Останнє оновлення: 16:05 середа, 20 червня
Ювілей
Ви знаходитесь: Культура / Література / Літературний Чернігів / 25 років журналу «Чернігів», нині – «Літературний Чернігів»
25 років журналу «Чернігів», нині – «Літературний Чернігів»

25 років журналу «Чернігів», нині – «Літературний Чернігів»

У квітні 1993 року вийшов перший номер журналу «Чернігів». Зареєстрований він був попереднього року, але все ж таки ювілей треба відраховувати саме від виходу у світ.

Нагадаю його історію, адже був першим редактором журналу.

Ще під час агітаційно-культурологічних походів «Дзвін-90» і «Козацькими шляхами» (1991 рік) , проведених по Чернігівщині обласними організаціями Народного Руху і Товариства «Просвіта», ми бачили величезну зацікавленість людей у донесенні до них нашої історії, культури, мови, звичаїв. І так само ми, рухівці й просвітяни, відчували гострий брак агітаційних матеріалів, зокрема друкованого слова.

1992 року я працював, уже майже два десятиліття, журналістом у Куликівці, в районній газеті «Поліська правда». Восени попереднього року організував і очолив у селищі осередок «Просвіти», увійшов до обласного керівництва організації. І саме в «Просвіті» ми започатковували наші друковані видання. У мене була можливість готувати їх до друку в районній друкарні, працівники якої прихильно поставилися до випуску цих видань.

Перший голова відродженої обласної «Просвіти», журналіст Василь Чепурний разом з кількома рухівцями й просвітянами пішов працювати у структури обласної влади, очолив прес-службу представництва Президента в області (по-теперішньому – облдержадміністрації). Тобто вже не міг очолювати «Просвіту», тож у 1992 – 1994 роках її очолювала Лариса Куровська, до цього – голова міської «Просвіти». Назву також керівників обласного Руху: це його перший голова Валерій Сарана і Володимир Ступак, що невдовзі очолив організацію і був її головою понад два десятиліття. Це люди, безпосередньо причетні до народження просвітянсько-рухівських видань, хоч, звичайно, за нами була велика команда патріотів, які працювали на цю справу.

Першим виданням став альманах «Просвіта-92», випущений товариством улітку 1992 року. Його автори: Левко Лук’яненко, Михайло Ткач, Микола Шкурко, Микола Ткач, Лариса Куровська, Анатолій Соболєв, подружжя Марія та Олександр Астаф’єви, Володимир Симоненко, Володимир Шкварчук, Іван Осадців, Петро Антоненко, Дмитро Куровський, Дмитро Іванов, Микола Холодний, Василь Охріменко, Олена Шульга, Олег Васюта. Публіцистика, історія, проза, поезія. Дуже гарний збірник, котрим я, як упорядник і редактор, можу пишатися, як і його видавці.

Ми планували в «Просвіті» видавати альманах щороку, може, й частіше, але виникла ідея замість альманаху видавати власну газету – як більш мобільне й масове видання. Ось так і народилася знаменита «Сіверщина», яка більше року виходила під назвою «За Україну», а потім ми поміняли назву, наблизивши її до нашої сіверянської історії.

Пізніше у «Просвіті» народився й солідний науковий журнал історії і краєзнавства «Сіверянський літопис», який починав і ось уже третє десятиліття беззмінно є його редактором відомий журналіст Сергій Павленко. Також ми видавали в товаристві популярні брошури, переважно з історії, зокрема Сергія Павленка, Володимира Шкварчука.

Ось так поступово підійшли і до видання літературного журналу. Обласна «Просвіта» гуртувала й літераторів. Їм треба було десь друкуватися, а перші наші видання – альманах і газета – показали, що в товаристві це реально. Відомий чернігівський прозаїк Михайло Ткач на той момент працював секретарем обласної «Просвіти». Він запросив до співпраці літераторів міста. Восени 1992 року ми створили Літературну спілку «Чернігів», громадську організацію, з прицілом на видання журналу, який невдовзі зареєстрували. Головою спілки обрали Михайла Ткача, мене призначили редактором журналу. Звичайно, я просто координував роботу з видання журналу, яким керувала редколегія. Спершу це було спільне видання обласної «Просвіти» і Спілки «Чернігів». Згодом журнал перереєстрували на видання лише Спілки і змінили назву на «Літературний Чернігів».

Засідали ми в легендарному вже будинку обласної «Просвіти» на вулиці Воровського, 10 (нині вулиця Хлібопекарська). Цей красивий старовинний будинок 1906 року спорудження просвітянам передала обласна влада, і тут варто добрим словом згадати її тодішнього очільника Валентина Васильовича Мельничука. Саме тут числилися редакції газети й журналу.

І ось у квітні 1993-го вийшов його перший номер – у Куликівській друкарні, поліграфічно – за чи не столітньою технологією. Ні про які комп’ютери й не мріяли, як і про офсетний друк у кольорі. Скромний друк, простий газетний папір. Лише обкладинка була окремо видрукувана в кольорі в Чернігові. Її намалювала чернігівська художниця Людмила Койдан, яка пізніше створила і дуже гарний заголовок газети «Сіверщина».

