«Затюкана» потрясна «Катерина» під знаком безкінечності

Правду кажуть – «На вкус и цвет – товарищей нет». Про це я подумав, коли прочитав один з відгуків у мережі Facebook про нову роботу шевченківців у Чернігові.

І побачив купу «лайків» людей, які не бачили вчорашньої (18 жовтня 2013 року від народження Ісуса Христа) прем’єри, але погодилися, що - ходити не варто.

Затюкали, словом, «Катерину».

Ну що ж, тим краще. Доведеться виглядати закінченим ідіотом. Не вперше.

«Многа звукаФФ»

Мене самого насторожив «замах» на «Катерину» шевченківців. Дозвольте так називати акторів нашого академічного музично-драматичного і прочая, і прочая… Тим більше було цікаво – як вони це зроблять? Якими засобами?

По-перше, міркував я, звання «музично-драматичний», зобов’язує. Не буде роботи такого рівня, як опера, і кваліфікацію, рівень театру можуть понизити.

Ризикнув. Ішов же не на «пустушку», на яку в це приміщення злітаються нічні метелики аби похизуватися своїми нарядами.

До того ж, у мене було залізне алібі – йшов зі своєю законною дружиною, як глядач. А за моєю спиною стіною стояв «Запорожець за Дунаєм», переглянутий в Одеському оперному…

Глядач різний у залі. Таких як я - багато. Правда, у них фотіки скромніші – мильниці, в яких вони не знають, як виключати спалахи. Не відають, як робити знімки, щоб не заважити грі акторів. А попередження лунає - не фоткати і не знімати відео.

Куліси ще закриті. Відкриття 88-го театрального сезону. Виходить Валентин Судак і кличе всіх інших – причетних і непричетних. Хвилюється Юрій Музика, виконуючий обов’язки заступника голови обласної держадміністрації. Згадує главу держави. Такий у нас ритуал – помолитися.

Кілька слів говорить Андрій Бакіров. Просто і доступно, з усмішкою і без пафосу, як личить творчій людині без понтів.

Слухаю Андрія, з яким ніколи не вітався, бо не представлений і не знайомий офіційно. І якого поважаю енну кількість років. І думаю про цифру 88 , яку він назвав. Та це ж два знаки безкінечності, які не лежать, а стоять поруч! Безкінечності театрального мистецтва? Чернігівського театру? Творчого пошуку митця? Художника в усі часи ?

Андрію, хоч ми з тобою не перекинули за життя й словом, знай, я поважаю твою роботу і те, що ти робиш. «Катерина» - не твоя, але в театрі, де ти керуєш творчістю. Інакше я б не сидів тут на прем"єрі  в 14 ряду на 21 місці.

Почалося те, чого я не фанат: про газ, і про Путіна

Почалося! Молодий Шевченко на сцені! І цей умовний Тарас Григорович відрізає:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Нахиляюся до дружини й шепочу на вухо:

-Актуальний, батько Тарас, як ніколи! Тут тобі і про газ, і про Путіна, і нашу Україну!

З молодим Тарасом декламують й інші акторки. Відмічаю, що всім не вистачає сучасних «навушних» радіомікрофонів,тому деякі, читають з допомогою звичайних радіо-«шурів».

5 хвилин – політ нормальний. Подобається.

Декорації – прості, стильні по-сучасному. Театр – це ж умовності. Забігаючи наперед, найбільше «тащився» від зоряного неба і настроєвого та емоційного освітлення у другій дії, коли Катерина з дитиною в завірюху була в полі.

Відмічаю краєм ока роботу освітлювача. Бачу, як у «ямі» працює диригентська паличка Анатолія Ткачука.

Перша дія і «масовка» на сцені. Розмах! Нараховую чоловік 30! Всі рухаються , живуть. Моя Україна. Згадую незлим тихим словом Миколу Аркаса! 5 балів із 5-ти, що наважився написати оперу і лібрето до неї і … «Трієчку» з мінусом за динамізм, особливо у 2-й дії. Коли, замість того, щоб слухати Катерину, я роздивлявся штучне зоряно небо, яке для мене підготував художник. І міркував про долю дівчини.

Загалом перша дія мене влаштувала. Попри невиправданий оптимізм . Адже все рухалося, співало хвалу коханню у тихім раї, який називається традиційною Україною.

Хоча, відверто кажучи, я не розумів, м’яко кажучи, легковажності Катерини. Ну, нормальний пацан Андрій із села! Якого іще тобі треба!!! Ну, не зовсім такий, як ти хочеш! Але ж усі чоловіки однакові! Ви ж, жінки, самі про це торочите!

А все ж таки , не фанат я опери! Цей академічний спів Ольги Турок і Альберта Лукашова мені був не до шмиги. Чи то звук оркестру глушив їх, чи то вони швидко співали, але моє вухо з мукою розбирало слова. "МногА звукАФФ".  Нахиляюсь до дружини:

-Оце співають, як у російській церкві. Нічого не второпаю місцями.

-Так все ж і так зрозуміло. Андрій любить Катерину. Вона – москаля. Той обіцяє, сукин син, одружитися, але тільки після того, як повернеться!

