„Багряні громи” ─ літопис життя народного

У вересні цього року відзначив своє 70-річчя один з найвідоміших письменників Сіверського краю, голова літературної спілки „Чернігів”, редактор журналу „Літературний Чернігів” – Михась Ткач.

Як на мою думку найвагомішим його доробком є книга „Багряні громи” – збірка оповідань і повість.

Насамперед слід зауважити, що ця книга не із тієї нинішньої лавини легкого розважального „чтива”, яке ковтаєш протягом двох-трьох вечорів, а вже за тиждень достеменно й не пам’ятаєш про що читав.

Бо якщо література набуває статусу товару, у повному розумінні цього поняття, то вона вимушена йти на повідку смаку споживача, а він, смак, не завжди є витонченим і елегантним.

Творчість М. Ткача не йде ні на чиєму повідку, навпаки ─ вона намагається вести, піднімати вгору, щоб людина намагалася бути ближче до Неба, до Світла, до Добра.

В анотації до видання написано: ”Герої більшості оповідань та повісті Михася Ткача сильні духом, незламні в бажанні творити добро. І на перехресті нелегких життєвих доріг незмінно вибирають ту, яка веде до людяності, моральності, краси та чистоти душі”.

Кожен твір, що ввійшов до книги заслуговує на увагу читача, бо спонукає до роздумів про сенс буття людини, про його істинні цінності, про те, що засліплює нас і допомагає прозріти. А особливо, як на моє сприйняття, такі оповідання як „Сині очі Маньки”, „Зоряна ніч”, „Позика”, „Дике поле”, „Марево ночі” , „Покалічена душа”, „Самотність”, „Осінній акорд”, „Багряний колаж” є такими, що прочитавши їх, довго перебуваєш під їхнім впливом ─ так зримо, яскраво, емоційно сильно постають в уяві персонажі цих оповідань.

Автор настільки уміло відтворює художніми засобами літературного твору душевні переживання героїв своїх творів, так образно передає їхній внутрішній світ, що здається то є твій особистий біль, читаєш і тебе пронизує атмосферою описаних подій, проникаючи в серце й наповнює емоціями, що здається все те відбувалося з тобою: водив корову продавати, завдяки якій колись з голоду не помер; тремтів від нічних страхів, як ходив малим на колгоспне поле солому красти; ночував під піччю розібраної комнезамівцями хати; жили рвав, хату будуючи; на залізничну колію лягав...

Коли деякі оповідання з „Багряних громів” я читав матері, то вона казала, що написано немов про людей із нашого села, тільки імена змінено. Це просте порівняння свідчить про глибокий і всебічний реалізм твору, а це ─ є гідним продовженням Великого Літопису Життя Народного, його справжня історія, що одночасно є найсправедливішою оцінкою діянь великих світу цього.

„Багряні громи” ─ книга для розуму, для роздумів, бо знову і знову ставить перед читачем правічне питання: чому ми так живемо, не радіючи кожному прийдешньому дню, хто і що ставить нас в умови боротьби, і дуже часто жорстокої, за виживання... А радість, якщо й буває, то все одно із полиновим присмаком, і така вона скороминуща, як спалах падаючої зірки.

А насамкінець хотілося б сказати шанувальникам високого художнього слова: обов’язково прочитайте ці твори. Але... Але з огляду на стан книгорозповсюдження, із українськими книгарнями – в Україні (!)– це досить таки проблематично.

Хоча, напевно, по центральних обласних бібліотеках ця книга повинна бути.