Останнє оновлення: 17:44 вівторок, 18 грудня
До річниці
Постійне посилання: http://newvv.net/culture/literature/244765.html
Той, хто свідомо став на муку

Той, хто свідомо став на муку

Нам треба свідомо ставати на муку,
порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
Лише б не забути святої науки -
в нелюдських умовах зостатись людьми.

Це рядки з вірша маловідомого поета, правоборця-одинака, багатолітнього в’язня радянської репресивної системи – Леоніда Тереховича.

Це рядки з вірша маловідомого поета, правоборця-одинака, багатолітнього в’язня радянської репресивної системи – Леоніда Тереховича.

І це не тільки його звернення до нас в сьогодення - це один з пунктів внутрішньої конституції, записаної в його генах. Він ніколи не мирився з неправдою, несправедливістю до простого народу - він писав, кричав, а іноді й реагував фізично.

Ось що пише про це чернігівський історик Сергій Павленко:
«У 1968 році 27-річний кіномеханік Л.Терехович, обурений антилюдською несправедливою позицією парторга, побив його, за що був позбавлений волі на рік. Маючи вразливу натуру, гостро сприймаючи неподобства системи, він виливав свою душу у віршах. У 1971 році поет-початківець був обурений повідомленням в районній газеті про те, що у Кучинівці 100% виборців проголосували за депутата замість вибулого. Це при тому, що виборча дільниця увесь день стояла зачиненою на замок. Леонід Терехович написав про фіктивні вибори на радіостанцію "Свобода". Лист, за практикою тих літ, вилучений КДБ і став приводом для обшуку. У поета знайшли чимало нелакованих поезій про тоталітарний режим, зокрема "Задолизи", "Про боротьбу з ідеологічними диверсіями", "Є в селі сільрада", "Казка про робітника балду" і т.п. Автора звинуватили у наклепницьких "измышлениях" на КПРС, СРСР, виготовлення листів для направлення за кордон, систематичне слухання антирадянських передач і засудили на два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Відбувши строк, перебуваючи під наглядом КДБ, він був спровокований на бійку і знову отримав строк. Після кількарічного ув'язнення знесиленого поета "лікували" в Чернігівській психоневрологічній лікарні. 22 серпня 1992 року, за припущенням багатьох знайомих Л.Тереховича, його підступно вбито».

«Перед цим він завітав до редакції райгазети (тут його добре знають) і стиха мовив, що його побила мiлiцiя на вокзалi. За що?» (передмова до збірки віршів “Свідомо став на муку”).

Влітку 2010 року я (авт. статті), при частковому ремонті хати поета, знайшов чернетку листа Леоніда Тереховича в редакцію газети ВР “Голос України”, який він написав на прохання редакції. Ось її повний текст:

Лист в редакцію газети ВР «Голос України»

Шановна добродійко!

Я вже давно – більше двох місяців тому – одержав Вашу службову адресу та номери телефонів, але не спромігся написати. Спочатку гадав побувати в Києві, а потім довго хворів. Був на ногах, але самопочуття було – гірше нікуди. Тож дуже вибачаюсь за затримку. Вашу адресу мені передав наш районовий рухівський “проводир”.

Не знаю, як він мене характеризував, але мені особисто нічим дуже похвалитися.

Так, мав два роки суворого режиму за “наклепи” на партію та владу (з 15 березня 1972 до 1974 року). “Крутили” мене всіляко, добротно організували слідство – показання збирали ледь не по всьому Союзу, але нічого суттєвого крім того, що було “під носом”, не знайшли, тож осудили по 187-1. А спочатку була 62, потім, вже не пам’ятаю статті, близько місяця намагалися провести за “агітацію та пропаганду” – не вийшло, хоч ці статті “висіли наді мною до закінчення суду. Проте 187-1 я прийняв відразу, з самого початку слідства, чим навіть дивував КГБістів. Розрахунок був у мене простий: не затівати суперечок по малому, від чого – знав – все одно не відчепитися, проте не дати більших можливостей.

По закінченню слідства звинувачення були сміхотворні, проте цілком задовольнили наш “об’ективний” суд за участю прокурора області Єрепа. “Свої” два роки провів в 46-й зоні (Катеринівка Сарненського р-ну).

Через рік знову опинився в тій же зоні з п’ятьма роками за нав’язану мені бійку, причому винним виявився я, хоч мої дії були тільки відповіддю. Але це вже значення не мало.

Крім того, в 68 році вперше мав один рік по 206-й, хоч прокурор “просив” чотири роки – у мене була різка сутичка з колгоспним парторгом (я тоді працював зав. сільським клубом). Але суд роздивився, що “сажати” загалом ні за що, проте один рік по частині 1 мені все-таки “дали”. Я розумію, менше бути не могло, бо судді й так ризикували.

Після звільнення в 80-му “тримався” аж до блаженних часів перебудови. Тільки в грудні 88-го (я працював кіномеханіком), не змігши здихатись мене по “статті”, все ж таки запроторили в ЛТП – відразу на два роки. Близько місяця пробув в своїй області, потім вивезли до Мартусовки Бориспільського р-ну. Там було весело – ми провели два страйки, добилися виконання майже всіх вимог. Але я зненацька різко захворів (“нарушение мозгового кровоснабжения”) і був екстренно комісований. Через дванадцять днів вдома удар повторився, і почались блукання по лікарням. Став добиватися визнання інвалідності – запроторили в “дурдом”. Не знаю, чим би все закінчилося, якби не раптова допомога від обласного відділення Спілки писменників та особисто Станіслава Реп’яха. Мені дещо допомогли, і я зостався “на плаву”. Зараз займаю собачу посаду сторожа в середній школі – уже другий рік.

Від хвороби дещо оклигав, хоч це така гидота, що завжди може вдарити зненацька, можливо, й назовсім.

В грудні 90-го обласна рухівська газета (тоді ще напівлегальна) надрукувала мій маленький вірш – привітання “Руху”. З цього почалося моє знайомство з Рухом. Проте це суспільне об’єднання (розцінюю по нашій місцевості) дуже аморфне і дуже беззубе, щоб відігравати якусь помітну роль в суспільстві. В тому суспільстві, де неіснуюча компартія міцно тримає в своїх руках всю владу, а це до добра не доведе, як і раніше. Я ж особисто вважаю, що дуже скоро напруга в суспільстві досягне критичної позначки, і чим завершиться суспільна криза – одному Богу відомо.

Особисто в мене погані передчуття, і не хочеться бути “одиночкою”.

Шукаю своїх.

З повагою і найкращими побажаннями (підпис Л. Тереховича) відправлено 9.04.92

* * *

Тут земля України,
що пiзнала і радість і тугу,
споконвіку й донині
батьківщина козацького духу.
Над землею розмаяні,
оселедцями віються хмари!..
Знизу тьма підіймається,
мов ідуть, наступають татари...
Далі щуляться злякано,
розімлівши чуттями поганими...
Лиш дерева махають гілляками,
ніби бавляться ятаганами...
Буде січа жорстокою.
Блискавки підуть з громовицями.
Небеса потемніли з неспокою,
розридаються удовицями.
Та за грізною зливою
стане сонце смiятися весело,
і повиснуть веселки вродливими
різнобарвними перевеслами...
Вип'ють ниви грозу до краплини,
тільки трави умиються росами...
Тут земля – України,
що лише розквітає під грозами.
9. 05. 91

* * *

За сторіччя зросла на кiстках, на сльозах
потатарчена духом Московія,
вільна думка згиналася, ніби лоза,
чи здихала, в кайдани закована.
І покірно змирялися ледь не усі,
ще й ідейка була призвичаєна, –
Україну вважати придатком Русі:
«Україна?.. То ж наша окраїна!»
Та не вбито народ ні свавiллям Петра,
ані сталінськими голодоморами,
бо народ – невмирущий!
Настала пора
в гордій величі стать неозорими!
Нам рости і зростати до чистих висот
В повний зріст ми вставати покликані.
Ми – народ! Ми – великий народ,
І пора почуватись великими!
29. 07. 92

* * *

Шануймося, люди, бо ми того вартi,
щоб душі зігріла повага незла,
щоб совість незрадно стояла на вартi,
і щемна надія розраду несла.

Нам треба свідомо ставати на муку,
порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
Лише б не забути святої науки –
в нелюдських умовах зостатись людьми.
31. 12. 91
Л. Терехович. с. Кучинівка

* * *

Та гей, бики!..
До підписання союзного договору (1991р.)

Та гей, бики!
Та гей, чого ж ви стали?
Невже не бачите знайомого ярма?
Погоничі в дорогу просвистали
і батоги лаштують недарма...