-Ой дурні дівчата, ой дурні!

Не міг я зрозуміти цього безпричинного оптимізму й радості, якими закінчувалася перша дія. Погано це закінчиться. Ой погано! Нутром чую!

Драма українських традицій

Що трапиться з Катериною? Кинеться під каренінський поїзд по-толстовському? Чи жорстоко і під романс її застрелять по-островському! А ні фіга! Все буде по-нашому, по-українськи! Але як?

Друга дія порадувала дружину. Вона нахилилася і поділилася:

-Гарно співають батьки Катерини! Зрозуміло.

Треба обов’язково передати Миколі Юськову при зустрічі. Хоча я його, спочатку, із 14-го ряду не впізнав. Відзначив про себе, що український селянин, навіть заможний, для правдоподібності у класичній опері не має права на такий живіт. Треба ж у спортзал походити. Але ж голос який! От! Ну, які претензії можуть бути? І Антоніна Баглій співала, як на мене, чудово. Втім, я звичайний глядач і не розуміюсь на опері.

А тепер дуже серйозно. Емоційна напруга наростала! Батько і мати виганяють з дому єдину рідну дитину, щоб на старості років не жити з ганьбою. Це рівнозначно самогубству. У нас, сучасних українців, в голові не вкладається!

Донька завагітніла, народила! Так що через це треба виганяти її з дому!?

Хотілося вийти на сцену, поламати сценарій і сказати: «Люди добрі, так же не можна!» Ну, трапилося! Нічого в житті не повернеш назад!

Але на сцену я не пішов. Чому?

Бо сотні жінок, дівчат, які сиділи в Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Григоровича Шевченка, бачили і розуміли, що це була драма як не глянь!

Музика різала по-живому! Батько і мати виганяють із дому доньку з малою дитиною на вулицю – шукати «москалика-чоловіка»! Трагедія!

Стара мати кидається за донею і виносить її свиту. Для неповних українців роз’яснення – довгополий одяг, наше пальто нагадує.

Кульмінація. Спускаються на сцену прозорі полотна, так і хочеться сказати, шовкові. Вітром бігають дівчата, що нагадують хурделицю. Хореографічна група, що передає завірюху. І бреде Катерина з дитиною...

Засинає і все згадує.

Поки вона співала, я думав про жінок, про дівчат, які сиділи у цьому залі. Як вони сприймають? Чи осягнули цю трагедію молодої жінки? Чи потрапляти в подібну ситуацію, коли їм нашіптували солодкі обіцянки, а потім безжально кидали. Не дай їм, Боже, такого пережити!

Тепер сучасним дівчатам ті традиції, які жорстоко берегли мораль народу, складно зрозуміти. Але трагедій не менше від того.

Катерина знов зустрічає коханого. Він її відштовхує. Так було. І нам нічого не змінити у цій матриці національної опери і трагедії.

І коли вона скидає із себе свиту, одяг і вкриває ним дитину, ми ще сподіваємося на іншу розв’язку. Не таку трагічну.

Але життя – безжальне. Катерина піднімається на кручу.

До останнього моменту я не вірю, що вона стрибне. Ну, придумають іншу розв’язку. Як у «Маленькому принці» переміститься незбагненно на іншу планету…

Стрибає.

Освітлення таке, що я не бачу, як її підхоплюють. Вірніше я знаю , що на сцені її повинні підхопити чиїсь дужі руки. Але не в житті. Не в національній трагедії.

Не підхопили ж чиїсь руки машину, яка впала в Десну у Свердловці Коропського району. Четверо загинуло.

Катерина також загинула. Це потім, через кілька хвилин, актриса Ольга Турок, яка її грала, вийде на сцену під овації залу…

Що творилося у моїй душі!!!

Трагедія порожнього Facebook

Інколи мені здається, що соціальні мережі нам заміняють людські почуття. Ми можемо там написати, як чхнули, нас «зфоткали», як ми класно відтягнулися.

Після мислення на рівні Facebook, ми інколи не упізнаємо справжнього. Хто ми? Звідки? Куди ми йдемо?

Звичайно, декому з нас важко зрозуміти серцем і душею: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА і хто такий ШЕВЧЕНКО. Бог з ними. Це не їхнє. Вони - не Марієтта Шагінян, яка зрозуміла: хто він був.

Вони не змогли збагнути цю людину. Як багато хто не збагнув Лєрмонтова. Чи якусь іще постать МИТЦЯ і до того ж ПАТРІОТА.

Чомусь згадав книгу Василя Шукшина «Нравственность – есть правда».

Одне скажу. Якщо вам хтось скаже: не ідіть на «Катерину», не любіть того, а любіть ось це чи ось цю, чи отого – подумайте.

Вам краще знати своє серце. Ви - коваль своєї долі і свого щастя. Вам учити своє серце любити. Можливо ваша душа, завдяки Всевишньому, нагороджена ним здатністю відчути Вічність?

Підписуюсь, як майже завжди, псевдонімом. Бо слава і ганьба – це марноти марнот.

Василь КУК