Чернігівщина. Відродження сівери. Перший крок
Представники громадського комітету «Велика Сіверщина» зберуться в Чернігові 9 серпня об 11:00 для обговорення шляхів збереження і розвитку чернігівського (сіверянського, східно-поліського) діалекту української мови, відродження Чернігово-Сіверського краю.
Чернігівсько-Сіверський край – невід’ємна частина України, але водночас унікальна та своєрідна з етнографічної та історичної точки зору.
Цей край був найбільш густозаселеним і в часи Київської Русі, коли тут існувало могутнє Чернігівське князівство, і за козацької доби, коли на наших землях розміщували гетьманські ставки – в Батурині та Глухові.
Звідси, за легендою, походить билинні богатирі, зокрема Ілля Муромець, герої давньоруського епосу «Слово о полку Ігоревім», численні православні святі (св.кн. Михайло Всеволодович, св.кн. Кукша Чернігівський, св. Феодосій та ін.), козацькі старшинські роди, діячі культури.
Навколо Чернігова, Новгорода-Сіверського, Любеча, Остра, Козельця, Стародуба, Глухова та інших міст формувались потужні, і далеко не периферійні, культурні центри. Майже кожне містечко чи село Чернігівщини може похвалитись своєю тисячолітньою історією.
В етнографічному плані населення нашого краю походить від слов’янського племені сіверян і є носієм унікальної культури, вираженої передовсім у східно-поліському діалекті, яким і досі розмовляє населення понад Десною .
Риси даного діалекту («акання», дифтонги), за якими одразу можна визначити походження мовця, сягають своїм корінням балто-слов’янської мовної спільноти, що свідчить про понад тисячолітню автохтонність місцевого населення.
Однак, на жаль, в останні десятиліття, Чернігівщина зіткнулася з тяжкими проблемами. Передовсім це тотальна депопуляція краю (вимирання населення), тяжкий економічний стан, екологічні проблеми – нищення унікальної поліської природи, згасання місцевих говірок, побудова відстійників для нелегалів з країн третього світу.
Щоб привернути увагу до них насущних проблем нашого краю, і організовано наш громадський комітет.
Відтепер зусилля краєзнавців, митців, підприємців, журналістів та всіх не байдужих будуть спрямовані на відродження Чернігово-Сіверського краю, народних традицій та поверненню нашій малій батьківщині провідного місця серед інших регіонів України.
Зустріч відбудеться 9 серпня об 11:00 у приміщенні Чернігівського відділення всеукраїнського товариства Просвіта за адресою вул. Воровського, 10.
Участь в зустрічі беруть Олександр Бобко – журналіст, мандрівник (Київ), Олександр Алфьоров – історик, керівник союзу гетьманців-державників (Київ), Олександр Ясенчук – журналіст, координатор громадського комітету, Антон Ракітін – краєзнавець (Москва).
| Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
| Переглядів : 11681 |
Посилання до теми:
29.07.2008 Відкритий фестиваль традиційної слов’янської культури та бойових єдиноборств "Київська Русь"
10.07.2008 Давні пісні: Концерт «Душа Сіверщини». ФОТОрепортаж
27.06.2008 Петру Антоненку – 60! Творчий вечір. ФОТОрепортаж
27.06.2008 Батурин – лише епізод кривавих діянь Петра І
25.06.2008 Інтернет-конференція з головою редакційної ради "Сіверщини" Петром Антоненком
Фотоновини
Коментарі (3)
Сергій | 2008-08-18 15:11
корнеплодвася | 2008-08-07 23:02
Може годі вже пропогувати казки, вигадані чеським шахраєм-істориком у 18-му столітті?
А так тема доволі цікаво, звісно, мої дід з бабцею і досі кажуть "куонь", "паєхау" і тд.
Чому у росіян „север”, а не „пол | 2008-08-07 17:22
Чи випадково назва нашого древнього краю - Сіверщина співзвучна з російською назвою півночі "север"?
Ще зі шкільних підручників історії відомо, що "сіверяни" - це одне зі східнослов'янських племен (союзів племен), яке кінці першого тисячоліття жило по Десні, Сейму, Сулі, а в кінці ІХ століття разом з полянами ввійшло до складу держави Русі. За свідченням літопису "Повісті врем'яних літ” саме поляни, що жили в середньому Придніпров'ї, утворили Полянське князівство з центром у Києві.
Отже, чи не пошукати саме тут розгадку походження російського слова "север"?
Вже тоді саме для полян(від слова „поле”) північ могла асоціюватися з землями, де жили сіверяни. Звідти надходило, як правило, холодне повітря і приходила зима. До того ж більшість полян могли бути вихідцями із сіверських земель. Саме сіверяни заселяли лісостеп (поле), яке тоді знаходилось під контролем кочових племен, використовуючи річки Десна, Сейм, Сула тощо. Звісно це були, як правило, "вигнанці" з батьківського дому - старші сини з родинами, то про яке тепле ставлення до своїх менших братів, яким діставалася вся батьківська спадщина, могла йти мова? Згадайте хоча б наші казки про трьох братів Саме найменшому Івану-дурнику діставалося все, тоді як старшим братам доводилося все робити власними руками, не сподіваючись на чудо.
Можливо, „сівер” походить або пов’язане зі словом сивий(білий). Саме така назва підходить до їх прабатьківщини на півночі, де залишалися їх старі сиві батьки і довше лютувала біла сніжна зима. Про те, що міграція на більш родючі землі лісостепу відбувалася саме по річках, свідчать назви поселень, мешканці яких контролювали цей нелегкий для переселенців процес. Звичайно, такий контроль зводився до звичайнісінького пограбунку переселенців. Згадайте казку про Солов'я-розбійника з "Чорнолісу”. Тож і міста ці отримали відповідні назви: Київ (від кий-палиця) на Дніпрі, Чернігів - на Десні, Чорнобиль - на Прип'яті. Якщо з містом літописного князя Кия все зрозуміло. Кий є кий... То в назвах Чернігів і Чорнобиль, без сумніву, проглядається корінь "чорн", "черн", який у слов'ян і балтійських народів асоціювався з Чорнобогом, язичницьким богом, уособленням лиха, якому протиставляли доброго - Біло-бога. Звідси, мабуть, походять назви Чорне море, яке було не дуже гостинне для землеробів-українців, Чорний шлях - стратегічний шлях, яким користувалися кримські татари для розбійницьких нападів на Правобережжя, Західну Україну та Польщу у ХVІ-ХVІІ століттях. Чорна гора - найвищий гірський масив Українських Карпат.
Отже, у полян, здається, були всі підстави називати все, що було розташовано в напрямі Полярної зірки - "севером".
Під тиском кочових племен, що хвилями накочувалися з азійських степів, саме полянам довелося тікати не тільки в напрямку Карпат та Балкан, але і на північ, через землі пращурів-сіверян, та заселяти територію Московії, асимілюючи місцеві угрофінські племена. Тож забута в Україні назва племені "сіверяни" у мові „руськіх” почала позначати більш загальне поняття "север" - північ.
А про те, що процес міграції (виїзду) з сіверських земель ніколи не припинявся ні в північному, ні в південному напрямку, свідчать такі факти. Численні назви поселень з коренем "Чернігів" від Зеленого Клину на сході до Кавказу на півдні. Не дивно, що саме на Чернігівщині першою в Україні почалося, як зараз кажуть, вимирання населення. Цей процес зафіксовано ще переписом 1979 року.
Щодо так званого чернігівського суржику - то це, на мою думку, прамова східних слов'ян, яка під впливом угрофінських мов сформувала російську, прибалтійських - білоруську, тюркських - українську (полтавський діалект).
До речі, звідки походить російська назва півдня - "юг"? Чи пов'язані поняття "север” – „юг" між собою так само, як українські „північ – південь”?
Можливо, варта на увагу версія походження слова "юг" від українських "юшка", "юха", "уха"? Останнє асоціюються з чимось теплим і смачним на відміну від холодного й страшного "севера". Саме півдні від полян було тепло, а в річках і в морях було повно риби, з якої завжди можна було зварити смачну юшку.
Так воно є насправді чи ні? Поставити крапки над „і”, безумовно, повинні не стільки вчені, а й самі українці, щоб зберігати у своїй мові пам’ять про дідів-прадідів та розуміння глибинної суті кожного слова.
Сергій СОЛОМАХА.