Чернігів: ворота і ноу-хау у … середньовіччі

Ми з вами прогулюємося чернігівськими вулицями, йдемо від площі на Вал нашим «харчовим Бродвеєм» і не підозрюємо, по чому ходили чернігівці 400-500 років тому, а то й більше. Піднімемо завісу історії і продовжимо друкувати уривки із майбутньої, місцями іронічної, книги «Сміттєвіада», для її «обкатки».

Дорожнє будівництво у древньому Чернігові

За часів Київської Русі й у середньовіччі чернігівці активно вдосконалювали свої дороги, і, як справжні майстри ресайклінгу, використовували підручні матеріали. Звідки цей лайфхак?

Запитайте археолога Юрія Ситого – людини, яка розкопала не що інше, як середньовічний чернігівський «асфальт». Не вірите? Тоді застрибуйте в уявну машину часу та гайда на 400-500 років у минуле!

Опиняємося в древньому Чернігові. Виходимо біля сучасної обласної прокуратури, податкової та в’язниці – місць, які й сьогодні нагадують про середньовічну справедливість.

Колись тут був проїзд через міську браму, і щоразу після дощу місцева дорога перетворювалася на болото такої глибини, що навіть чумаки могли втратити своїх волів у ньому. Люди, які намагалися вийти з міста, мабуть, мріяли про телепорт, бо пройти через ті калюжі без втрати чобіт було неможливо.

Але наші предки не були з тих, хто здається перед багнюкою! Вони не чекали, поки з’явиться асфальтний завод, а вирішили проблему по-своєму: встелили дорогу дерев’яними плахами, а ще засипали її кістками.

Так, саме кістками! Від домашніх і диких тварин, які, можливо, колись мали щасливе життя, але тепер стали частиною місцевої дорожньої інфраструктури. Коні, навантажені товарами, ретельно утрамбовували цей «кістковий бетон», а містяни тішилися, що більше не тонуть у болоті.

Це було справжнє ноу-хау в дорожньому будівництві! Екологічно, бюджетно і з користю для суспільства. Навіть сучасним комунальникам є чому повчитися – ще б пак, жодного тендеру, а дорога слугувала століттями!

Археолог Юрій Ситий підтверджує цю знахідку:

«Я в тому місці зачистив квадратний метр повністю, зробив фото – і здавалося, що переді мною асфальт, але укладений… із кісток, щільно втоптаних у глину».

Як шкода, що тоді не було фотографів! Уявіть: середньовічний Чернігів, дорога з кісток, і якась торговка картинками біля брами: «Купуйте гравюру на пам’ять!»

І ось яка нав’язлива думка дзижчить у голові: а може, саме після цього Європа почала замислюватися про роздільний збір відходів? Чи не запозичили вони нашу технологію й почали викидати кістки на дороги своїх міст?

Втім, як завжди, знайшлися «інноватори», які вирішили, що можна ще більше спростити технологію – і почали просто виливати помиї прямо на вулицю. Ех, от би їм сучасного еколога в минуле відправити!

До речі, археологи й досі знаходять середньовічні дороги саме за купами кісток! Там, де є багато кісток, але нема залишків будівель – майже напевно була вулиця.

А ще ці самі кістки стали підказкою для Юрія Ситого, коли він досліджував сучасний проспект Миру. Той самий, де зараз купа кафе, а місцеві ласуни прозвали його «харчовим Бродвеєм». Коли археолог натрапив на давні кістки, він зрозумів, що перед ним слід давньої дороги, яка вела з Дитинця на Любецьку та Старобілоуську.

(Далі буде)

Владислав САВЕНОК 

Ілюстрації  розкопаної дороги з мережі Інтернет та  світлини Чернігова 1959- го та 2025 років.