Підказки сонника

Що означає, коли сниться, що ти літаєш? Всі розумники одразу скажуть – значить ти ростеш. Ні, любі дівчатка і поважні дамочки.

Ви довіряєте тому соннику, що нашкрябала якась істерична панночка-нероба пару століть тому?

Викиньте його з тієї кімнатки, куди ви щоранку ходите і звіряєте побачене з написаними дурницями. І не морочте собі голову.

Не викинете? Даремно.

Я вам зараз доведу, забобонні ви мої,  що ви тільки голову дурницями забиваєте.

 Уночі я літав у кошмарному сні над побоїщем. Билися  наші воїни. Моторошно. Я ледь не торкався їх, коли переставав працювати руками, адже важко було втриматися довго на  рівні дерев. Гріб руками аби не впасти на мечі ворогуючих.

Знесилений спустився так низько, що на мене аж бризнула кров. Устиг помітити, що суперник поранив якогось  молодого русявого хлопчину з довгим волоссям без шолома.

Розумів, що це мені тільки сниться, але як вийти зі сну? Прокинутися не вдавалося, і я нервував. Мене ось-ось могли помітити, тоді живим не вибратися!

Але чим дужче прагнеш чогось, тим менше шансів на успіх! Ідея-фікс завжди грає над нами злий жарт.

Знесилений, я зачепився за гілку осики і звалився майже під ноги воїнам.  Хтось наступив мені на груди. У мене зник голос, я тільки хавкав ротом, як риба.

Чоловік, що наступив, закричав, утратив рівновагу і упав мені на голову. Я відчув, що супротивник рубонув по ньому мечем. Дикий крик розідрав в’язке повітря, і я також умився кров’ю і закляк від жаху.

 Прокинувся мокрий і знесилений.  Мене тіпало від страху.

Галина також прикинулася:

- Що сталося? – сонно запитала вона, мружачись від увімкнутої  лампи.

- Літав! А потім мене мало не вбили!

Дружина мовчки піднялася і посунулася до туалету. Принесла сонник:

 - «У польоті помітити у себе за спиною чорні крила – знак гіркого розчарування». У тебе були чорні крила? Вона замовкла і кліпала  сонними очима, чекаючи відповіді.

- Галю, треба було летіти за мною -  побачила б сама.

Вона повз вуха пропустила шпильку і продовжила:

- «Літати уві сні в безкінечному просторі – обіцяє нещасливе подружнє життя». Це – дурниця.  Ага ось: «Падіння  під час польоту – польоту обіцяє велике нещастя, якщо тільки ви не прокинетеся в момент свого падіння»

Я сплюнув і поплентався до туалету.  Біля ванної почув стогін. Увімкнув світло і зазирнув туди. На кахельній підлозі сидів молодий русявий воїн із довгим волоссям без шолома, але в кольчузі. Кров сочилася  по волоссю на обличчя з розсіченої голови.

- Кръвє… Кръвє…, - тихо стогнав він.

З жахом я закрив двері і тримався за ручку, щоб чоловік не виліз у коридор.

- Галю! Галю, - закричав я.

Дружина причалапала, гупаючи п’ятами в підлогу, і ошелешено подивилася на мене?

- Дай телефон, я викличу міліцію! У нас поранений у ванні!

- Який поранений!? Зараз третя ночі! Яка міліція!

- Він у крові і стогне!

- Та годі тобі! Тихо!

Вона притулила вухо до дверей і дивилася на мене. Потім  ще і ще, наче лікарка прислухалася до грудей хворого, не довіряючи ні трубці, ні стетофонендоскопу.

Її погляд із заспокоєного перетворювався на кепкуючий.

- Там тихо! – переможно мало не вигукнула вона і,  відштовхнувши мою руку, розчахнула двері ванної.

Галя зойкнула. 

На кахельній підлозі виднілися якісь брудні сліди і кілька темних капель крові. Кімната була порожньою.

 Через півгодини дружина уже знов підсвистувала, сопла, та збивалася на нервове хропіння.

Жінки кажуть, що ми страшенно товстошкурі і нагадуємо їм бездушних опецьків. Чиє б мукало, а чиє б і хрюкало. Якщо ми – опецьки, то ви – електропилки у всіх відношеннях, і за храпом  також. Ніколи  не скажу цього вголос ні жінкам, ні дружині, бо вважаю себе вихованим.

Уже в ліжку  тільки заплющував очі, бачив у легких сутінках побоїще з глухими та дзвінкими ударами заліза об залізо. Якісь прокльони, виття та крики…

Заснув, коли за вікном почало розвиднюватися.

 

…Вранці, вийшовши з хати, перестрибнув через залитий фундамент гаража і поплентався по невеликому котлованчику під доріжку. Перечепився, через якусь залізяку, що стирчала із чорної землі.

Я загнув таке слово, яке з мене можна було вичавити лише в армії.

Галя  доводила до сказу своїми будівельним прожектами. Вона, як цариця Тамара,  вирішила з наших п’яти сотоках двору  викохати  квітучий рай нашим правнукам і гараж свіжеспеченому зятю, який мріяв про машину.

Жінка – це берегиня. Але якого дідька вона не береже мене?!

Перечеплюся через якусь ломаку на нашому вічно діючому будівельному майданчику і не доживу до сімейного  комунізму «а ля Галя»! Навіть до пенсії.

Так і хочеться організувати чоловічу демонстрацію  і  з нескореною головою пронести плакат: «Жінки, дайте нам жити сьогодні, і  ми подбаємо про ваше завтра».

Пішов за черговою дурничкою – якоюсь машинерією на кухню.  Досконалості ж немає меж. Попрямував до магазину через двори між будинками і стіною режимного підприємства.

За спиною почув швидкі кроки. Тієї ж миті хтось  ударив мене в спину. Я інстинктивно спробував озирнутися, як другий удар влучив у праву скроню.  Довелося застосовувати прийом Спартака – кинувся тікати і чув лопотіння за собою.

Перестрибуючи клумби,  я мчав як спринтер до прохідної підприємства. Двері зачинені.  Я рвучко обернувся, приклеївся спиною до стінки і , тримаючи руки напоготові, приготувався до бійки.

Миттєвий удар русявого  в обличчя я відбив кулаком  і наніс випад правою  в лоба. Той сів на  кущик бузку.  А сам пропустив удар по ногах  другого - приземкуватого і смуглявого. Я аж завив. Сука. Добре, що хоч не по яйцях.

На! Озвіріло  дістав його правим у голову. Він похитнувся , але не впав, а просто опустився, наче присів, відпочити на траву.

Русявий уже на ногах. Похитувався, пружинячи і вибираючи момент удару. Тільки тепер  я помітив, як у нього з волосся на лоб стікала  кров.

Металеві двері прохідної завищали:

 - Знайшли, де битися! – заверещав голос та засюрчав свисток.

Від несподіванки русявий завмер, глянув на чорнявого, який уже піднявся , і вони мовчки чкурнули так же раптово, як і з’явилися.

- Ти чого? –запитав куций чоловічок за п’ятдесят з округлим животиком, який нарешті показався з дверей.

-  Я нічого. А вони мовчки напали ззаду.

- Так не буває, - заперечив чоловічок.

- Буває, - відповів я, обмацуючи скроню. – Спочатку удар в спину, але я втримався і - у скроню. Хтось хотів мене замісити, щоб я його не бачив.

- Я міліцію не викликав, можеш іти, - сказав куций. – Все одне б їх не впіймали, тільки б мене мучили за  холостий виклик. А ти розберися. Так просто не нападають. Може ти заборгував комусь?

- Не знаю. Наче ж ні, - відповів і оглянув легку куртку:  чи не порвав її, коли відмахувався кулаками.

 Зайшов до магазину. Одразу помітив підозрілий погляд продавців. Глянув у дзеркало і  мало не свиснув  - на скроні запеклася кров.

- Хлопці, - озвався, - я просто пограбував сусідній банк, забрав мільйон доларів, віддав здобич  корєшу, скинув під вашим магазином маску і вирішив догнатися у вас соковижималкою. Зараз виберу і поцуплю.

Хлопці-продавці перезирнулися:

- Дядку, ти мало по голові одержав, - сказав  один.

- Валєро, у нього просто струс мозку і галюніки, - інший  покрутив пальцем біля скроні.

Нечемна, а подекуди і тупа у нас молодь, тільки бабло на умі – не може жарти оцінити. Я вийшов з магазину.

Відривши металеву хвіртку, що відділяла царство Галюнції від решти   необлаштованого досі цивілізованого світу, я застрибав шаховим конем аби здолати усі перешкоди будівельного майданчика, влаштованого  моїм скарбом під назвою «дружина».

Дострибав до порогу, коли вона відчинила двері.

- Що сталося? - помітила синці і запечену кров на скроні, - тебе побили?

- Ага при спробі винести всі соковижималки оптом. Я не міг знайти ту, за якою ти мене послала.

