Інтернет-конференція з головою редакційної ради "Сіверщини" Петром Антоненком

На "Високому Валі" відбулася Інтернет-конференція з головою редакційної ради чернігівської обласної газети "Сіверщина".

Засновнику однієї з перших демократичних газет області 24 червня виповнилося 60 років.

Про розвиток вільної преси, її розвиток, про творчість і поезію! І не тільки...

Довідка "Сіверщини":
Петро Антоненко народився 24 червня 1948 року в придеснянському селі Авдіївка Куликівського району.
Тривалий час працював у районній газеті. Автор двох книг прози - "Бабине літо" і "Свіча". Батько трьох доньок. Дід трьох онуків.
Засновував газету "Сіверщина" і до 2006 року був її редактором. Нині - голова редакційної ради газети.

Петро АНТОНЕНКО:

Вітаю!

Олег Головатенко: Щиро вітаю з ювілеєм! Петро Яковичу, як би Ви оцінили розвиток медіапростору в області і в Україні? Що мали 17 років тому? Які мали перспективи і до чого прийшли?

Петро АНТОНЕНКО: Медіапростір області приблизно такий же, як і України в цілому. Ось три основні хвороби наших медіа, і електронних, і особливо друкованих. Перше. Політична заангажованість. Якщо не вживати інших, різкіших термінів, які напрошуються, наприклад, продажність.До речі, не лише політична, а й економічна, кланова. Друге. Вбога інформаційна насиченість, відірваність від життя. Десь йде реальне життя, а в медіа—якесь віртуальне. Забуто, що ЗМІ—це, врешті, засоби масової ІНФОРМАЦІЇ. Натомість, живуча більшовицька формула газети, як «колективного пропагандлиста, агітатора». Не випадлково—численні фактологічні неточності від знецінення поняття інформації. Третє. Руйнація суспільної моралі. Це, насамперед, розпалювання найтемніших сторін людського буття. Дискусія, чи то преса відображає такі сторони життя, чи їх породжує, безпредметна. Преса МАЄ відображати й ці сторони буття, але так, щоб їх меншало, а не більшало. Десь посередині між другою і третьою з названих хвороб—відверте сіяння невігластва в гірших традиціях середньовіччя. Маються на увазі численні повідомлення (часто їх джерела—«за матеріалами інтернету») про псевдосенсації, які межують з відвертою ахінеєю : про суперлюдепй з Космосу в печерах Тибету, про підземні піраміди Криму, про знайдений на березі моря труп русалки, про останки людей 12-метрового зросту і така інша беліберда. Плюс гороскопи, гадання. Плюс так звані медичні поради, які не просто безглузді, а можуть зашкодити здоров`ю. Все це, як мінімум, отуплює людей, якщо не сказати сильніше—також руйнує їх психіку. Ось далеко не повний букет хронічних хвороб наших медіа. Картина, може, й песимістична, але породжена вболіванням за справу, якій віддано стільки років. Щодо змін і динаміки за 17 років? Стосовно названого—жодних позитивних змін. А зміни кількісні—ріст числа видань, кількості сторінок в них чи кольорів друку—все це жодним чином не вплинуло на моральність преси, а часто навіть навпаки—чорний бруд може литися тепер в семи кольорах і з більшої кількості сторінок. Які були можливості 17 років тому? Ті ж, що й у всіх сферах життя України. Так звані можливості -- це варіанти, які не збулися, і що про них говорити?

Андрій Терещенко: Шановний пане Петро! Щиро поважаю Вас, Ваших колег по газеті. Вже не перщий рік передплачую "Сіверщину" і робитиму це надалі. але нещодавня ідея з вшануванням пам'яті отамана Галаки мені таки здається дуже необачливою. Якщо за цим отаманом є смерть бодай однієї невинної людини (а таки є, тут нема чого сперечатись), то чи варто його ВШАНОВУВАТИ?