Ось цей журнал – скромний, але такий дорогий, бо перший. Він позначений як «літературний і громадсько-політичний журнал». У першій редколегії, окрім редактора, – також Ростислав Мусієнко, Владислав Савенок, Володимир Сапон, Василь Струтинський, Михайло Ткач, Володимир Шкварчук.

Подам зміст цього першого номера. Надія Галковська, «І скрипкою співаю вічну пісно» (поезії); Петро Антоненко «Стамбул-Константинополь» (оповідання); Леонід Терехович, «Життя на лезі» (поезії); Володимир Шкварчук «Що таке комуністи» (публіцистика); Михась Ткач (під таким іменем друкується Михайло Ткач), «Позика» (оповідання); Микола Холодний, Петро Пиниця (поезії); Ростислав Мусієнко, «Мільйон років» (оповідання); Володимир Соловйов, «Волею коша Запорізького» (уривок з повісті); Володимир Сапон, «Ходили через волоки» (гомін віків); Тамара Демченко, Валентина Оніщенко, «Ілля Шраг та українська культура»; Роман Іваничук, «Як стати письменником» (інтерв’ю взяв Владислав Савенок); Володимир Сапон, «На прощу до гетьманської столиці»; Олександр Астаф’єв, «Одіссея Ігоря Качуровського»; Сергій Богдан, «Від зацькованої покритки до Мадонни з немовлям»; Василь Струтинський (поезії для дітей); Владислав Савенок («Український армійський анекдот»).

Чи не вперше ми відкрили для читача велику добірку поезії Надії Галковської. Вона писала не один рік, її пісня «Козачка» (музика Миколи Збарацького) вже гриміла в Україні та за кордоном, але чомусь друкували цю талановиту поетесу в місцевій пресі дуже мало, в неї ще не було видано жодної книжки.

Журнал узагалі відкривав забуті, а то й заборонені імена. Тут передусім треба назвати Леоніда Тереховича, котрий трагічно помер улітку 1992 року. Забороненого до цього поета із села Кучинівка Щорського району, засудженого владою до ув’язнення за антирадянські вірші, вперше відкрив для читачів саме журнал «Чернігів». Для загалу ім’я поета відкрив дещо раніше відомий журналіст Павло Повод (нині покійний), котрий встиг записати на обласному радіо дві передачі з Тереховичем. А потім передав папку його віршів нам у «Просвіту». Майже одночасно ми представили Тереховича й у газеті «Сіверщина». Публікація віршів мала передмову – один із судових вироків поету. Його роздобув в архіві обласного управління Служби безпеки Володимир Шкварчук, який працював там, готуючи до видання томи «Реабілітовані історією».

Перший номер журналу представив і поетів нелегкої долі Миколу Холодного та Петра Пиницю. Відомий поет, літературознавець Ігор Качуровський також був раніше заборонений у нас як політемігрант. Відкривали для загалу й ім’я видатного земляка, політичного і громадського діяча Іллі Шрага. Ми продовжили відкривати для українців (публікація В. Сапона) нашу славну гетьманську столицю Батурин, бо історія міста була під забороною понад три століття. Дотичне до цього інтерв’ю видатного письменника зі Львова, частого гостя Чернігівщини Романа Іваничука, саме він підніс Батурин у своїх творах. Зверну увагу і на публіцистичну статтю заслуженого лікаря України, одного з найактивніших просвітян, світлої пам’яті Сергія Ілліча Богдана. Усе це цікаве й сьогодні, в 126-сторінковому журналі, тираж якого склав 3000.

Того самого року ми видали ще один номер журналу. А в листопаді 1993 року конференція обласної «Просвіти» призначила мене редактором газети «Сіверщина». Відтак я вже не міг бути двічі редактором, до того ж і далі на громадських засадах, бо аж до травня 1996 року працював у редакції районки. Цілком природно, що редактором журналу став Михайло Ткач як голова Спілки «Чернігів». І ось уже чверть століття він на цій посаді, тягне важкого літературного воза.

З першої редколегії відійшли у вічність Василь Струтинський, Володимир Шкварчук, Володимир Сапон, але залишилася їхня добра справа, творчість.

Кілька років журнал випускали в Куликівській друкарні. Нині – в обласному видавництві «Десна», а це – сучасна поліграфія, гарний папір, кольорові ілюстрації. Кількість номерів поступово наближається до сотні. Останніми роками «Літературний Чернігів» фінансово підтримує обласна державна адміністрація, і це дуже добре, як і загалом підтримка в області місцевого книговидання. Журнал поширюється по бібліотеках. Проте тираж нині – лише 300 примірників. Добре, що й на це є кошти. До речі, «Літературний Чернігів » є і в обласній передплаті, його варто було б активніше передплачувати в районах, на школи, бібліотеки та й усім, хто цікавиться літературою, історією Сіверського краю.

Чудово, що в нас в області виходить такий часопис, де мають змогу друкуватися автори з області, земляки з-поза її меж, інші автори. Так що варто б громадськості нині відзначити 25-річний ювілей «Літературного Чернігова».

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»

Коментарі (1)

Читач | 2018-04-16 16:04

Все, за що береться [пан Че...], розвалюється. Розвалилась газета. Ледь жевріє "Просвіта". Добре, що до журналу цбого горе-редахтура не пускаєте.
А де можна побачити журанл у продажу чи в електронній версії?
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  ТЦ «Дружба» в добу соцреалізму

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор