Леонид Терехович: Случай в начале службы

В учбовій частині, що біля Тамбова,

нам служба спочатку здавалась страшна;

далеко до рідних, далеко до бога,

та близько прискіпливий наш старшина.

Були ми, звичайно, тій службі не раді,
перебивалися, хто як умів...
В позачерговім – по звичці – наряді
на кухні тим вечором посуд я мив.

Був злющим до краю... Роботи – до дідька...
Вся “наша” неділя пішла нанівець...
Аж тут підкликає до себе Бездідько –
та ледве не плаче,
схвильований весь...

Я вийшов до “залу”.
А там – футболісти:
приїхали з матчу й прийшли попоїсти;
та тільки (не знаю: чия вже вина)
усі аж просякнуті духом вина.

І що ж там творилось!..
“Соколики” наші,
як видно, бачками перлової каші
зіграли в футбол... То ж і матчі були:
засипала каша долівку й столи...

Підходжу до столу, хоч бачу: неладно,
бо проти мене – вся футбольна команда...
“Вже, хлопці, награлися?
Вистачить грати:
треба ж іще за собою прибрати...”

Піднявся один для загального блага,
ошкірився:
“Што тєбє нада, салага?..”
Та з виглядом, мов забиває гол,
зневажливо кинув: “хохол – дряхол”...

Не пригадаю, про що він там ще ліпив,
бо накотилось –
хоч падай, хоч стій...
Я звичним “крюком” його вдарив по щелепі,
і він непритомно звалився під стіл.

Схопилася тут вся футбольна команда,
з десяток болільників –
тільки б їм знак!..
Та я закричав наполегливо й владно:
“Чого єрепенитесь, мать вашу так!

Хто буде вбирати за вами, свинота?..
Тут не прислуга – покірна й німа...
Нагидили здуру – то ваша робота!
Та швидше ви, доки нікого нема!”

І бачу:
взялася за діло громада,
давай прибирать за собою той жах...
Мене ж заспокоював “старший” команди,
трохи знайомий старший сержант.

В приглушених звуках я слухав овацію...
А хлопці учились стоять за своє,
учились також поважати націю,
тим більше, що “нація” здорово б’є...

16. 11. 90

Увеличить

Леонид Терехович во время срочной службы в Советский армии в 1961-1964 гг.

Увеличить