Петро АНТОНЕНКО: Вшанування отамана Галаки, він же—поліський селянин Іван Васильчиков, проводила не газета «Сіверщина» , а молодіжні громадські організації правого спрямування. Щоправда, можуть сказати, що газета з симпатією розповідала про ці вшанування і загалом про отамана Галаку. Але справа не у ВШАНУВАННІ і не в іншій крайності—обпльовуванні й знищенні тих чи інших людей. Мова про усвідомлення своєї історії, чим є також оцінка тих чи інших осіб. І спроба зрозуміти цю історію, зрозуміти дії тих чи інших людей. В даному разі—селянина, борця з більшовиками, отамана чи бандита Галаки. Очевидно, це був протест упослідженого селянства. Протест дикий, стихійий, але закономірний після того, як в селянській країні селянин був розтоптаний. Варто нагадати, хто ж, власне, проголосив так звану радянську владу. Хрестоматійна істина: ІІ Всеросійський з`їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, 25 жовтня 1917 року в Петрограді. Це в країні, де зазначені верства населення ледь становили 10 відсотків, при тому, що й солдати—це були селяни в шинелях. А 80 відсотків населення становили селяни. Плюс дворянство, духовенство, інтелігенція. І ось з`їзд нахабно бере владу (цитую) «спираючись на волю більшості населення Росії». Далі—70-літня війна з цим самим народом, насамперед, селянством, війна, включаючи голодомори і репресії 20-х—90-х років. Ось мотивація Галаківщини. А ще—трагедія селянина, якого заплутали (в тому числі й так звана еліта нації, так звані демократи) і соціально, і національно. Дуже яскраво це віддзеркалилося в долі головного з Галак, знаменитого Нестора Махна. Раджу подивитися чудовий 12-серійний російський фільм «Девять жизней Нестора Махно», знятий недавно в Україні з українськими акторами. Тут—трагедія неординарної особи, яка хотіла волі, добра і спокою людям, а весь час потрапляла в ножиці історії. Чи є за отаманом Галакою смерть бодай одної людини? Запитання в дусі знаменитої тези, що всі революції й інші перипетії не варті одної сльози дитини. Питання—перед ким була НЕВИННА людина, що загинула у вирі подій? Перед Галакою? Можливо. Але жертва взагалі завжди не винна, якщо це і є жертва. Вона постраждала, потрапивши в ті ж ножиці історії. І в цьому кривавому місиві завжди є сотні, тисячі ЖЕРТВ ІСТОРІЇ, які формально загинули від рук чи дій тих чи інших діячів цієї історії. Ярослав Мудрий і його батько Володимир Святий пролили ріки крові. Як і Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Степан Бандера та інші видатні люди, яких ми ж чомусь ВШАНОВУЄМО. І винними чи безневиннимми були знищені ими люди? Винними чи ні—ті, хто їх знищив? Що говорити про таких діячів історії, коли по сьогодні ми пам`ятниками над центральними вулицями і майданами вшановуємо тих, хто однозначно був катами, терористами й диктаторами. То ж, повертаючись до постаті отамана Галаки, укракїнського селянина Івана Васильчикова, повторю: треба не стільки вшановувати, як спробувати зрозуміти нашу важку історію.

ворожбит: Петро Яковлевич! Черниговское белорусское общество "Сябри" поздравляет ВАС с Юбилеем! Крепкого здоровья, творческих успехов и долголетия! Хотелось чтоб Ви трудились, Ви будете продолжать работать а газете "Сіверщина"?

Петро АНТОНЕНКО: Щиро дякую братам-білорусам за поздоровлення. У мене до Білорусі, як і до Польщі, особлива симпатія. Роботу в пресі планую продовжити, в тому числі і в "Сіверщині".

М.Боюра: З ювілеєм Петре Яковичу! Як велика Ваша колекція малих форм керамічних та гончарних виробів і які останні здобутки? Дякую за відповідь і зичу наснаги у всьому.

Петро АНТОНЕНКО: Колекція мініатюрних гончарних виробів, а це роботи майстрів Чернігівщини, у мене невелика. І все не доходять руки її поповнювати. Але я й не колекціонер, досить чого потрошку.

Сергій : Доброго дня! 1. Який період (рік, місяць) був найважчим у Вашому житті і чому? І, навпаки, що б Ви могли виділи у вашій діяльності як позитивно-пам’ятне? 2. Яка Ваша мрія залишилась ще нездійсненною? 3 Чи задовольняє Вас сьогоднішня концепція газети «Сіверщина»? Як Ви оцінюєте свою діяльність, коли перебували на посаді головного редактора і зараз, коли обіймає цю посаду інша людина (тоді була більш краща, принципова і бойова газета, чи зараз)? 4. Які Ваші творчі плани на майбутнє? 5. Які критерії загальних підходів щодо журналістики, на Вашу думку, сьогодні слід зберегти, не зважаючи на політичні та інші зміни, що відбуваються останнім часом в нашій державі? І чи варто взагалі змінювати концептуальні підходи журналістики, в залежності від «політичного настрою» державників. Чи знаєте Ви журналістів, які залишились самостійними щодо своєї думки і відстоювання принципових позицій з різних питань? А чи були безпосередньо Ви незалежним працівником творчого пера? ================================ 1 Ви закохувались в інших жінок, окрім своєї дружини? 2. Враховуючи свій особистий досвід скажіть, буль-ласка, чи слід розчаровутись тим чоловікам, які мріяли про сина (синів), а народилась донька (доньки)?

Петро АНТОНЕНКО: 1. Після 36 років було кілька складних періодів, тому що збігалося разом по кілька негативних факторів. Як позитивно-пам’ятне виділити можу творчі відрядження в Польщу і США. 2. Нездійснених мрій чимало. Якщо про журналістику, то не здійснюється мрія видання такої газети, яку б хотілося. 3. Газета зараз така, якою може бути в цих обставинах. Порівнювати з попередньою (краща чи гірша) мені не зовсім коректно, бо це буде не лише суб’єктивно, а й зараз інша ситуація. Скажу коротко: газета зараз інша. 4. Творчі плани пов’язані з українською пресою. 5. Критерій для журналістики, який варто зберегти, простий: писати про те, що цікавить і хвилює людей. Є ще чесні журналісти, але їм зараз важко. Я ніколи не був незалежним журналістом: для цього треба видавати власну газету. Щодо запитань особистого характеру. Одною з основних бід наших медіа є якраз втручання в особисте життя громадян. Тому я закликаю журналістів не задавати інтимних запитань, а людей — не відповідати на них. Подібне — щодо якогось досвіду й порад щодо дітей: я намагаюсь не давати нікому жодних порад особистого плану. Та в цьому й нема смислу.

Ніна Пономаренко: Шановний пане Петре Яковичу! Щиро вітаю Вас з ювілеєм! Зичу щастя, здоров'я та творчої наснаги! Ви завжди були ініціатором і організатором зустрічей, встановлення контактів між творчими людьми. Будьте ласкаві, повідомте, як нині розвиваються контакти з Вашими польськими колегами, що започатковані Вами декілька років тому в безпосередній поїздці до Польщі.

Петро АНТОНЕНКО: Дякую за вітання. Творчі, журналістські контакти з Польщею розвиваються успішно. За сприяння Посольства Республіки Польща в Україні, польських громадських організацій. За останні роки ми провели кілька міжнародних українсько-польських семінарів журналістів по впровадженню досвіду польської преси в українську. А це для нашої держави дуже важливо.

Tamara: Dear Peter! Happy 60 's aniversary. Wishing YOU a lot of joy, luck, success, happiness, peace of mind and health. Always remember your great heart and talent to be a wonderfull ukrainian man. Loocking forward to wisit us in New-York again. Sincerly. Tamara and Walter.

Петро АНТОНЕНКО: Дякую за вітання тобі й Уолтеру. Знаю, що цікавитесь українськими справами і вболіваєте за Україну. Можливо, дійсно ще зустрінемося в Америці, яка мені так сподобалась, у вашому велетенському Нью-Йорку.

Олег: Доброго дня, Петро Якович! Я к вам с таким вопросом, вам сотрудники нужны в газету. Я хочу работать, может чем-то поможете.

Петро АНТОНЕНКО: Газетам завжди потрібні люди, готові до співпраці. Зверніться до редакції.

Сергій Соломаха: Наскільки мені відомо засновником газети "Сіверщина" є і завжди було Чернігівська обласна організація Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім Т.Шевченка (сучасна назва). П.Антоненко є першим редактором газети. А це не одне й теж саме.

Петро АНТОНЕНКО: Дійсно, обласна "Просвіта" з самого початку була і є засновником "Сіверщини". Але ми створювали газету разом з Народним Рухом, і перші 6 років, по 1998 р., другим засновником була обласна організація Руху. Наступні 8 років, по 2006 р., Рух, а після розколу партії -- УНП, був видавцем газети, тобто допомагав "Просвіті" у її виданні. Щодо персоналій, то ми дійсно починали робити газету як журналісти удвох з Василем Чепурним. І перші одинадцять місяців, з грудня 1992 р. по листопад 1993 р. саме він був виконуючим обов’язки редактора (офіційно бути на посаді редактора він не міг, бо працював на держслужбі, очолював прес-службу обласної адміністрації). Я вважався відповідальним секретарем газети, працюючи водночас в Куликівській районці. Оце була і вся наша редакція. А з листопада 1993 р. "Просвіта" за погодженням з Рухом затвердила мене редактором газети. Хочу також добрим словом згадати Куликівську районну друкарню, де влітку 1992 р. вийшов альманах "Просвіта-92" нашого обласного Товариства, що був предтечею газети, а також в цій друкарні вийшов перший номер газети і там вона робилась перші півтора року. З літа 1994 р. ми виходимо у видавництві "Деснянська правда".

Олег: Это обратно я. Звонил сказали что не нужно. Может вы посодействуете хотя бы на полставки.

Петро АНТОНЕНКО: Ви мене не зрозуміли: я не говорив, що тут з ходу дадуть роботу і ставку. Ми, коли починали газету, самі кілька років робили її без всяких ставок і зарплат. Але співпраця в якійсь формі із певною оплатою завжди можлива. Можна почати навіть з продажу газет, добування для газети платної реклами. Працюйте, якщо є бажання заробляти, а не отримувати гроші.

НАРОДНА САМООБОРОНА: Шановний Петре Яковичу! Вітаємо Вас з Днем народження та ювілеєм! Бажаємо щастя, здоров'я і творчих успіхів!

Петро АНТОНЕНКО: Дякую за вітання і запитання. Запрошую до співпраці з газетою.