Вистави березня Чернігівського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка

Музична комедія “Дамських справ майстер”

Хто не знає славнозвісної комедії М. Старицького “За двома зайцями”? Цей твір, який на всі лади використовують сучасні майстри переробок (і кожний на свій лад!), перероблений сучасним драматургом Д. Шевцовим і композиторами В. Ільїним та В. Лукашовим одержав назву “Дамських справ майстер”.

Таким чином, це осучаснений варіант відомої комедії, де головними дійовими особами є цирульник Голохвостий і придуркувата Проня Прокопівна: він хоче одружитися з нею, розраховуючи на її придане, а вона вірить усім його бредням про палке кохання і неіснуюче багатство, а в самого, окрім боргів, немає ні кола, ні двора. Крім того, Голохвостий одночасно сватається до Галі, двоюрідної сестри Проні, в котру по-справжньому закоханий, але вона проганяє його.

Як і годиться, в кінці вистави шахрая виводять на чисту воду, і наш герой залишається при своїх інтересах. Не дарма в народі кажуть: не ганяйся за двома зайцями, бо жодного не піймаєш.

Сюжетна канва комедії “За двома зайцями” залишилася незмінною. Разом з тим у варіант “Дамських справ майстер” введені деякі нові персонажі, котрі підсилюють комізм ситуацій. У виставі зайнятий майже весь творчий склад, вона йде у супроводі оркестру з живим виконанням музичних номерів і танців.

Режисер – Віра Тимченко.

“Сватання на Гончарівці” – це твір, який ніби вийшов із самих народних мас, сама стихія народності. Це одна з кращих художньо довершених побутових п´єс української класичної драматургії. Вона переповнена прислів´ями, приказками, які є характерними для українського фольклору. Душа театру – це народність, як стверджує саме життя.

В чому ж полягає неординарність і чарівність п´єси? Перш за все, у глибокій народності, в іскристому гуморі, яким наділені головні персонажі. Їхня мова пересипана дотепними прислів´ями і приказками, які висміюють людські пороки. До цього часу вони живуть в народі, тому п´єса і сьогодні не втратила своєї актуальності. Взяти хоча б думку автора про владу грошей, яку він узагальнив такими словами: “З грішми хоч і лежень, а кажуть – трудящий, з грішми дурня, невігласа і почитають, і шанують більше, ніж доброго, розумного і роботящого, з грішми можна байдикувати і обдирати інших, а йому ще й кланяються”.

Ці слова говорить молодий коваль Олексій, за якого батьки його коханої Уляни не хотять віддавати її заміж, тому що він бідний, а хотять віддати за дурного, але багатого, Стецька.

У виставі зайнятий весь творчий склад, вона йде у супроводі оркестру театру, з веселими народними піснями і танцями. Режисер – Віра Тимченко.

Театральна фантазія “Відьма” створена за мотивами поетичних творів Т. Г. Шевченка. В її основу увійшли не лише поема “Відьма”, а й уривки з інших творів Великого Кобзаря. Як драматична вистава “Відьма” не має сценічної історії на кону українського театру, Чернігівський театр першим зробив спробу дати йому сценічне життя (автор сценарію і режисер постановник – Сергій Кузик).

У музичному ряді вистави використані давньоукраїнські мелодії ХVІІІ сторіччя, молебень та канони із музичної збірки “До тебе, Пречиста, піднімаю руки...”, а також українські та циганські народні пісні, різдвяні колядки. Але найголовнішим у виставі є пристрасне Шевченкове слово, поетичні образи, напруженість сюжету, трагічний розвиток подій, які вирують не гірше, ніж у Шекспірівських трагедіях.

Відомий український поет Максим Рильський так писав про творчість Т. Г. Шевченка: ”Багато гірких, сумних, трагічних сторінок у поета, викликаних гірким, сумним, трагічним життям... Починаючи з “Катерини” і кінчаючи “Марією” та “Неофітами”, проходить у Шевченка наскрізною темою мотив ображеного, оганьбленого материнства. І мало в світі є поетів, які з такою силою ненависті й гніву таврували б усяке насильство й гноблення, усіх насильників і гнобителів на землі, як Тарас Шевченко”.

Інсценізацію повісті Т. Г. Шевченка “Наймичка” зробив колишній художній керівник театру В. Грипич, він же і поставив виставу в жанрі мелодрами.

Шевченківські герої ніколи не перестануть хвилювати, вони завжди будуть близькими і зрозумілими нам, нащадкам Великого Кобзаря, а особливо долі жінок-покриток, про одну з яких мова йде у виставі “Мати-наймичка”.

Сюжет вистави захоплює глядача від самого початку. Двоє літніх самотніх людей, Марта і Яким, знаходять у себе під тином маленьку дитину і дуже зраділи цій знахідці, адже своїх дітей вони не мали. Перехрестили його, назвали Марком, і ще більше зраділи, коли до них найнялася Лукія, бідна дівчина, покритка, яка й підкинула свого сина заможним господарям, але про це ніхто не знає. Вона ростила хлопчика, любила і пестила його, та не сміла відкрити свою велику таємницю. Тільки в кінці свого життя Лукія, вже тяжко хвора, зізнається Маркові, що вона його рідна мати.

“У неділю рано зілля копала” – це інтерпретація тисячолітньої легенди, яка “передається від цигана циганові і яка не забулася до наших днів”. Такими словами розпочинається і сама повість О. Кобилянської, і вистава. Вона дає життєвий урок, примушує глядача співпереживати драму людських почуттів, замислитися над своїми вчинками, проникаючи в душі і серця героїв вистави.

Основою сюжету цього твору стала відома українська пісня “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, в якій говориться про велике кохання і покарання за зраду. Молода циганка Мавра зрадила свого чоловіка, ватажка циганів Раду, і від панича народила дитину. За це її проганяють з табору, обпоївши перед цим сильним снодійним напоєм, а малу дитину батько Маври, старий Андронаті, підкидає багатим бездітним газдам., котрі назвали його Грицем, виростили його і мріють одружити з багатою дівчиною Насткою.

Молода дівчина Тетянка, яку маленькою ростила разом з її матір´ю нещасна Мавра, зустріла в лісі красеня Гриця, якого щиро покохала. Вона потай від матері і від Маври бігає до нього в ліс на побачення, але Гриць не щирий з нею, тому що має ще й другу, з якою вже заручений і має з нею одружитися. Дізнавшись про це, Тетянка отруїла Гриця, а сама втопилася. Так бідна Мавра, яка випадково дізналася, що той Гриць, якого любить Тетянка, її син, разом втратила обох дітей, рідного Гриця і Тетянку, до котрої прикипіла душею і серцем.

У виставі зайнятий весь творчий склад театру. Тут багато музики і танців, гуцульських і циганських, яскраве художнє оформлення, яке образно вводить глядача у прекрасну природу Карпат. Режисер – Віра Тимченко.

Ця комедія-жарт створена за п´єсами-одноактівками А. П. Чехова “Ведмідь” та “Освідчення”, яка побачила в нашому театрі світло рампи ще у 2004 році. Режисер вистави – Микола Карасьов.

Герой водевілю “Ведмідь”, гульвіса і серцеїд Смирнов, приїздить до сусідки, поміщиці попової, молодої вдови, за старим грошовим боргом, але отримує категоричну відмову, тому що вона оплакує чоловіка і не має наміру займатися справами. Смирнов розлючений, але чари гарненької вдовиці примушують його забути про гроші. Інший молодий поміщик Ломов з “Освідчення”, схвильований і боязкий, збирається освідчитись доньці сусіднього поміщика Наталії Степанівні, котра мріє про заміжжя, і з цією метою приїздить до неї.

Але замість ліричної сцени освідчення, між молодими людьми виникає безглузда суперечка через угіддя і собак, кому вони належать, які після їхнього весілля все-рівно стануть спільними. І тільки втручання батька Наталії, поміщика Чубукова, вирішує ситуацію і призводить до щасливого фіналу.

Вистава створена за п´єсою російського драматурга Дениса Івановича Фонвізіна “Бригадир”. І хоча цей твір був написаний автором ще у 1769 році, він до цього часу не втратив своєї значимості у розвінчанні пороків будь-якого суспільства – страхітливе зловживання владою, плазування перед заможними і грошовими магнатами, поклоніння перед усім чужим, блюзнірство, хабарі, обдурювання і т.п.

Ця тема знаходить своє відображення в комедії, і звучить вона сьогодні на диво актуально. Це смішна і дотепна історія про кохання молодих і літніх людей, про намагання декого з героїв видаватися кращими, ніж вони є насправді, про подружні зради, про непрості стосунки між батьками-опікунами і дітьми-недорослями.

Свого часу О. С. Пушкін називав Д. І. Фонвізіна “другом свободи”, який проклав шлях до театру М. В. Гоголю і О. М. Островському, адже, по суті, його “Бригадир” став першою російською національною комедією. Режисер – Микола Карасьов.

Головні ролі виконують: заслужений артист України Валентин Судак – Бригадир, Любов Колесникова – Бригадирка, Петро Великий – Іван, їхній син. Власне, навколо цієї сімейки і розгортаються події вистави.