Відповідь історика на «другий урок» Соломахи

Як один із чисельних рядових лобістів гідного вшанування на державному рівні пам’яті жертв Корюківської трагедії 1–2, 9 березня 1943 року і всіх спалених нацистськими карателями населених пунктів, всіх жертв цивільного населення України в Другій світовій війні, від себе і своїх однодумців щиро дякую громадським організаціям і громадськості в цілому, політичним партіям, журналістам за увагу, розуміння і підтримку.

 На моє глибоке переконання, будь-які Ваші публікації, висловлювання, заяви і критика, без огляду на наше розуміння їхньої правильності чи помилковості, об’єктивно спрямовані на досягнення спільної мети: зберегти пам’ять про страшну війну, її жертви і втрати, подвиг захисників Вітчизни, унеможливити сьогодні і завтра повторення жахів і злочинів часів Другої світової війни.

Водночас хочу скористатися правом інформувати про факти, які дадуть можливість окремим авторам уточнити або переглянути деякі висновки в їхніх публікаціях.

Так, у статті журналіста Сергія Соломахи «Другий урок відзначення 70-х роковин Корюківської трагедії» автор написав: «Тож, без сумніву, під впливом російської Хацуні і білоруської Хатині з’явився 22 вересня 2011 року указ Президента України «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» (№ 925/2011). Цим указом доручалося Кабінету міністрів України розробити план заходів у зв'язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії», передбачивши, зокрема, «спорудження у місті Корюківка Меморіального комплексу пам'яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами та вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів у зв'язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії».

Проте, історія підписання 22 вересня 2011 року Президентом України Віктором Януковичем Указу «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» вказує на зовсім іншу мотивацію Голови держави.

Нагадаю, що ще у перший половині 80-х років XX ст. був вже погоджений проект Меморіального комплексу 256-ти спаленим селам і містам України в Корюківці. Це був результат зусиль корюківської та всеукраїнської громадськості і науковців, які нібито переконали ЦК КПУ збудувати Меморіал. Після Чорнобильської катастрофи цей проект було згорнуто і забуто.

У 2003 році до 60-х роковин Корюківської трагедії безрезультатними виявилися зусилля громадськості, зокрема й відомого чернігівського журналіста та історика Сергія Павленка. До речі, його тоді підтримала й Чернігівська облдержадміністрація (публікація С.Павленка «Чорний понеділок Корюківки» була надрукована у історико-краєзнавчому альманасі «Чернігівщина incognita»).

Неодноразові звернення свідків трагедії, громадськості Корюківщини, Чернігівської області й країни за підтримки місцевої влади до перших трьох президентів України, у тому числі й до земляка Леоніда Кучми, виявилися, попри обіцянки, невдалими.

Проте, свідки трагедії, громадськість та місцева влада продовжили добиватися гідного вшанування на державному рівні пам’яті жертв Корюківської трагедії 1-2, 9 березня 1943 року і всіх спалених нацистськими карателями населених пунктів України.

У 2010 році ситуація почала змінюватися. У грудні того року Український інститут національної пам’яті, Чернігівська облдержадміністрація та Корюківський історичний музей видали збірник документів і матеріалів «Корюківка, 1943: злочин проти людяності». Він став результатом великої роботи цілого колективу істориків і краєзнавців за повної підтримки (і фінансової) влади, свідків трагедії та громадськості. У книзі вперше було оприлюднено висновок, що знищення карателями міста Корюківка разом із цивільним населенням було найбільшим подібним злочином у Другій світовій війні в Європі (1939–1945 рр.). Експертні оцінки фахівців Українського інституту національної пам’яті та істориків із Інституту історії України НАН України підтвердили цей висновок.

Вже з січня 2011 року обласна влада у співпраці з громадськими і ветеранськими організаціями Києва, Чернігівщини, Корюківщини, Українським інститутом національної пам’яті, науковцями і журналістами розпочала потужну інформаційно-просвітницьку компанію інформування вищих органів влади та громадськості країни про Корюківську трагедію.

2 березня 2011 року на меморіальному мітингу під час відзначення 68-х роковин трагедії у Корюківці голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир Хоменко і директор Українського інституту національної пам’яті, член-кореспондент НАН України Валерій Солдатенко пообіцяли зробити все від них залежне, щоб гідно вшанувати пам’ять жертв.

Треба відмітити, що зусилля науковців і влади були б нічого не варті без збереженої «живої» народної пам’яті, пронесеної через десятиліття. Окремо варто відзначити роль всіх районних і міських керівників органів влади, підприємств і організацій Корюківщини, які адміністративно і фінансово всі роки без огляду на вказівки та дозволи з гори забезпечували збереження пам’яті про жертви нацистського злочину, щорічно проводили меморіальні заходи тощо. Цю естафету зараз гідно прийняли і вже зробили вагомий внесок голова Корюківської райдержадміністрації Олександр Довгаль і керівництво ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП» на чолі з Анатолієм Бондарем та інші представники органів влади і бізнесу району.

Впродовж зими-літа 2011 року керівництво Чернігівської облдержадміністрації та Українського інституту національної пам’яті розробили проект указу та інші нормативні документи, забезпечили повноцінне інформування Президента України В. Януковича, прем’єр-міністра України М. Азарова, керівництва та депутатів Верховної Ради України про Корюківську трагедію, позицію громадськості і науковців щодо гідного вшанування на державному рівні пам’яті жертв Корюківської трагедії 1–2, 9 березня 1943 року і всіх спалених карателями населених пунктів України, необхідності створення Меморіалу.

Отже, Президент України, як і має бути, підписав указ, виконавши консолідоване суспільне замовлення громадськості і свідків трагедії, підтримане особисто першими особами центральної та місцевої державної виконавчої влади, народними депутатами України і органами місцевого самоврядування.

Саме тому 1 березня 2013 року голова делегації Українського інституту національної пам’яті, перший заступник директора Інституту, доктор історичних наук Володимир Кривошея, утаємничений в усі обставини підписання указу та прийняття аналогічної постанови Верховної Ради, під час спілкування з учасниками жалобних заходів та журналістами центральних ЗМІ авторитетно заявив, що підготовка та організація відзначення 70-х роковин Корюківської трагедії 1–2, 9 березня 1943 р. є прикладом успішної співпраці фахівців Українського інституту національної пам’яті, вітчизняних істориків, архівістів і науковців історичних музеїв Києва, Чернігова і Корюківки з вищими органами влади країни, органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування Чернігівщини, журналістами країни й області на виконання наказів і побажань Корюківської громади. Це сприятиме формуванню та реалізації політики національної пам’яті.