Звичайна поїздка Чернігів – Київ. Посттерористичний синдром

Нас годували благами єдиного економічного, і митного союзів з Росією, а ми не помітили як увійшли, принаймні психологічно до єдиного терористичного простору.

Світ глобальний, але, як не банально «Україна не Росія», війна роками триває саме у сусідній країні, а не у нас. Наші ж горе-телевізійники щодня переконують, що і в нас теж.

Новини на всіх каналах традиційно починаються подіями в країні. І в цьому ж блоці нам подають останні факти з Домодєдодово. Потім пауза і події в світі. «Бацила страху» запущена.

Несправедливо, коли гинуть невинні люди. Вдвічі несправедливо, коли це молода людина, творча особистість. На її місті мав би бути той, хто аж стогне млосно, уявляючи себе в «єдиному просторі». Хай би він на собі і відчув усі принади цього «єдінства».

Прості росіяни, судячи з московських репортажів, вже розуміють тупиковість ситуації. Вони розгублені й пригнічені. Не відчувається минулого «задору» і в голосах російського президента та прем’єра. Виявилося, що тероризм – це не скажені подонки, яких обіцяно було «мочити в сортирах». Тероризм – це коли вбиті всі твої рідні, коли твої діти живуть впроголодь і хронічно хворіють, коли безвихідь і відчай.

За частотою терактів і кількістю жертв Росія поступово посіла третє місце після Іраку і Афганістану.

Якщо тероризм у минулому мав персональне спрямування то сьогодні він безликий, головне масовість і видовищність. Очевидцями все фільмується і оперативно поширюється. Мета досягнута.

Наступним етапом може бути і повернення і до практики персоніфікації «цілей», як це було на початку минулого століття. І тоді під прицілом можуть опинитися перші особи, які фактично і відповідальні за сотні безневинних жертв терору…

У такій невеселій ситуації виникла потреба поїздки у справах до столиці. Електричкою, і не шкодую.

На ніжинському вокзалі гучномовець закликав пасажирів до пильності, негайно сповіщати персонал про залишені речі. По ходу електрички до Києва на платформах повсюдно охорона.

Увечері по поверненні з новин дізнався, що київське метро «розміновували». Анонім повідомив про закладену вибухівку. Дивно було чути з вуст телеведучої, що це, начебто, не позначилося на кількості пасажирів. І я би повірив, якби не їздив того дня ескалаторами туди-сюди. Позначилося, ще й як. Ані черг біля кас, вільні сидячі місця у вагонах, а моя туристська сумка під ногами миттєво привертала погляди. В центрі ж уваги перебували особи, скажімо так, неслов’янської зовнішності. Відчувалося, що їх це вже втомлює і дратує. В повітрі пливли флюїди страху…

Хроніка подій останніх днів:

- Реальні вибухи на Донеччині;

- Листівки з погрозами вибухів у військовому містечку Десна, що на Чернігівщині;

- Дзвінок про замінування лікарні у Львові, евакуйовано 1 500 пацієнтів та персоналу;

- Дзвінок про замінування київського метро.