Та гей, бики!
Доволі огинаться!
Відвикли вже тягати на горбу?
Було п'ятнадцять,
буде одинадцять, *
але ж потягнете ще вікову гарбу...

Як і раніш, підем в ясну дорогу,
поклигаєм в майбутнє навпрошки,
лиш підпряжемо й доленьку-небогу...
Чого ж ви стали?
Ну-мо, гей бики!
25.12.91
* республіки СРСР (ред.)

* * *

БатьківщИна чи БАтьківщина?

Від Чукотки та аж до Прибалтики –
Батьківщиною все це було...
А тепер починаю балакати
й на кордони нарвусь, як назло.

Тільки ненька одна – Україна –
ще по-рідному з’єднує нас,
та, до речі, й вона ж не єдина:
тут і Захід, і Крим, і Донбас...

Як послухаю заклики дужі,
то гадаю і сам: а чому ж?..
Якби море розлить на калюжі,
от би вийшло багато калюж!

Проживаю в постійній кручині
і нікого не слухаю я,
по народженню – щирий кучинівець...
Батьківщина ж – то хата моя!
12.11.91

* * *

Я зацікавивсь словниками:
як треба – завжди чи завжди?
Бо пам’ять, мов коса на камінь,
наткнулась на старі сліди.

Можливо, й не сліди, а послід,
зоставшийся від тих часів,
коли і діти, і дорослі
шарахалися рідних слів,

і звично всі привчались “штокать”,
та мовний “суржик” берегли,
і мову нищили жорстоко,
хоч погубити й не змогли...

На царині живої мови
нехай росте старе й нове;
скалічене, та рідне слово
усі часи переживе!

Оптимістично так сказавши,
від безсловесної нужди
йдемо до мови завжди й завше,
і повсякчасно, і завжди.
21.05.91

* * *

Моє життя – не крок в німій колоні,
або думки в "ідейному" полоні,
хай тільки лінія – та власної долоні,
хай кров і сльози – та які солоні!
8.01.92

* * *

Я двічі зі смертю був око на око
ще двічі вона мене била жорстоко,
ще двічі від мене негідно тікала,
боялась, бо знала, що смерть – то не кара.

Я знаю, що мене вона не забуде,
і відступу третього разу не буде,
та знаю також, що лякатись не стану,
і в очі нахабні нескорено гляну.
1992

* * *

З віршів, написаних російською

Вопрос из легенды

Если гром гремит,
если буря ревёт,
и дорога становится всё трудней,
и пугаются люди идти вперёд, –
что я сделаю для людей?
Если чёрная пропасть
бед и страданья
ждёт впереди,
загорится ль
бессмертное сердце Данко
в моей груди?..
Я не знаю,

смогу ли на это ответить
когда нибудь…
Я не знаю,
моё ли сердце осветит
трудный путь…
Но если трусость
осилит меня,
и я отрекусь от подвига,
вырву сердце,
в котором не будет огня,
и брошу его
людям под ноги!
1967

* * *

Кровавое воскресенье
Памяти жертв Девятого апреля (1989)

Тбилиси
окутан смертельным мраком…
В апрельской ночи
гнетущею массой
под лязганье траков
идут палачи.
Неотвратимость железного хода.
Бессильных протестов тоска.
Как в прежние годы,
против народа
брошены в бой войска.
Уже позабыты округлые жесты,
разливы красивых речей,
и падают, падают, падают жертвы
к ногам палачей.
Потом объяснят:
не стреляли каратели
не применяли ОВ…
Нам лишь преподали урок демократии –
дубинками по голове!
В сердцах
откликается поступь грузная:
идёт перестройка
в рядах палачей!
Безвинно убитых
оплакала Грузия
у Времени
на плече…
29.04.89 г.

* * *

Жизнь бьёт ключом,
и нипочём
не предсказать её ударов,
хоть весь поток и заключён
в глухой бетон резервуаров.
Несёт меня круговорот
по угловатым стенам камер…
Пытаюсь вырваться вперёд
и снова – головой об камень!
Кручусь с поверхностной лузгой…
А жизнь долбит, забыв усталость,
до сотрясения мозгов,
коль что-нибудь от них осталось.
И не могу, осоловев,
надеяться и возмущаться…
Жизнь бьёт ключом…
(по голове!)
…ключом от запертого счастья…
13.12.88.

