Мандрівка

Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Олександр Волощук в Інгушетії і Беслані. Далі - Грозний. ФОТОрепортаж

Олександр Волощук в Інгушетії і Беслані. Далі - Грозний. ФОТОрепортаж

Вітаю читачів "Високого Валу". Моя сьогоднішня розповідь майже повністю буде присвячена Гірській Інгушетії - надзвичайно красивому і цікавому з історичної точки зору куточку Землі.

26 серпня я залишив Нальчик і на 6 машинах досяг Владикавказу. Зустріч з головою тамтешнього українського товариства не відбулась (домовленість була, але людини на місці не було). Тому у Владикавказі я не затримався, а поїхав далі - у сумновідомий Беслан.

Там зупинився у чоловічому Свято-Успенському Аланському монастирі. Наступного дня побував на місці теракту 1-3 вересня 2004 р. і на міському кладовищі Беслана, на меморіалі загиблих у тій трагедії. Залишивши Північну Осетію, прибув в Інгушетію, де на мене вже чекав директор Джейрахсько-Ассинського історико-археологічного і природного музею-заповідника Аліхан Дозарієв. Того ж вечора, завантаживши в машину пакунки з їжею та фотоапаратуру, ми виїхали в гірську Інгушетію.

До цього мені двічі доводилося бувати в Інгушетії (в 2005 і 2007 роках), але обидва попередні рази моє пізнання цієї республіки обмежувалося містами Назрань і Магас. Справжня ж Інгушетія, її "серце" знаходиться саме в гірській частині. Надзвичайно красиві гори, чисте повітря і гірські річки та струмки, величні водоспади, стародавні башті і фортеці, мальовничі руїни, гостинні люди - все це гірська Інгушетія. На невеликій по площі території зосереджено більше 1000 пам’ятників історії та архітектури. На схилі майже кожної гори можна побачити середньовічні військово-житлові комплекси: бойові і житлові башти, руїни будинків, наземні і підземні склепи з людськими кістками, язичницькі святилища і мусульманські кладовища, межові знаки і ще багато чого. Потрапляючи в Гірську Інгушетію, забуваєш, що зараз 21 століття. Тут повітря пронизане духом середньовіччя. місцеві аксакали стверджують, що їхні пращури жили тут по 150-160-170 років!

Мета Аліхана Дозарієва (я познайомився з ним у січні 2007 р.) - перетворити Гірську Інгушетію на значний туристичний центр. І потенціал для цього величезний. Стримує навіть не відсутність коштів (з цим питанням більш-менш нормально), а два чинники:

1. стійке переконання багатьох людей, що "Інгушетія - це небезпечно" (хоча якраз у гірській частині республіки завжди було спокійно);

2. режим прикордонної зони.

Обидві проблеми не є неподоланними: перепустки в прикордонну зону оформляються без будь-яких ускладнень, а щодо "небезпеки", то просто треба ламати стереотипи - у Гірській Інгушетії спокійно!

У цій казці під назвою "Гірська Інгушетія" я провів 6 днів, які разом зі сходженням на Ельбрус стали найцікавішими днями мандрівки. Разом з Аліханом їздили на південний схід Інгушетії, в старовинний аул Фуртоуг. Там - один з найкрасивіших водоспадів і мальовничий вид на долину річки Терек, паралельно з якою йде на південь Військово-Грузинська дорога (саме по ній я планую повертатися з мандрівки, але це буде в січні). Оглянув історико-архітектурні комплекси Вовнушки, Ерзі (рос. - Єрзи), Егікал, Ній, Таргім (кожен з них належав окремому інгуському роду - тейпу), старовинні храми 4-6 століть, могильники. Кожен ранок в Гірській Інгушетії розпочинався для мене з купання в місцевих "молодильних ваннах" - гірських струмках, температура в яких не піднімається вище 4 градусів. Коротше кажучи, для мене ці п"ять днів, проведені в Гірській Інгушетії, стали справжньою кавказькою казкою!

Вчора, 1 вересня, разом з Аліханом я повернувся у Назрань і зупинився у нього вдома. Завтра з"їжджу в Беслан на шосту річницю трагедії, а 4 вересня візьму курс на Чечню. За два наступні тижні планую відвідати в цій республіці станицю Асинівську, міста Бамут, Грозний, Урус-Мартан, Ітум-Кале, Гудермес та кілька сіл в рівнинній і гірській частині Чечні.

Ще кілька цікавинок про Інгушетію. Я дізнався, що під час голодомору 1931-33 років з України в Інгушетію тікали люди, багато хто з них або залишився тут, або залишив дітей. Більшість з них так і залишилися жити в Інгушетії, й зараз тут живуть їхні нащадки (переважно вони перейняли іслам). І ще - в жодному з магазинів Інгушетії вже два роки як немає ніякого алкоголю (навіть пива)! Цей закон був прийнятий прензидентом Інгушетії Юнус-Беком Євкуровим у 2008 році на прохання народу республіки. І ніхто з цього приводу "не ропщет". Це іслам...

Поки що у мене все. Красоти Гірської Інгушетії дивіться на фото. Наступного листа чекайте з Грозного.

Збільшити

на шляху в Беслан

Збільшити

на місці бесланської трагедії

Збільшити

на місці бесланської трагедії

Збільшити

Гірська Інгушетія. Фуртоугський водоспад

Збільшити

гірський аул Фуртоуг (південно-західна Інгушетія)

Збільшити

Гірська Інгушетія. Ранок

Збільшити

склеп гірського аула Верхній Оздик. Раніше інгуші своїх покійників не ховали у землю, а клали у склепи. Цей мумифікований скелет належить, скоріш за все, людині, яка померла під час епідемії холери в 1901-1903 роках