Емансипація по-українськи...

...На зупинці у чернігівський тролейбус заходять в оранжевих куртках десять жінок-двірників.

У п’ятьох з них у руках мітли, в інших – важелезні «карандаші». Так називаються від часів сталінської «зеківщини» ломи на відміну від звичних нам олівців.

Чомусь серед молодих двірничок, які старанно розносять по тротуарах важкий вологий пісок у відрах, щоб ми не гепнулись на слизькому льоду, дуже багато привітних красунь, з котрими так і тягне поспілкуватись навіть старого діда.

Що поробиш, діє чарівність українського жіноцтва, хоч ми й по-варварськи вручили в тендітні руки взимку ломи, влітку – велику лопату для розрівнювання на дорозі задушливо-смердючого гарячого асфальту.

Коли у ХІХ столітті по Європі загуляв розбійницький привид комунізму з його кредо «бідний – вбий багатого», ідея емансипації жінки набрала шалених обертів. Розумні люди Російської імперії, такі як Столипін, бачачи крах, пропонували розбудову фермерства. До речі, на базі Малоросії з її чорноземами й роботящими українцями.

Невирішення земельного селянського питання у величезній селянській Російській імперії призвело до захоплення у 1917 році влади більшовизмом, котрий тупо не розуміє, що людина живиться не їздою на «мерседесах», а хлібом, що виробник хліба – це український селянин на власній або арендованій землі.

Сім’я – це похідна основного товару суспільства – хліба насущного, в котрій мужчина орудував плугом, ціпом, сокирою, ломом, а жінка – дійницею під коровою, рогачем біля печі, прядкою з куделею льону, голкою в гаптуванні рушника.

Жіночі руки створені не для лома, кайла, а для ніжного повивання дитини в колисці, а дівочі – для опори на міцні парубочі плечі в чарівному вальсі чи в сільському клубі, чи на міській дискотеці. Чи не так, панове українці?

Анатолій ЛИСЕНКО, пенсіонер, м.Чернігів