* * *

У рафаэлевой мадонны
под тёмным выгибом бровей
глаза лучисты и бездонны,
как будто матери моей.

Мадонна ходит по планете…
Я узнаю знакомый взгляд,
ведь так все матери на свете
на сыновей своих глядят.
1971

ЯНВАРСКОЕ ТАНГО
Разгулялась вьюга,
заметалась вьюга
полыханьем белого огня,
и в метельной замяти
миражами юга
вырастают росписи окна,
где мороз кудесничает,
зябнущими пальцами
натюрморты мёртвые творя,
украшает стёкла
ледяными пальмами
и мёрзлыми цветами января.

Грустное искусство
зимней икебаны
навевает злое колдовство,
на стекле заснеженном
изнеженные страны
выглядят тоскливо и мертво.
Мы с тобой рассматриваем
неживые тропики,
где угасла светлая заря,
и ложится в инее
твоё дыханье тёплое
холодными цветами января.

Нужно ль нам с тобою
обманывать друг друга,
если холодны и я, и ты?..
Это на прощание
нам мороз и вьюга
подарили мёртвые цветы.
Ни к чему обмениваться
клятвами усталыми
и в неправде убеждать зазря,
ведь любовь осыпалась
колючими кристаллами –
хрустальными цветами января.
4.01.89

Хрипы загнанных лошадей
(подражание В. Высоцкому)

До предела натянуты вожжи,
губы рвёт нам стальная узда…
до чего ж мы, лошадки,
дожили!..
Подвела нас лихая езда…
Лучше было б – спокойно и медленно…
Лучше б тихо –
с рысцы на шаг…
Нам пока мука не намелена,
и овса подсыпать не спешат…
Но зато подгонять научились
виртуозы кнута и хлыста,
чтобы мы порезвей горячились
исхлестали весь круп от хвоста…
«Поднажмите,
родные да милые!» –
вот и гоним лихую езду,
тяжко дышим боками мыльными,
исступлённо грызём узду…

Все про Леоніда Тереховича та його вірші за адресою:
http://arkgor.net/Terehovych.htm

Чернігів, обласне радіо, 2013 р.: вірші Л.Тереховича можна слухати зараз (8 хв.). Читає Андрій Хоружий


Збільшити

Леонід Терехович під час слідства КДБ по справі 1972 р.


Збільшити

Л. Терехович. с. Кучинівка


Збільшити

Вінок на могилі поета


Збільшити

Хата поета у Кучинівці


Збільшити

Пам’ятна дошка на хаті Тереховича відкрита 16.09.12 р.


Збільшити

Відкриття меморіальної дошки 16.09.12 р.


Збільшити

Табличка “Лупайте сю скалу” встановлена в 2008 р., а фото Л. Тереховича у 2010

Коментарі (4)

Сіверянин | 2016-03-27 23:57

Відео з могили Тереховича:
  https://www.facebook.com/Solodovniknews-1743011899251003/videos

М.Боюра | 2016-03-27 18:56

 Ось таким був наш Леонід Терехович: талановитий поет, борець за справедливість, в'язень радянських таборів. Але пише про нього - і не тільки пише, а й вивчає, досліджує - аматор з-за кордону А.Натаріус. А у нас же такий знаний Педуніверситет, стільки науковців, та й влада могла би посприяти тому, щоби пам'ять про таку людину Сіверського краю була вічною. Поки час не зробив свою згубну справу, може б варто було зібрати все пов'язане з ім'ям Л.Тереховича, зберегти його хату, відкрити якийсь музейний куточок в Кучинівській школі, а з часом і музей,- і приїздили б до нього українці з Канади, вони вже зараз мають ясу до цього імені, інші українці.

2 | 2016-03-26 06:58

Дійсно, сумно.
  Але ж актуальне запитання.
  Що робити ????????????????????????????????

миротворець | 2016-03-25 22:10

чомусь це так все схоже на нинішній стан речей в нашій країні та нашому суспільстві, що здаеться лишень мимоволі, а насправді культурно, та дуже сумно, що відсутні зміни, вони були тоді, вони і лишились сьогодні, вдумайтесь в те що написано, та порівняйте до того що зараз є ....


































































































































закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Музична казка «Попелюшка» – для дітей і дорослих у чернігівській філармонії

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор