82-річний Петро Зайченко живе на вулиці. Просто неба

Дід спить то під деревом у дворі сільради, то під сараєм, то в автобусній зупинці, то ще десь.

Петро Григорович родом з Масалаївки. Жити у Волинку приїхав у 1951 році, бо одружився з жінкою з цього села Марією Сащенко. Вона народила йому двох синів - Миколу та Андрія, яких тепер і стосується ця хвилююча історія з бездомністю свого батька. І ніхто не знає, що трапилося між дітьми й батьком, а кожна сторона має свою версію з цього приводу.

На питання, чому дід живе на вулиці, сам уже немолодий чоловік розповідає:

- Коли померла моя друга жінка 1994 року, я залишився жити сам. Але тримав і господарство - кури-індики були. Коли захворів, то весною 1999 року приїхав молодший син Андрій і забрав мене до себе жити у с. Мурахва Краснокутського району Харківської області.

У нього жив, доки не почав одужувати. Згодом випадково дізнався, що сини продали у Волинці мою хату, а гроші поділили між собою. Я розлютився і став пред’являти Андрію претензії. Виник конфлікт, і я покинув хату си-на й пішов жити у мотоколяску. Там я проночував 4 чи 5 днів, а коли прийшов син мене звідти виганяти, я городами втік назад у своє село. Приїхав до Волинки - а в хаті живе молода сім’я.

Господар сказав, що не пустить у хату, бо він її купив, і показав документи. Тоді я почав доводити, що хата продана незаконно, що підписів я ніде своїх не ставив. Писав листи і до прокуратури, і до Верховної Ради. Але, виявилось, марно. Так я до самої осені прожив у автозупинці, що в центрі села.

Восени приїхали старший син Микола з дружиною і забрали батька до себе в Київ. Але у травні цього ро-ку по Волинці пішла молва, що якийсь чоловік ночує у центрі села прямо на вули-ці. Односельці розказують, що дід, буває, щось гово-рить сам собі, часто ле-жить під деревом у дворі сільради і т.п. З’ясували, що людина-БМЖ - той самий Зайченко.

У розмові з ним виявилось, що дід хоче жити тільки у Волинці і звинувачує у своєму лихові рідних синів:

- Я хочу, щоб вони купили мені на місце хату, - каже.- А поки що отут попід деревами і мучусь. Уже близько місяця сплю під небом. Біля мене іноді собаки ночують. Щоб не страшно було, кину їм скоринку хліба - хліб у мене є. Купую в магазині і воду, іноді і ковбасу з цукерками. Грошей у мене ще на місяць вистачить. А чому часто у дворі сільради сплю? Бо тут є дах на ганку. Якщо дощ піде, то є де сховатись.

Що з цього приводу знають жителі Волинки?

- Щойно з’явився чоловік у селі, дзвонили з Києва його родичі. Вони хвилю-валися, де батько, чи не приїхав він у село. Вони пе-реживають, як бути з його впертістю, і не знають, що робити далі.

Петро Григорович збирається ж їхати до Сосниці, щоб владнати з пенсією. Хоче отримувати її у Волинці, бо звідси дід їхати поки що нікуди не збирається. “Тільки тут мені жити”, - стверджує.

Волинківський сільський голова Василь Дяченко:

- Я вже не знаю, що з цим робить. Люди почали скаржитись, що коли він в магазин заходить, то вся черга розбігається - він нього запах іде. Чоловіку ж і помитись ніде. А прибиральниця як прибирала територію, то винесла на смітник верейку банок з-під консерви разом з пляшками з горілки. Від сільради він вимагає, щоб ми йому хату знайшли. Ми знайшли - йому не так, за тисячу - дорого, каже. Ну за 200-500 грн. у Волинці хат немає. У Бутівку хотіли його оформити, до совбезу звернулися - з’ясувалось, йому закон безкоштовно з цим не може допомогти. Чому ж дід тут? Певно, якийсь конфлікт був. Але минулого року за ним старший син Микола разом з дружиною з Києва приїхали. Вимили його і забрали. Чому ж він там не живе - хтозна. Каже, не пускають його нікуди.

Так це ж місто! Тепер Петро Григорович знову у всіх нас на виду - у центрі. Ночує де-попало. У кишені - паспорт. Я вже й міліцію повідомляв. Що ще робити? Зате у Секретаріаті Президента його вже знають. Родич одного жителя Волинки, що працює там, переказує “що у вас там за Зайченко такий, що все листи нам пише?”. Скаржиться, що незаконно хату продали. Перевіряли. Законно. А що далі - питання.