Останнє оновлення: 17:01 понеділок, 6 квітня
українська поетеса
Ви знаходитесь: Культура / Література / Vkraina / Ліна Костенко: з ювілеєм!
Ліна Костенко: з ювілеєм!

Ліна Костенко: з ювілеєм!

19 березня – 90-річчя видатної української поетеси, совісті нації Ліни Василівни Костенко.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині, в родині вчителів. Батько Василь Костенко викладав у школі майже всі предмети, самородок-поліглот, знав 12 мов. У 1936 році засуджений на 10 років концтаборів, бо нітрохи не приховував свого несприйняття комуністичного режиму.

 Відтак Ліна на наступні роки й десятиліття жила з тавром доньки «ворога народу».
Після арешту батька мати з дочкою переїхали до бабусі у Київ, на Труханів острів.
По закінченні середньої школи № 123 на Куренівці Ліна навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом, чотири роки, у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961) засвідчили творчу зрілість поетеси.
Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, авангардне, але максимально критичне щодо тодішнього режиму.
На початку 1960-х Ліна Костенко брала участь у роботі знаменитого київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий із плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді в ЦК Компартії України було розкритиковано твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко. Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли вже з верстки.
У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти.
Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції, захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня.
1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». 1973 — потрапила до «чорних списків» ЦК КПУ.
Лише 1977 року вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го— історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987).
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича вийшла у видавництві «Либідь» 2010 року, також вийшла збірка «Гіацинтове сонце».
2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого». Роман викликав великий ажіотаж.
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а у 2012 році у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
Першим чоловіком Ліни Костенко, і це було палке студентське кохання, став поляк Єжи Ян Пахльовський, майбутній письменник, а тоді також студент Літінституту. Молоді люди кілька років не могли одружитися, поки діяв дикунський радянський закон про заборону шлюбів з іноземцями. І змоги побратися лише у 1954 році, після скасування закону. 18 вересня 1956 року в Києві у подружжя народилась донька Оксана Єжи Янівна Пахльовська. Нині вона живе в Італії, завідує кафедрою україністики у Римському університеті, відомий культуролог, письменниця, професор, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.
А родинне життя батьків не склалося. Після закінчення навчання Єжи мусив повернутися в Польщу. Ліна не змогла полишити батьківщину.
Другим чоловіком Ліни Костенко став Василь Васильович Цвіркунов. Вони познайомилися у 1963 році. Їй – 33, йому – 46. Він — учасник війни. На посаді директора Київської кіностудії ім. Довженка багато зробив для розвитку українського національного кіно, створення багатьох відомих фільмів. Це не сподобалося владі, і талановитий організатор був звільнений з посади. У подружжя 28 травня 1969 року народився син, теж Василь Цвіркунов, нині кандидат технічних наук, програміст, живе з родиною у США.
Ліна Костенко, окрім відзначення найвищою творчою нагородою України — Шевченківською премією, також лауреатка Премії Антоновичів (1989). Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
* * *
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
* * *
Вечірнє сонце, дякую за день.
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
* * *
Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза — як вихопила ніж!
Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.
Машину повело, і ми згубили шлях.
Усі мої ліси, удень такі приватні,
Схрестилися вночі із небом на шаблях.
Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.
Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.
Було моє життя — як ночи горобині.
Нічого у житті не вміла переждать.
О, як мені жилось і як мені страждалось!
І як мені навіки взнаки воно далось!
А що таке життя? Чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя — це те, що відбулось?

Підписуйтеся на наші оперативні новини і цікавинки у Telegram і Twitter.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Біля Чернігова за Десною знов горіли луги, а в Городнянському районі ледь не зайнялося село

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор