Останнє оновлення: 13:48 четвер, 27 квітня
Думка
Ви знаходитесь: Культура / Література / Vkraina / «Наїзд» на Канадсько-Український бібліотечний центр
«Наїзд» на Канадсько-Український бібліотечний центр

«Наїзд» на Канадсько-Український бібліотечний центр

Мова про Канадсько-Український бібліотечний центр у Чернігові, один із перших таких центрів в Україні, відкритих свого часу українською діаспорою Канади.

Історія його така. Наприкінці 1990-их до Чернігова з Торонто вчергове приїхала доктор пані Марія Фішер-Слиж, одна з відомих діячів української діаспори Канади.

Як член Ліги українських меценатів пані Марія багато допомагала українській незалежній пресі, нашим ученим, зокрема археологічним дослідженням гетьманської столиці Батурина. Щороку пані Марія бувала в Україні, в тому числі як делегатка Всесвітніх форумів українців, за першої нагоди приїздила і до Чернігова, який їй дуже сподобався.

Того разу пані Марія прибула до нашого міста від імені Товариства приятелів Канади ще з одним активістом цієї організації, письменником Степаном Горлачем. Гості завітали до редакції газети «Сіверщина» – видання обласної «Просвіти». На той час атор цих рядків вже кілька років був редактором газети. Ми були знайомі і, смію сказати, товаришували з пані Марією, аж до її смерті в Торонто 2012 року, на 90-му році життя.

Місія в гостей була того разу незвичайною. Вони повідомили, що українська діаспора Канади почала цікавий проект – створення в Україні Канадсько-Українських бібліотечних центрів. І чи не першим містом для такого центру обрали Чернігів. Гості запитали, наскільки це реально. Звичайно, як журналіст і просвітянин я всіляко підтримав цю ідею. Вийшов на обласну бібліотеку імені Короленка. Передав єдину умову гостей: такий центр має функціонувати як окремий заклад, тобто його книжковий фонд не треба розпорошувати по різних бібліотеках.

 На жаль. обласна бібліотека була не в змозі виконати цю умову. Причина в тому, що всім відомий красивий старовинний будинок бібліотеки, на жаль, уже ледве вміщав головну бібліотеку області. Тут і тоді було, й зараз дуже тісно для нормальної роботи закладу.

 Ми звернулися до центральної міської бібліотеки ім. Коцюбинського. Сподівання були на те, що вона має по місту понад десяток бібліотек-філій, де й міг би розміститися такий центр. Тодішня директорка Марія Яківна Мостова щиро підтримала цю ідею. І нинішня директорка Ніна Іванівна Власенко, яка на цій посаді вже 14-й рік, всіляко підтримує бібліотечний центр.

 Його розмістили у філії № 4 міської мережі, на вулиці Одинцова (нинішня назва – Захисників України), 7-В. Нічого, що не в центрі, натомість це густонаселений «район Рокосовського», як його називають. Та й не так далеко до обох наших університетів.

 Доволі швидко Товариство приятелів Канади доставило до Чернігова весь чималий книжково-журнальний фонд. І ось 24 вересня 1999 року Канадсько-Український бібліотечний центр урочисто відкрили. За участю представників Посольства Канади в Україні, міської влади й пані Марії Фішер-Слиж, яку проголосили почесним фундатором центру.

 Центр розмістився у великому читальному залі бібліотеки. Тут на стелажах були розміщені сотні безцінних книг – подарунок українців Канади. Це художня література, історія, філософія. Багато діаспорних видань, які в радянські часи просто не могли були опубліковані в Україні, книги заборонених авторів – репресованих письменників, політемігрантів. Це Іван Багряний, Олександр Олесь, Олена Теліга, Євген Маланюк, інші видатні письменники. Є тут і знаменита Британська енциклопедія, в оригіналі, – цього багатотомника нема й в обласній бібліотеці. Або багатотомний енциклопедичний словник англійською мовою, видання – Нью-Йорк, 1959 – 1960 роки, енциклопедії і словники українською мовою, інші цінні видання.

 Фондом центру постійно користувалися учні, студенти, викладачі, всі бажаючі. Тут проводили спільно з бібліотекою-філією № 4 різні заходи для читачів. Фонд постійно поповнювався дарунками українців діаспори. Наприклад, дуже вагомий такий дарунок – домашня бібліотека Павла Пришиби, відомого діяча діаспори, яку по його смерті родина подарувала центру. Кілька років тому міська бібліотека завдяки програмі «Бібліоміст» отримала комп’ютерний клас. Його також розмістили тут, у центрі, до послуг читачів.

 Центр спокійно діяв 17 років. Але хмари над ним нависли наприкінці минулого року. Річ у тім, що цей чималий двоповерховий будинок бібліотека (власне, три в одній – центр, бібліотеки для дорослих і для дітей) ділить зі школою мистецтв. Здавалося б, мирно можуть співіснувати книга, музика, живопис. Але останніми роками відбувався якийсь «наїзд» саме на бібліотеку, щоб її потіснити й «урізати». Мовляв, потрібно розширювати школу мистецтв. Тільки от навіщо протиставляти один заклад культури іншому? Але у владних кабінетах бібліотеки вважали чимось другорядним. Результат – за кілька років понад півдесятка приміщень бібліотек у цьому будинку перейшли до школи мистецтв, у тому числі два читальні зали.

 І нарешті цієї зими Канадсько-Український бібліотечний центр вижили із займаного стільки років приміщення й «запхнули» в бічну, мало освітлену кімнату. До речі, тут уже не стало місця і для комп’ютерного класу, його довелося «розпорошити» по бібліотеках міста.

 На цьому чиновники від культури не зупиняються: їм хотілося б ще «стиснути» бібліотеку для дорослих. Хоча вже нікуди: залишилися кімната-абонемент і невеликий читальний зал. Це при тому, що при бібліотеці працюють численні гуртки, клуби за інтересами, наприклад з народознавства.

 Взагалі в декого, зокрема й у владі, доволі спрощене поняття про бібліотеки. Адже ці заклади давно вже не є лише місцем книгообміну, а й центрами духовності, культури. Проте, наприклад, один чиновник міської влади добалакався до того, що бібліотеки, мовляв, «треба під бульдозер». Бо люди, значить, мало читають. Може, й менше, ніж років 30 тому, коли в оселях було в телевізорі по 1–2 програми, а не десятки й сотні, як зараз. А нинішні домашні комп`ютери та Інтернет переважній більшості з нас і не снилися, й не 30, а якісь років 15 тому. А от же у декого таке поняття про книгу. При тому, що люди все ж читають, і немало,– не всі ж іще почманіли під телевізорами.

 А що ж Канадсько-Український бібліотечний центр? Він діє, попри всі «наїзди». Тут новий завідувач – молодий письменник Іван Баран. Ми його знали ще змалечку, коли він, учень молодших класів, видавав свої перші книжки поезії. Не випадково, бо з такої родини: тато – священик, отець Мирон, мама – відомий філолог, доцент, голова обласної організації Національної спілки письменників Ганна Арсенич-Баран. Іван закінчив університет, гуртує довкола бібліотечного центру читачів і, що особливо радує, своїх ровесників, молодь. Наприклад, створив тут літературний клуб, де читає лекції про маловідоме в нашій українській літературі. Тим паче матеріалу довкола – безліч. Попри тісняву, весь фонд збережено. Міська бібліотека поповнює його новими книгами, є передплата на періодику. До речі, центр хоч і при бібліотеці-філії, але є цілком самостійним підрозділом центральної міської бібліотеки. Дарують сюди книги й читачі. Наприклад, чималу бібліотеку подарувала давня читачка центру, відомий історик, кандидат наук Тамара Павлівна Демченко. Центр гостинно запрошує всіх бажаючих.

 Шкода, звичайно, за всі ті «наїзди» на книгу, духовність. Шкода й соромно перед українцями закордону. Адже вони допомагали й готові далі допомагати Україні. Проте соромно нехай буде тим недалеким чиновникам, які, на жаль, представляють цю державу.

* * *

Це фото я зробив років з 10 тому в Києві, на фіналі Всеукраїнського конкурсу української мови імені Петра Яцика, засновника Ліги українських меценатів. Праворуч на фото – пані Марія Фішер-Слиж, у центрі – Іванко Баран, зліва – його мама, пані Ганна.

А таким є сьогодні молодий патріот Іван Баран серед книг свого центру.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Сапери розмінували залізничну станцію на Чернігівщині

SVOBODA.FM


RedTram
Загрузка...
Північний вектор