Останнє оновлення: 11:17 п'ятниця, 23 червня
Історія
Ви знаходитесь: Політика / Україна / 25 років Незалежності
25 років Незалежності

25 років Незалежності

1 грудня 1991 року відбулися Всеукраїнський референдум за незалежність і перші президентські вибори

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України. Тоді ж – рішення затвердити цей Акт на Всеукраїнському референдумі, всенародним голосуванням.

Референдум відбувся 1 грудня 1991 року. На нього було винесено питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту було наведено у виборчому бюлетені.

Громадяни України рішуче висловились за незалежність. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи – 84,18% виборців. З них 90,32% проголосували «За». Акт було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: це 24 області, 1 автономна республіка, 2 міста зі спеціальним статусом – Київ і Севастополь. В тому числі за незалежність проголосували Донецька область – 83,9 %, Луганська область – 83,86, Кримська автономна республіка – 54,19, Севастополь – 57,7.

Після такого волевиявлення народу одразу ж почалося масове визнання незалежної Української держави іншими державами світу. Першими, вже наступного дня 2 грудня 1991 року, незалежність України визнали Польща і Канада. Наступного дня – Угорщина, 4 грудня – Латвія та Литва, 5 грудня одразу кілька країн. в тому числі далека Аргентина і Росія. Протягом грудня нашу незалежність визнали вже десятки держав усіх континентів планети, у тому числі США, Німеччина, Великобританія, Франція, Австралія.

І саме проголошення незалежної Української держави спонукало остаточний розпад СРСР, адже без України в своєму складі ця комуно-радянська імперія була приречена. Розпад СРСР був зафіксований уже за тиждень, 8 грудня, Біловезькою угодою, підписаною в Білорусі главами Росії, України і Білорусі Єльциним, Кравчуком і Шушкевичем. Саме результати Всеукраїнського референдуму за незалежність уможливили рішучу позицію України під час підписання цієї Угоди, поклали край всяким надіям Кремля на відтворення в якихось варіантах Московської імперії.

Вибори Президента України

Перші вибори Президента відбулись також 1 грудня 1991 року. Голосування було прямим, всенародним. Уже в першому турі Леонід Кравчук переміг, посів 1-ше місце у всіх регіонах, за винятком областей Галичини – Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської, де переміг В`ячеслав Чорновіл.

Результати голосування (відсоток набраних голосів): Кравчук Леонід Макарович, самовисування – 61, 59, Чорновіл В`ячеслав Максимович, Народний Рух України –23,27, Лук`яненко Левко Григорович, Республіканська партія України – 4,49, Гриньов Володимир Борисович, самовисування – 4,17, Юхновський Ігор Рафаїлович, само висування –1,74, Табурянський Леопольд Іванович, Народна партія – 0,57.

Це були перші такі вибори в Україні, багато в чому романтичні, далекі від того, що коїлося на наступних виборах з їх боротьбою олігархічних кланів, масовими протестами, революціями, що супроводжували вибори або якими скидалися з посади обрані.

Оскільки вибори проходили одночасно з референдумом за незалежність, вони були ніби в його тіні, на другому плані. На мітингах агітатори Народного Руху говорили, що головне – проголосувати за незалежність, а вже другорядне – кого обрати президентом. Що було, очевидно ж, політичною помилкою. Адже сказавши «А», обравши незалежність, логічно було скзати «Б», обрати главою держави представника сил, що вели до цієї незалежності.

Звичайно, нова посада президента була для нас, вихідців з комуно-радянського суспільства, чимось екзотичним, адже у замовчуваній для мас історії зосталася Українська Народна Республіка, де главу Центральної Ради Михайла Грушевського умовно назвали першим президентом України, невідомою була людям і подальша історія української державницької еміграції з її урядами і президентами в екзилі. Останній з них, Микола Плав`юк у 1992 році офіційно передав свої повноваження президентові України Кравчуку, оголосивши, що наша держава є правонаступницею УНР.

І все ж вибори президента були вкрай важливими. І річ не лише в тому, що в народі жила усталена філософія, ментальність про «голову», наділеного повноваженнями провідника нації. Це вже пізніше у нашому суспільстві вируватимуть такі пристрасті довкола цієї посади. Досить згадати, що вже перший президент Кравчук не відбув своєї каденції, яка тоді, згідно закону, становила 4 роки, він пробув на посаді всього 2 з половиною роки. Вже влітку 1994 року, на тлі глибокої політичної і економічної кризи, згідно рішення Верховної Ради відбулися позачергові президентські вибори. Кравчук переміг у першому турі, але не набрав більшості голосів. У другому турі вибори виграв ставленик політично-промислових кланів Леонід Кучма. При ньому парламент збільшив термін президентства до 5-ти років. Внаслідок політичних маніпуляцій цей термін було поширено і на перше президентство Кучми, то ж він пробув на посаді рекордні понад 10 років . Більше того, просувалася ідея вести відлік його каденцій від другої, щоб балотуватися втретє. Це не вдалося, і влада висунула на вибори осені 2004 року свого ставленика Віктора Януковича. Сфальшована «перемога» його в другому турі над Віктором Ющенком викликала Помаранчеву революцію, третій тур виборів, точніше, повторне голосування другого туру і обрання Ющенка.

Далі – 5 років трагічних чвар політичних сил Майдану, в результаті – реванш регіоналів і обрання президентом у 2010 році того таки Януковича. Він теж не відбув майже рік своєї каденції – в лютому 2014 року Януковича і його режим змела Революція Гідності, другий Майдан. У травні того ж року на «чергових позачергових» виборах президентом був обраний Петро Порошенко, щодо якого вже лунають ті ж заклики дочасного переобрання.

Ось такі наші перипетії щодо посади президента, яка з`явилася у нас рівно 25 років тому.

Але важливі тут не лише ці перипетії. Вже ті перші вибори символізували подальші трагічні розколи,чвари в національно-демократичному середовищі, які тягнуться вже чверть століття і яким нема кінця. На вибори чомусь пішли одразу три кандидати від цих національно-демократичних сил: Чорновіл, Лук`яненко і Юхновський. Чому не можна було об`єднатися довкола очевидного лідера цих сил, лідера Народного Руху – це болісне питання без відповіді й по сьогодні. Напевно,у єдиного кандидата було б більше голосів, ніж навіть коли механічно скласти голоси трьох названих кандидатів – сам факт об`єднання став би потужним агітаційним моментом на виборах.

Можливо, і в цьому разі кандидат від Руху не переміг би колишнього комуністичного функціонера, другого секретаря ЦК Компартії. (котрий, втім, пройшов непросту еволюцію від функціонера системи до державника), Але сам факт єдності національно-демократичних сил мав би потужний вплив на подальше . А це вже не лише історія, це наше, на жаль, розчварене сьогодення.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», Чернігів

закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  54-річний згорів разом з хатою

SVOBODA.FM


RedTram
Загрузка...
Північний вектор