- Не видумуй! – і вона потягла мене квацати  перекисом водню і йодом.

Це святе - змащувати машину для заробляння грошей. Інакше втілення грандіозних планів по будівництву раю на нашій території може опинися під загрозою зриву.

- А у мене для тебе сюрприз, - таємниче прошепотіла вона, упоравшись з азами медичної допомоги.

Її не цікавило, що саме зі мною трапилося. Вона жила на своїй хвилі розбудови долини царів, уявляючи себе як мінімум фараоншею, на яку покладено відповідальну місію  - ощасливити людство.

Витягла мене у двір, підвела до  мозоля. Це була спроектована нею, всупереч протестам архітектора, прибудована до будинку кімната.  Серед інструментів, залишених моїм покійним батьком, виснула шухлядку шафи.

- Підійди сюди, - звеліла цариця.

Ступив кілька кроків. Зазирнув до шухляди і похолов.

Там лежав людський череп.

Я не маю наукового звання бодай магістра черепознавчих наук, але здалося, що цей коричнюватий експонат налічував, як мінімум тисячоліття.

На його правій скроні, поруч з отвором ока - дірка. Не кругла, а, здавалося, проламана,  з нерівними краями. Той же відтінок. Значить і час той же. Саме  такий отвір і краї пролому мене переконували – череп дуже старий.

Все зрозуміло. Кілька років тому поруч з нами копали котлован  багатоповерхівки і знайшли кладовище часів Київської Русі.

Я подивився на Галю.

- Що ти так дивишся, наче божевільний?! Якщо ми повідомимо археологам, то тут почнуться розкопки і нам  не дадуть привести в порядок двір. Не буде і гаражу. Ще й оштрафують.

Я мовчки глянув на череп і міркував. Додаткова морока на мою голову, яка збочуватиме мої думки зі звичного шляху.

- Як тільки почнемо заливати фундамент чи робитимемо ще одну річ…

Я кинув на Галюнцію нищівний погляд. Вона його перехопила і з упертістю бойового слона. Майже по складах повторила:

- …Як тільки почнемо копати погреб, то десь прикопаємо його.

- А якщо ти ще один череп чи десяток знайдеш – мавзолей відкривати будеш, чи музей збудуєш?

Вийшов з господарської кімнати і глянув на розквітаючу яблуню. На фіга їй здалася соковижималка весною? На біса нам погреб? Тим більше другий! Може ми готуємося до атомної війни?

Треба Галю або зупинити, або попросити сімейного притулку  у сусідній країні, поки у неї не закінчиться загострення сімейно-будівельної хвороби  в хронічній формі. Або розтануть зароблені мною гроші.

Думки про розлучення мене уже не турбували. Та і не вірив я, аналізуючи, що наступне одруження може бути кращим. Принаймні треба закохатися і знайти споріднену душу. А це з розряду фантастики.

Я пішов у хату.

Дивне відчуття тривоги не давало зосередитися.

Коли, Галюнція побігла до подруги, я  дістав  череп і щось схоже на тричі перержавілий ніж без ручки. Ухопив лопату, забіг за кущі малини в кінці саду і викопав яму на рівні грудей. Спітнів, як раб з галери.

Глибоко, ледве виліз від утоми. Череп  уже лежав на піщаному дні з ножем, схожим на штик. Мерщій засипати, замітати сліди, поки Галя…

 

…Цієї ночі я вже не літав над  побоїщем. Просто розправив руки і  мене піднімали повітряні потоки. Правда, поступово зносило у бік лісу. Якісь люди палили багаття і загиблих воїнів. Огидний сморід смаленого волосся. Мене зносило далі.

Махати руками не треба, бо інакше швидко втомлюся і впаду. Тоді і мене спалять. Головне не панікувати. Неприємності  завжди множаться, коли ми починаємо хвилюватися і поспішати.

Потоки віднесли до велетенського дуба.  Мене вдарить головою, я втрачу свідомість,   впаду на землю і розіб’юся. Але якось зачепився за гілляку… і сів.

Унизу, якось дивно рухалася напівоголена  жінка. Вона то ходила, то підстрибувала навколо тліючого вогнища.  Зверху будо видно тільки русяве волосся і  оголені  груди  з ягодами сосків.

Загупало серце та пересохло в горлі. Я обхопив гілляку.  Вона по-зрадницьки почала струшуватися синхронно з моїм тілом. Хотів не дихати, але пульс віддавав аж у вуха. Несамовито захотілося побачить усю жінку. 

Було видно,  як її гладенькі ноги аж блищали під час стрибків. Якісь велика ганчірка, ні, скинута сорочка з довгими рукавами  була зав’язана  у неї на поясі і більше прикривала  сідниці, ніж ноги спереду.

Із тріском зламалася якась суха гілка  і я похолов.

Дивна особливість сну: ти розумієш, що це сон, але жах не стає меншим.  Жінка зупинилася  і підняла очі. Вона притягала поглядом і знімала з дерева.

Погляд –пилосос, в якому я був маленькою пилинкою всесвіту, а вони – очима галактики.  А може вона – це чорна діра галактики?

Обм’якнувши, і випустив з обіймів гілку. Урок магії - в невагомості, коли не треба навіть літати,  я без повітряних потоків повільно плив до униз до незнайомки .

Тяжіння до жінки  крутіше, ніж гравітація. Закони фізики безсилі, коли притягують очі.

Я став перед нею, лице в лице. Очі в очі. Я нічого не бачив окрім них. Але щось знайоме. Десь  біля підборіддя  має бути велика родинка.

-Ну, - сказала вона  грубим до хрипоти  чоловічим голосом, - скільки ти будеш ритися в землі?

Очі в очі. Не міг опустити  їх униз. Не міг утекти. Не міг полетіти. Не міг відповісти. Не міг поворухнутися. Перетворився на паралізованого бовдура. Міг тільки чути.

- Кръвє… Кръвє , - прохрипіли її вуста.

По її обличчю потекла цівки крові. Знизу піднялося лезо скривавлене меча.  Очі сфокусували мій жах на його кінчику.

- Не хочу помирати! Не хочу-у-у-у-у!

Хотів крикнути, але з грудей виривався лише слабесенький крик, перемішаний із хлипанням.

Прокинувся! Знову розбитий, але живий. 

- Що сталося? –дружина ніби не спала, а чекала, коли я прокинусь.

- Мене знову мало не вбили!

- Треба у церкву сходити. Підемо сьогодні.

- Галю, а коли майстри прийдуть і покладуть плитку біля хати. Я уже не можу ходити по цій будові!

- Уже все майже зроблено, і бордюри, і пісок. Уранці почнуть і закінчать до вечора, я поставила таку умову.

- А гараж, погріб?

Вона пропустила запитання.

- Мене уже саму кошмари дістали. Треба отой череп закопати.

- Я його поховав у саду за малиною.

- Добре. -  Вона, на дивовижу не сперечалась. Галя - слухняна овечка. Чому?

- Мені здається , що кошмари  почалися, коли зняли  шар ґрунту. Пригадуєш, як неподалік розкопали слов’янське кладовище.

-  Я не хотіла тобі казати. Мені теж ночей сняться кошмари. Мене намагається зґвалтувати якийсь закривавлений у кольчузі, наче в підручниках з історії.

Галя не читала книжок. Значить  цей страх був таки дуже сильним, коли вона згадала навіть шкільні підручники.

- Я уже у ванну заходити боюся, - говорила в стелю вона. - Раз заходжу, а там він – скривавлений і з мечем.

- Так чому ти не сказала? І дивилась  на мене , наче на  пришелепкуватого?

- Ти б з дрюком за мною ходив? – мовчанка. - Думала, що припиниться.

Ми обнялися. Полегшало.

Жінки вночі зовсім не такі як удень.

…Вранці прийшли майстри  і швидко укладали доріжку та майданчик біля хати плиткою. Дивився у вікно на вправну роботу  і радів, що закінчуються  мої страждання.  А коли зняли шар ґрунту  - він парував. Це і були ті висхідні потоки, якими мене носило у снах?

Вибачаючись перед майстрами, я вистрибав з шару уже прокладеного піску на кам’яну доріжку. Кивнув Галі, мовляв, ненадовго у справах. Вона, кумедно підморгнула. І ми  посміхнулися.

Життя налагоджується! Вийшов за металеву хвіртку не територію свободи. За кілька кількох кроків спиною стояла міцно збита жінка з русявим волоссям. Ноги схоплені джинсами, блузка і пов’язаний на талії светр зі звисаючими рукавами.

Що  це за дубова тумбочка -  устиг пожартувати подумки. Але „тумбочка” повернулася до мене. Ці очі я запам’ятав уві сні.

Зупинився. Жах. Це - вона. Красива з родинкою-мушкою на підборідді. На руці - продовгувата блискуча сумочка. Вона почала її розстібати. Я закляк.

Вона зупинила рух і сказала, посміхаючись:

- Ну?

Це  була вона. Моє перше доросле кохання.

 Серпень 2012 року