Ніжинські легенди: містичний Гоголь, церкви-берегині та жінки, які грудьми захистили місто

Сайт «Високий Вал» у партнерстві з національним оператором «КИЇВСТАР» та Радіо ЕРА ФМ продовжують соціально-освітній проект «#ВКраїна: Чернігівщина – край легенд».

Протягом серпня та вересня на нашому сайті ми разом із вітчизняними істориками готуватимемо статті, з яких любителі історії Чернігівського краю зможуть глибше дізнатися про те, якими були наші рідні землі кілька сторіч тому.

А провідником і помічником у цій справі нам стане http://vkraina.com – унікальне інтернет-зібрання давніх європейських мап нашої країни.

І остання у рамках проекту наша розповідь буде про знамениті ніжинські легенди. Певно, небагато міст в Україні можуть похвалитися такою кількістю містичних оповідок. Найбільше про ніжинські легенди знає головний зберігач фондів місцевого краєзнавчого музею , краєзнавець Лілія Руденко.

Близько 30 років свого життя жінка присвятила вивченню легенд. У своїх працях вона описала та з’ясувала, звідки ростуть ноги у 12 легенд. Всього ж їй відомо близько двох десятків оповідок. Лілія Руденко каже: «Це місто просто провокує цікавитись легендами».

Краєзнавець розповіла нам найцікавіші легенди древнього Ніжина.

Намолене місто оберігає хрест із церков

Побувавши у Ніжині, більшість туристів дивується розмаїтому ансамблю місцевих храмів, а також великій кількості церков як для такого невеликого міста. Козацькі, грецькі та барокові – все розмаїття ніжинських храмів неможливо описати словами, а варто побачити і відчути енергетику кожного з храмів.

Більшість із цих храмів були побудовані протягом 17-19 століть – у часи найбільшого розквіту міста. Ніжин розташовується на перетині важливих шляхів(до Петербурга, Москви та Риги), тут вирує торгівля та водяться гроші. Кожна із численних національних громад(одна із найбільших - грецька), які у той час заселяли місто, прагнули немов би віддячити Ніжину і будували храми. Кожен купець, який бажав, щоб його бізнес процвітав – давав чималенькі гроші на храми.

Чи то за геніальною задумкою тутешнього архітектора, чи то випадково, але 12 храмів, побудованих у місті, утворили символічний магічний хрест.

Місцеві кажуть: саме він здавна оберігає місто від значних руйнувань. Приміром, під час революції та Громадянської війни 1917-21 рр., місто не постраждало.

Та найбільше історій, пов’язаних із періодом Великої Вітчизняної. Ніжин у той час(власне як і зараз) – ключова вузлова станція на Чернігівщині, тут були розташований аеродром та артсклади. Однак дивним чином місто уникло бомбардувань як під час наступу нацистів, так і під час звільнення Червоною армією. Пригадаємо, той же Чернігів під час війни розбомбили так, що залізничний вокзал було видно із Красної площі.

Наш експерт Лілія Руденко каже: без містики тут не обійшлося. Як, приміром, пояснити те, що Польський костел, в який влучила авіаційна бомба, зазнав мінімальних руйнувань? Бомба не розірвалася? Як би не так! Розірвалася, однак стіни собору залишилися стояти.

Краєзнавець стверджує: після війни його можна було відновити у первісному вигляді, однак радянська влада наказала розібрати архітектурну перлину на цеглу.

Таким же чином у 1956 році розбирали й стародавні дзвіниці грецьких церков.

У німецьких документах зафіксовано й інше диво, яке ніяк окрім як містикою назвати не можна. У 1943 році перед наступом Червоної армії на Ніжин комендант міста помітив, що Михайлівська церква світиться вночі. На килим викликали старосту і спитали: чому показуєш позиції? Той сказав, мовляв, нічого не знаю, церква не світилася. Коли стали розбиратися і підійшли до храму – він перестав світитися та виявився.. зачиненим.

Інша містична історія пов’язана із фрескою «Молєніє о чаше» Благовіщенського собору 18 століття. До Великої Вітчизняної більшість фресок храму від холоду та сирості почали псуватися та розрізнити хоч щось на них було доволі складно. Аж за декілька тижнів до звільнення міста фреска «Молєніє о чаше» почала неначе відновлюватися. Містяни сказали – це добрий знак. І дійсно, вже скоро у Ніжині запанував мир.

Лілія Руденко каже: диво із фрескою було зафіксовано також перед здобуттям незалежності Україною.

Найдавніша легенда пов’язана із побудовою цегляної Миколаївської церкви, збудованої у середині 17 століття. Її коріння - у легенді про святого Миколая. У кінці 16 століття Україною пройшла остання масштабна татаро-турецька навала. Були спалені сотні сіл, тисячі людей потрапили у рабство, або ж були вбиті.

Останнім прихистком для втікачів став Ніжин. Люди зачинилися у фортеці, однак надій на порятунок проти величезного війська було мало. Над брамою фортеці стояла ікона святого Миколая. І ось серед білого дня блискавки стали гатити по татарам. Ті, побачивши ікону святого Миколая і зрозумівши, що мають справу з божественною силою, пішли.

На честь Святого покровителя ніжинці і збудували дивовижної краси храм.

З 12 храмів, які утворюють містичний ніжинський хрест, збереглося 11: Успенську церкву – свого часу найбагатшу, зруйнували у 30 роках минулого століття. З 11 храмів, які залишилися, зараз діють лише 7.

Повний їх список: Миколаївський собор, Тепла церква Іоанна Предтечі, Всехсвятська церква, Михайлівська церква, Троїцька церква, Покровська церква, Тепла Миколаївська церква, Богоявленська церква, чоловічий монастир, церква Петра і Павла, Благовіщенський собор, церква Іоанна Богослова.

Як ніжинки шведів налякали

Наряду із ніжинськими святинями, берегинями міста можна сміливо називати… жінок. Існує історично підтверджена легенда про те, що 1709 року представниць слабкої статі злякалися шведські війська. Ні, не тому що ніжинські жінки та дівчата некрасиві.

Якраз навпаки, про неймовірну вроду місцевих красунь писав ще Гоголь. Але про це мова піде далі.

Справа у тому, що напередодні пришестя шведів Петро І відвів усі боєздатні російські та козацькі частини під Полтаву, де готувався до генеральної битви. Ніжин залишився зовсім без захисту. Із військових – один комендант.

Шведи знали про це, а тому розраховували непогано нажитися у багатому місті. І тут себе проявила дружина коменданта, яка вигадала як обманути шведів. Вона задумала перевдягнути всіх жінок у чоловіків і вивести до фортеці. Шведи, побачивши скільки у міста захисників та прийнявши їх за сильний Ніжинський полк, вирішили не зв’язуватись та відійшли від міста.

Кажуть, Петро І, дізнавшись про це, навіть видав ніжинкам спеціальну грамоту, в якій дозволив їм носити чоловічі шапки.

Про цей спецдозвіл згадував ще Гоголь, однак знайти грамоту не вдалося. Як невідоме й ім’я сміливої та кмітливої дружини коменданта.

До речі, легендарний тогочасний Ніжин можна знайти на стародавніх картах на сайті http://vkraina.com

Містичний Гоголь та його слід в історії Ніжина

Певно, мало хто зробив так багато для популяризації й збереження ніжинських легенд як Микола Гоголь, який навчався у тодішньому ліцеї князя Безбородька 7 років: з 1821 по 1828.

Описувати студентські роки Миколи Гоголя ми не будемо:про це можна почитати і в біографії. Єдине, про що розкажемо: саме у Ніжині Гоголь почав робити перші проби пера. А починалося все з тих самих приказок та ніжинських оповідок. Молодий Гоголь ходив по ринкам і записував до книжечки ніжинський фольклор.

Пробував він себе й у сатирі: варто згадати один із перших його творів «Кое-что о Нежине, или дуракам закон не писан».

А взагалі, Микола Гоголь вів себе як типова молода творча людина. Охочим був і піти на гульки до дівчат. Історичний район Магерки завжди славився своїми красунями, до яких бігали на вечорниці студенти.

І полюбляли хлопці розповідати дівчатам страшні історії. Одна із них – про багату красуню із Магерок, яка померла молодою, а потім ожила. Не впізнаєте знайомий сюжет із «Вія»?

Ця моторошна історія вплинула на Гоголя: він понад усе боявся бути похованим заживо і, кажуть, його таки поховали ще живим.

Колишній ліцей зараз вже університет і носить ім’я класика. У виші про Миколу Васильовича ходять легенди. Мовляв, привид Гоголя ходить по старому корпусу і постає з‘являється до студентів перед важкими екзаменами. Лілія Руденко каже: багато студентів розповідають, що бачили Гоголя.

Також за оповідками побачити його можна і у Графському парку, яким Гоголь свого часу дуже любив гуляти.

Як полюбляв Микола Васильович Благовіщенський собор, в якому звернув увагу на один із розписів Страшного суду. У пеклі горіли ніжинські лихварі. Саме цю сцену він використав потім вже в іншому своєму безсмертному творі – «Ніч перед Різдвом».

І насамкінець нашої розповіді – цілком реальна історія. Стосується вона вже не Гоголя, а пам’ятника Миколі Васильовичу. У Ніжині, як відомо, спорудили перший пам’ятник класику ще у 1881 році.

Кошти на нього збирали як то кажуть, усім світом. Студенти влаштовували благодійні вистави, містяни віддавали на ці потреби свої кревні. Ідею спорудження постамента подав Василь Тарновський, навіть викупив для цього чималу земельну ділянку у центрі міста.

Для виконання робіт замовили найкращого тогочасного скульптора – всесвітньовідомого Пармена Забілу, який родом із Монастирища Ічнянського району.

Він взявся до справи завзято і певно краще за всіх відтворив риси обличчя Гоголя. Як не забув і про себе, сховавши на складці одягу Миколи Васильовича й свій профіль. Під правильним кутом можна добре роздивитися риси обличчя легендарного скульптора. Побачити його можна нижче на фото.

Бесіду з Лілією Руденко вів Андрій Тіток.

P.S. На жаль, це був останній матеріал соціально-освітнього спец-проекту «#ВКраїна: Чернігівщина – край легенд» за підтримки національного оператора КИЇВСТАР у партнерстві з сайтом «Високий Вал» і Радіо ЕРА ФМ. Звісно, ми не переповіли вам навіть малої частини цікавих міфів та оповідок нашого легендарного краю.

Цікавтеся історією та пам’ятайте: хто не знає минулого(особливо такого славного, як на Чернігівщині) – не має майбутнього.

Фото автора та Ігоря Волосянкіна