Юрій Шевченко: «…Те нове, яке я висловлював у Чернігові, спричиняло доноси в КДБ…»

Ім’я Юрія Юрійовича Шевченка відоме багатьом чернігівцям. Кому ж воно не відоме, пропонуємо познайомитися.

Народився 1 квітня 1954 року. Навчався у школі № 20 Чернігова. Закінчив Чернігівський педагогічний інститут (нині – університет) ім. Т.Г.Шевченка. З 1986 року по 1996 рік працював у архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній». Нині мешкає у Санкт-Петербурзі.

Цікавиться археологією, спелеостологією, мікробіологією, лікарськими рослинами, антропологією, ісихазмом, християнськими старожитностями, етногенезом…- Юрію, ти – старший науковий співробітник Музею антропології і етнографії ім. Петра Великого (Кунсткамера) Російської академії наук (МАЕ РАН). Із чого, внутрішньо і формально, складається твій робочий день? Чи ходиш ти, як то кажуть, на службу? Колись, обіймаючи посаду старшого наукового співробітника Чернігівського історико-архітектурного заповідника, тобі був приписаний чіткий графік робочого дня…

- В Російській академії наук існують «обов’язкові дні відвідування» науково-дослідних інститутів. В Інституті історії матеріальної культури, як тепер називається Інститут археології у Петербурзі, це понеділок і п’ятниця. У нашому музеї, який існує на правах науково-дослідного інституту Академії наук, це вівторок і четвер. В ці дні відбуваються засідання наукових відділів Музею, вченого і дисертаційного відділів. Решту днів я можу працювати в Бібліотеці Академії наук (в БАН’і), в Російській Національній бібліотеці (колишній Публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна), в наукових архівах. Без цього ніякої НАУКИ не буде: варто би це зрозуміти і нашим колегам в Україні… І особливо - в наукових центрах Чернігова!

- Більш ніж десять років тому ти захистив кандидатську дисертацію – захистив не в Чернігові, а в Петербурзі. Зараз, коли круг наукових інтересів об’єктивно розширився, наскільки значимий для тебе чернігівський період? Не можу втриматися від посмішки, згадуючи, можливо, не зовсім і доречно, твого вірша:

- Чернігів – унікальний об’єкт дослідження! Це місто давньоруського часу, котре перевершувало Київ у Х-XI-ому і було рівне йому у XII-XIII століттях. А якщо – з чернігівською округою – це унікальний комплекс пам’ятників, пов’язаний з проблемою «слов’янського етногенезу». Цьому була присвячена і моя перша дисертація, і перша монографія.

В новій монографії «Пещерные христианские святыни» (якраз правлю «гранки» 2-го тому), яка побачить світ у видавництві «Наука», другий том називається «Пещерные святыни христианской Руси: генезис, функционирование, контекст». У ньому із 10 розділів один (VII-ий) повністю присвячений Києву, один (VIII-ий) – Чернігову. Це означає, що сам факт «чернігівського періоду» став основою багатьох наукових інтересів і переваг.

Що ж до віршів, то коли вони пишуться – я їх вставляю в свій блог на сторінках сайту «Мой Мир@Mail.Ru» або в розділах «заметки» на сайті «vkontakte.ru», як і інформацію про нові відкриття, котрі відбуваються майже постійно.

- У приватній розмові ти якось промовив: «Працювати краще в Петербурзі, але жити краще – в Чернігові». Чому?

- Один із засаджених в Україні до психо-неврологічної лікарні фізиків сказав:

Ось цієї рівності ідей ніколи не було, нема і, найвірогідніше, не буде в «малих наукових співтовариствах». Такий і Чернігів. Нове в таких спільнотах приймається з такими труднощами, з такими втратами, що позбавляє змісту не тільки просування нового, але й саме життя того, хто намагається хоч щось зробити.

У братів Стругацьких є прекрасна повість «За миллиард лет до конца света»: поки людина сиділа у затишній «екологічній ніші» свого «мікросвіту», все було добре. Але як тільки вона починає працювати (!) – її чекають неприємності! Причому працювати, як то кажуть, від душі. Чистий порив, який не веде ні до збагачення, ні до якоїсь там «слави», зовсім незрозумілий і викликає протидію. Це є всюди, але в «малих наукових співтовариствах» такі перепони, найчастіше, просто непереборні… І це не питання ідеології (комуністичної чи капіталістичної), це питання взаємодії людей.

