Наймичка на все життя?

«Люди як люди, тільки квартирне питання їх зіпсувало», — писав Михайло Булгаков. Українців, можливо, й зіпсувало, але не безпідставно. Сьогодні далеко не всі можуть дозволити собі таку розкіш, як власний дах над головою. Навіть у кредит, пише видання "Голос України".

«Пише вам жінка, яка народила двох синів, та за свої 42 роки так і не змогла придбати житло. У селі колгосп розпався, жінкам працювати було ніде, тож довелось шукати роботу у місті, винаймати кімнату і проситись хоч на якийсь заробіток. Сама я сирота, і так вийшло, що доля забрала у мене чоловіка. Скоро десять років, як виховую дітей сама.

У банку отримати кредит на житло можна лише під величезні відсотки. Ще й вимагають, щоб зарплата була не менше 3—4 тисяч. А де в Ніжині простому трудареві заробити такі гроші, коли середній дохід становить 1 500 грн. на місяць? З тих мізерних прибутків потрібно ж заплатити за квартиру, світло, газ. Хіба може нормальна людина прожити за такі кошти, працюючи з 8-ї до 17-ї години кожного дня? Замислюєшся над цим — розпач охоплює.

В Україні банки не надають кредитів під 3% річних на 10—15 років, а численні кредитні спілки, заманюючи невеликими відсотками, дурять народ: беруть початковий внесок, а потім просто зникають, разом з офісами та грошима. Прикро, що державна верхівка плаває у «золотих» ваннах, у той час як більшість населення бідує, не маючи змоги купити своїм дітям новий одяг, корисну їжу, гарні іграшки. Навіщо тоді взагалі народжувати, коли наша держава не може допомогти в найнеобхіднішому — мати власне житло?!

Я була б згодна і на хатинку в селі, бо люблю працювати на землі, доглядати за худобою, вести господарство, аби тільки робота там була і школа для дітей! Може, тоді нарешті відчую хоч якусь стабільність і спокій».

Алла Нечаєва