території міжнародного аеропорту в Ліберії. У нас повна автономія: починаючи від забезпечення електроенергією, водою до приготування блюд. З іншими контингентами ми спілкуємося постійно. До речі, всі підрозділи забезпечуються однаково. Нам щонеділі привозять продукти з розрахунку на 275 чоловік. Їх доставляють з Європи водними шляхами.

- А зарплату ви отримуєте в доларах чи гривнях?

- Так, у доларах, але на рахунки в Україні. У рядового зарплата від 840 доларів. Варто враховувати, що кожен пілот там має десь 120 годин нальоту. Це дуже багато. В Ліберії по іншому враховується вислуга років – день за три. Так що багато хто з військових вже відслужив стільки, скільки йому самому років.

- Відомо, що миротворці заробляють кошти і для нашої країни. Чи багато?

- Так, Місія ООН виплачує Україні кошти – близько 3-3,5 тис. дол. за кожний час нальоту. Під час цієї ротації ми налітали 2300 годин. Так що самі підрахуйте.

- Ви згадали, що конфлікти виникають на релігійному ґрунті, а які там конфесії?

- В Ліберії живуть в основному мусульмани, баптисти, а також поширені свої шаманські вірування, православних немає. Там можна побачити чимало мінаретів.

 

Український військовий – «обліко морале»

- В Африці поширений СНІД, малярія, тож чи хворіють наші військові?

- Основну небезпеку для нас становить малярія. А СНІД, вірусний гепатит – ви самі розумієте, від чого може бути. Малярія – це така хвороба, від якої немає щеплення, лікування відбувається по факту. Щодо захворюваності, то ротація від ротації відрізняються. В першій ротації у мене захворіли 7 військовослужбовців, у наступних – було і 20, і 40. Тож це як лотерея. В нашому загоні є лікарі, навіть цілий медичний пункт: хірург, вірусолог, прекрасний стоматологічний кабінет, аптека. Це польовий госпіталь. Можна навіть деякі операції робити на місці. До нас постійно звертаються за медичною допомогою як місцеві, так і військові з інших контингентів. Колектив у нас – фаховий. Так що надаємо допомогу на місці. До речі, в Ліберії хвороба триває 7 днів, якщо ж лікувати її на батьківщині, то довше. 

- До речі, жінки серед наших військових є?

- На даний момент в контингенті – тільки чоловіки. Всередині контингенту діють закони своєї країни. Щодо ставлення до місцевого населення, то у всіх закон один – не повинно бути таких взаємин, на які ви натякаєте. Інакше можуть виникнути проблеми зі СНІДом, гепатитом і таке інше.

- А як ви там проводите вільний час? Може, були на екскурсії чи ходили на риболовлю?

- Екскурсій у нас не було, адже для всіх це відрядження – свого роду подорож. Вільного часу у нас там немає, я про це вже згадував. А на риболовлю ми ходили, так. В океані можна спіймати практично все. Баракуду – це як наша щука, тільки довжиною до метра, риба-луна, лобстери, креветки. А з річок краще рибу не ловити і не вживати, хоча місцеві самі її їдять. Свята бувають рідко. Хоча на Новий рік у нас були і Дід Мороз, і темношкіра Снігуронька – ми запросили на цю роль місцеву жительку.

- А що ж пили, що їли?

- Місцеве населення не вживає алкогольні напої. А те, що там продається – зовсім неякісне. Тому на ротацію ми привозимо зазвичай 17-20 ящиків горілки. Це небагато, повірте, але на півроку нам вистачає. А щодо блюд – наші кухарі готують все, що ми їмо вдома. Це і борщ, і супи, і каші, і м’ясні блюда.

- А зв'язок з Батьківщиною у військових є?

- Так, з появою мобільних телефонів це взагалі не проблема. Крім того, у нас є можливість спілкуватися з рідними за допомогою Інтернету та SKYPE.

 

За словами Сергія Шаповалова, потрапити до складу українського контингенту досить складно. Кожен кандидат проходить суворий відбір, оскільки він представлятиме свою країну за кордоном, а також серйозну підготовку в учбовому центрі за певною спеціальністю. Втім, бажаючих служити за контрактом у складі миротворчих сил не бракує.

Коментарі (2)

офицер | 2010-07-29 21:46

Да попасть в это"войско" сложно.Надо знать кому дать на лапу.Не то что когда-то в Афган,-отказался и вон с пляжа по пункту "Ж"И не до водки коль попал в зону боевых действий.

городянин | 2010-07-29 17:43

Клас, и мне бы туда хотя бы на полгода... экзотка, что не говори. И денег заработать можно! Правдв водяры надобно взять ящик-второй, дабы чумкой не заболеть ихней! )))))
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Гурт МАХА розширює горизонти англомовним треком та відео «Paradise»

SVOBODA.FM