За перемогою «Легенди» – у Могильов. Автостопом. ФОТО

Думка з’їздити в Могильов на міжнародний турнір за участю «Легенди» виникла відразу, тільки-но довідався про це.

Але бажання відвідати футбол не стояло на першому місці, - просто я до цього ніколи не був у Могильові.

290 кілометрів на північ

Команда вирушила на турнір у четвер, я – вранці у суботу, плануючи досягти Могильова автостопом упродовж світлового дня. Вийшовши трасу Одеса – Санкт-Петербург в районі тубдиспансера, вже через п’ять хвилин сидів у кабіні потужної далекобійної «фури» з чернігівськими номерами.

Водій на ім’я Михайло їхав у рейс в Естонію і цілком міг би довезти мене до Могильова (від Чернігова до цього міста – 290 км). Але було одне «але».

- Я довезу тебе до кордону, а далі намагайся зупинити когось іншого. Проходження кордону у мене займе кілька годин, ти ж значно мобільніший. Якщо потім десь на трасі знову зустрінемось, то повезу тебе далі.

Прикордонні пункти пропуску «Нові Яриловичі» і «Нова Гута» я пройшов упродовж години. І незабаром поїхав автостопом далі. В районі Гомеля вийшла затримка. Справа у тому, що це місто має велику об’їзну з кількома «магістральними» поворотами (на Рєчицю, Брест, Мінськ), і на локальних машинах її швидко не подолати.

Та ось нарешті Гомель залишився позаду. Решту 170 км до Могильова проїхав на чотирьох машинах. Коли до мети залишалось півсотні кілометрів, мене обігнала знайома чернігівська «фура» (я в цей час їхав у кабіні «МАЗа»-лісовоза)…

Водій останньої машини не тільки завіз мене у Могильов, а, виявивши білоруську гостинність, ще й допоміг знайти турбазу, в якій мешкала «Легенда».

Місто, яке не стало столицею

Недільного ранку, поки був вільний час до матчу «Легенди», я присвятив знайомству з Могильовом. Це третє за кількістю населення місто Білорусі (370 тисяч жителів), трохи більше за Чернігів. Засноване в 1267 році на високому правому березі Дніпра, з часом розрослося по обох його мальовничих берегах.

Чотири з половиною століття Могильов знаходився у складі спочатку Литовської держави, а згодом – Речі Посполитої. Литовсько-польський вплив значною мірою позначився на архітектурному «обличчі» міста, що помітно й сьогодні. В цьому неважко переконатися, прогулявшись по вулицях старого міста, постоявши на площі перед міською ратушею, зайшовши у бароковий костьол Святого Станіслава.

В 1930-х роках було вирішено перенести у Могильов з Мінська столицю Білоруської РСР. В 1938-у навіть почалися підготовчі роботи для цього, у місті будували нові важливі споруди. Але розпочалася війна, і було вже не до цього. А після Великої Вітчизняної про нездійсненний столичний статус Могильова вже й не згадували.

Щодо видатних могильовчан, то їх небагато. Можна згадати хіба що дослідника Арктики Отто Шмідта і шахіста Льва Полугаєвського.

Гуляючи по низинних вузеньких прирічкових вулицях старого Могильова, я порівнював його з Вітебськом – моїм найулюбленішим білоруським містом. Така ж неспішність, розміреність місцевого духу, поєднання православ’я і католицизму.

Та настав час йти на стадіон.

Три з трьох

До мого приїзду в Могильов «Легенда» зіграла два з трьох матчів на турнірі і, здобувши в обох перемоги (над литовською «Вінтрою» - 3:0 і красногорським «Зорким» - 7:0), забезпечила собі перше місце.

Тож заключна гра – з могильовською «Надією» - вже для чернігівок нічого не вирішувала. Мабуть, саме через відсутність мотивації легендівки не налаштувалися серйозно на гру. І до середини другого тайму дозволяли супернику володіти ініціативою.

«Легенда» навіть програвала по ходу зустрічі. Та до честі наших дівчат, вони все ж таки знайшли можливості для перелому у грі. За 10 хвилин до закінчення матчу рахунок зрівняла Юлія Гнідюк, а на останній хвилині переможну крапку поставила Вікторія Крилова. 2:1 на користь «Легенди».

Крім кубка за перемогу у турнірі чернігівки здобули ще й два індивідуальних призи: капітан команди Олена Ходирєва визнана кращим захисником турніру, а Юлія Корнієвець – кращим бомбардиром.

Друге місце посіла команда «Вінтрас» з литовського Шяуляя, третім став «Зоркий» (Красногорськ, Московська область), останнє місце посіли господарі – «Надія». Взагалі ж, підбиваючи підсумки турніру в Могильові, можна сказати, що склад його учасників був відверто слабим – надто легко «Легенда» здобула в ньому перемогу. Але від цього її вартість і заслуга наших футболісток аж ніяк не нівелюються.

Після перемоги можна було повертатися додому. Тепер вже не автостопом, а разом з командою. І з кубком на передньому сидінні.

Олександр ВОЛОЩУК,
Чернігів – Могильов – Чернігів