Так уже склалися стереотипи поведінки, що те нове, яке я висловлював у Чернігові, спричиняло доноси, адресовані КДБ, що було принципово неможливим у тодішньому Ленінграді, де мої ідеї викликали непідробний інтерес, у тому числі у тих, кого я перерахував у відповіді на попереднє питання. – Як у Бели Ахмадуліної: «В огне Санкт-Петербургской умной страсти!..»

В Санкт-Петербурзькому науковому співтоваристві, де паралельно розвиваються часто діаметрально протилежні ідеї, нове сприймається спочатку так: «Не може бути!»; далі приймається однією частиною співтовариства, набуваючи рис: «Так, це цілком можливо»; а після тривалих дебатів переходить у фазу: «А хто ж цього не знає?»… А працювати в атмосфері плюралізму, у доброзичливому (хоча й - строго-критичному!) науковому середовищі – це працювати, а не скніти (як це имело место быть в Чернігові). Тому працювати у Санкт-Петербурзі – краще!

Що ж до того, де жити… Коли я приїхав у Санкт-Петербург, мені пощастило: я мешкав неподалік (15 хвилин пішки) від будинку одного з моїх друзів – Марка Щукіна. З ним я бачився не рідше, ніж один раз на тиждень. А ось із другим кращим моїм товаришем я побачився вперше через два роки після переїзду! – Він просто далеко жив.

Ми мешкаємо в центрі, і пішки до роботи мені 45 хвилин (на транспорті – 40: поки дійдеш до тролейбуса чи метро, а потім до Кунсткамери – менше не виходить). А якщо затримався на роботі? Або в бібліотеці, де можна працювати до 22-00? – Часу вже ні на що не вистачає.

Петербург (мабуть, як будь-який мегаполіс) – дуже роз’єднує: це місто, котре «з’їдає» дружбу, і - медленно, но верно – «ліквідує» у тебе всіх твоїх друзів! Тому краще жити в Чернігові!

- Юро, як, за твоєю оцінкою, впливають сучасні інтернет-технології на спосіб мислення сучасного вченого?

- Зміни відбулися кардинальні: перш ніж вирушити в Бібліотеку Академії наук чи Російську наукову бібліотеку, чи в Наукові архіви, необхідно проглянути мережу. Тепер нема необхідності йти до бібліотеки за першоджерелами: всі стародавні тексти і твори з історії Стародавнього світу (включаючи пізню античність) і Середніх віків виставлені в мережі: Іордан, Прокопій Кесарійський, візантійські і давньоруські літописи, матеріали Вселенських соборів Церкви (з 325 року) і так далі… - все доступне із домашнього комп’ютера і з будь-якої точки Земної кулі (і Чернігів не є винятком)!

Бібліотеки і архіви набувають необхідності, коли справа торкається спеціальних досліджень конкретних пам’ятників. Російська наукова бібліотека має, наприклад, інтернет-картотеку літератури, яка є в цій бібліотеці, так що можна відразу визначитися, які монографії і наукові збірники треба буде замовити.

У нашому Музеї також поповнюється база даних по літературі і предметах Музею. Цим займається спеціальний відділ інформаційних технологій, який очолює Тетяна Геннадіївна Богомазова. Тому недалеко той день (це питання найближчих трьох років), коли майже будь-який матеріал стане доступним в мережі.

Та це все можливості, а спосіб мислення сучасного вченого як був «придуманий» Георгом Вільгельмом Фрідріхом Гегелем і втілився у так званому діалектичному матеріалізмі або позитивізмі-об’єктивізмі (ніякої різниці у цих напрямках я просто не бачу), так і лишається! А так званий історичний матеріалізм після створення теорії пасіонарності Льва Гумільова – став надбанням винятково історіографії!

Правда, емпірічні дослідження фізичного процесу часу привели вчених до дуже парадоксального висновку – про не тільки непостійність основних закономірностей, котрі діють у нашому Всесвіті, але й про непостійність самих світових констант… Та це - суто теорія… А ось насущна і щоденна необхідність у мережі – утилітарна для кожного дослідника.

Навіть дістатися до моїх спеціальних робіт у науковому збірнику «Славянский ход 2006» (СПб – Сургут – Ханты-Мансийск, 2006), де описаний «чернігівський золотий пояс», знайдений у 1957 г.; або до збірника «Славянский ход 2008», де проаналізована ситуація з амулетами-змієвиками - майже неможливо, не те що в Україні, але і в Росії! А ось в електронній науковій бібліотеці «РусАрх» (http://rusarch.ru/shevchenko.htm), розміщеній у мережі, ними і рештою робіт - може скористатися кожен!

Така ж справа і з відкриттями в Чилтер-Кобі в Криму. Це інтерпретація, яка дозволила абсолютно по-новому поглянути на відомий об’єкт - престол у печерному храмі монастиря на горному мисі Внутрішньої гряди Кримських гір – Ай-Тодорі, і на відкритий виносний кам’яний престол біля монастирського джерела Хор-Хор (абсолютно незрозуміло, як його могли не помітити в процесі більш ніж десятилітніх стаціонарних досліджень цього монастиря!). І до появи першої публікації у солідному міжнародному науковому журналі цей матеріал також став повністю доступним в інтернеті (http://blogs.mail.ru/mail/yurishevchenko/362E65A2C7D2952D.html; http://blogs.mail.ru/mail/yurishevchenko/4CB17347E11F0ABB.html).

- Судячи з публікацій, ти часто буваєш в експедиціях. Всі вони, як я розумію, фінансуються академією наук. Єрусалим у 2010 році, підземний монастир Чилтер-Коба в Криму у 2009-му. Список можна продовжити…

На жаль, не завжди Академія має кошти. Російська Академія наук (зараз чомусь прийнято писати «академія» з малої літери – ніяк цього не можу прийняти, як не зможу сказати звОнитьзамістьзвонИть!) фінансувала мене, надаючи гранти (а не планові бюджетні кошти) Президіума РАН і Санкт-Петербурзького Наукового Центру РАН на дослідження печерних християнських святинь Сарова в Поволжі, печерних монастирів Подоння, печер Північного Заходу РФ, у тому числі – знаменитого Псково-Печорського монастиря у 1998-2004 роках. А ось перша моя монографія вийшла на кошти Російського фонду фундаментальних досліджень, а монографія по християнських печерних святинях виходить на кошти Російського фонду гуманітарних досліджень.

І на теперішні експедиції у Російській Академії наук коштів майже нема. Експедиція в Чилтер-Кобу в Крим була просто проведена на мої «відпускні». А поїздка Єрусалим – Ієрихон – Петра пройде по фінансуванню закордонними науковими фондами. Не виключено, що кошти на «польові витрати» цього року будуть виділені і нашим Музеєм, адже фінансів, наданих закордонними фондами, вистачило тільки на квитки від Санкт-Петербурга до аеродрома Бен-Гуріон (Тель-Авів) і назад.

- Відкриття двох першохристиянських престолів III – початку IV ст. в Чилтер-Кобі високо оцінили у науковому світі. Так, значимість подібного престолу на грецькому острові Патмос Джоан Тейлор (до речі, вибач невігластво людини, котра не навчалася на істфаці, хто вона така?) порівняла із відкриттям Шліманом – Трої!..

- Джоан Тейлор – дослідниця християнських старожитностей Близького Сходу, авторка чисельних наукових трудів, у тому числі – узагальнюючих монографій з цієї тематики (остання – у співавторстві із Саймоном Гібсоном, котрий відкрив першохристиянський престол початку IV століття в «Печері Іоанна Предтечі» - Saba Cave - під Єрусалимом в 2004-2005 роках). В печері на острові Патмос, де жив під час заслання апостол Іоанн Богослов, дійсно зберігся єдиний «комплекс літургічних засобів» із престола та дотичного до нього жертовника. Там на престолі збереглися і проточні жолобки для проливу вина в процесі перетворення у Кров Христову; а прилягаючий безпосередньо до престола жертовник – був чашею, з котрої диякон (або диякониса – у першохристиянському світі такі ще були) черпав вино, виливаючи його на систему проливу рідини по престолу.

Уже святий Іриней Ліонський (учень ученя Іоанна Богослова – Полікарпа Смирнського) сприймав цю печеру апостола (її називають «печерею Апокаліпсиса», бо там «Апокаліпсис» і був написаний) як храм… Це був ЄДИНИЙ (!) подібний пам’ятник в усьому християнському світі. І раптом: точно такий же престол відкривається в Ай-Тодорському (в ім’я святого великомученика Феодора Стратілата) печерному храмі! В епоху імператора Костянтина Великого і його матері – августи Олени (325 – 337 роки) престоли почали будувати інші: настала нова епоха Єдиної Церкви: першохристиянство змінила пора раннього християнства…

Колись, із чверть століття назад, коли про ісихазм (пов’язаний із печерними храмами самою своєю суттю усамітнення, відчуження) тільки-тільки заговорили в атеїстичній радянській науці, почали з’являтися судження про досить-таки пізнє походження кримських печерних храмів - XII-XIV століття. Найдавнішим – і то, не раніше IX в. – визнавали лише храм «Донаторов» у кримському Ескі-Кермені. Ось тоді старенький археолог – Євген Володимирович Веймарн (Москва), хитренько мружачись, сказав: «Все, звичайно, може бути, та здається мені, що набагато раніше все це будувалося. А Чилтер-Коба - так не пізніше V століття нашої ери – згадаєте мої слова!». От і згадали: аналогії не дозволяють датувати «літургичні засоби» Чилтер-Коби після Першого Вселенського собору Церкви в Ніці (325 рік) – вони з’явились до нього.

- Чи є прикладне значення цього відкриття?

- Скоріше – теоретичне. Мені багаторазово доводилося чути про «божественну сталість» літургії – основної служби в церкві. Насправді ж ВСЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ! Це добре відоме тому, хто знайомий із літургікою. Якщо заглянути у «Энциклопедический словарь Брокгауза – Ефрона», «літургікою» там названа «церковна археологія».

Багаторазово протопресвитер Нью-Йоркською Духовної семинарії Олександр Шмеман згадував абсолютно несхожі одна на одну головні церковні служби (літургії): Літургія «Олександрійського чину», яку приписують апостолу Марку (I століття нашої ери) чи «літургія Єрусалимського чину», яку пов’язують із апостолом Іаковом Старшим, братом Господнім (I століття нашої ери), - це древні служби, вони проводилися перед престолом. Такий «чин литургії» викладений у джерелі, складеному не пізніше самого початку II століття нашої ери – «Дидасі» («Ученні Дванадцяти Апостолів»). Літургія, створена святим Василієм Великим у IV столітті і поширена із Костянтинополя у V-VII століттях – проводилась навколо престолу. Це потребувало зовсім іншої просторової організації алтарної частини храму.

Таким чином, практичним значенням цих відкриттів є можливість датування древніх храмів і їх престолів, по різному організованих.

- Готуючись до інтерв’ю, я проглянула кілька твоїх наукових праць і, чесно кажучи, дуже мало в них зрозуміла. Проте згадала вислів філолога Ольги Фрейденберг, який свого часу вразив мене сплавом точності і образності: «Мне нравится аристократическая узость науки, как может нравиться узкий ботинок, узкая кисть руки. Три четверти от науки я не воспринимаю, а четверть восхищает меня, как идеальная область самого чистого и самого отвлеченного творчества, как область, стоящая над наукой, быть может, над всем в мире, и трущаяся о самого Господа Бога. Научный метод, - личный опыт жизни, вексель лично ко мне… Научный метод - это мерка мировой линейкой; обладая им, при рассмотрении клетки, или фразы текста, или пласта глины, неизменно задеваешь Господа Бога. Научный метод − это Беато Анжелико, захлебывающееся упоенье, радость и легкость создаваемого, чувство личной нужности». Юрію, платячи по своєму особистому векселю, чи повністю ти реалізуєш себе перш за все як вчений? Чи завжди з тобою «чувство личной нужности»?

- І знову сентенція із братів Стругацьких («Стажеры»): «Жизнь дает человеку всего три радости: любовь, друзей и работу. Каждая из них – сама по себе – стоит многого… Но как же редко они собираются вместе!» (цитую по пам’яті, може, і не дослівно…). Багато з моїх друзів уже у «кращому із світів»: і тут, у Санкт-Петербурзі, і в Києві (пішли від нас Євген Володимирович Максимов і Володька Зоценко), і в Чернігові (нема вже Люди в заповіднику, Сергія в історичному музеї, а Льошки Замая - у дворі, де я ріс) - може їм і легше, та ось нам, хто лишився, - як?.. Про кохання – говорити не буду: дуже вже інтимна тема. А ось єдине незмінне почуття надійності – в роботі.

Позаяк далеко не всі мої статті мають інтернет-адресу, доводиться розсилати чисельним бажаючим і статті, і навіть (!) – монографії електронною поштою. І нічого не вдієш: інакше їх не знайти! Хоча й часу відбирає багато… Так що задоволення від заняття наукою відчуваю по дефіциту вільного часу! А додати до цього постійні ангажементи на різноманітні конференції, відгуки на статті і дисертації... – Значимість, потрібність відчувається!

Збільшити

Юрій Шевченко. З улюбленою собакою Мобіком

Збільшити

Юрій Шевченко: «Я живу минулим всього людства…»

Збільшити

Музей антропології і етнографії ім. Петра Великого (Кунсткамера). Санкт-Петербург

Збільшити

З мамою Аллою Миколаївною (вже покійною). 1996 рік

Збільшити

Юрій Шевченко. «Сибірські читання». 2007 рік

Збільшити

Юрій Шевченко. На 14-х релігієзнавчих читаннях