Стіна, яку збудував Pink

За Життя людини вибудовуються такі нерукотворні стіни, котрих не може ніхто крім самої людини зруйнувати їх.

Не розіб'ють ніякі каменярі-психологи, "священники-сповідники".

Сама людина вершитель і руйнівник своїх стін.

Кожна людина є таким собі героєм "Стіни". Я-Pink будую по зовсім невеличкій цеглинці навколо себе такі мури, котрі ніяка військова сила не подолає. Можна прибрати, відкласти наколоту цеглину, та проте вже інша цеглинка лягає м'яко в розчин мого муру, моєї Стіни.

Вона виростає з кожним днем, з кожним роком мого життя. Мати й батько в силу обставин, через свою сліпу любов закладають з першого року нашого життя підмурівок наших Стін.

"Ти найкращий, ти супер. А сусідський хлопець, хто він в порівнянні з тобою? Ніхто!" – Перша цеглина, цеглина гордині. Після першої цеглини друга егоїзму з'являється швидко.

" Мама любить своє дитя, і тато любить тебе,

І море може здаватися тобі теплим, а небо - блакитним.

Одного разу ти полинеш тонкою кригою життя,

І за собою будеш тягти мовчазний докір очей, повних сліз.

Не дивуйся, коли під ногами з'явиться тріщина...

Тоді ти загубиш шлях і з'їдеш з глузд,

За тобою буде тягтися чорний шлейф страху, і ти будеш щосили чіплятися за тонку кригу життя."

Стіна оживає, вивищується з кожним кроком у житті. Pink, щоб позбутися відчуття самотности, приймає допінг, надягає маску байдужості й жорстокості по відношенню до інших. Ця маска не одна, а декілька для широкого застосування. Для рідних – одна, для роботи – друга. Навіть, коли Pink лишається на самоті, не хоче розставатися з маскою. Маска – ще одна цеглина в стіні.

За Стіною не видно вже ні дерев, ні кущів, не чути дитячого сміху й співу пташок. А чуються зовсім інші звуки, що доносяться з Пекла. Pink не хоче будувати Стіну, бо від того руйнується останнє, що лишилося в Душі. Любов! І ось-ось вона давить на нього, здушує горло. Але невидима рука Pinkа уже, наче автоматом, кладе цеглину за цеглиною.

" Hey You - Агов, Ви!

Агов, Ви! Байдужі!

Ті, хто стають самотніми та старими, ви відчуваєте мене?

Агов, Ви!

Ті, які стоять на узбіччі, з втомленими ногами та змарнілими посмішками.

Агов, Ви! Не будьте трунарями світла, не здавайтеся без боротьби!

Агов, Ви! Ті, які живуть самі по собі, які сидять голі біля телефону,

Доторкнетесь до мене?

Агов, Ви! Ті, які підслуховують, Ті, які чекають, щоб їх хтось покликав, Доторкнетеся до мене?

Агов, Ви! Допоможете мені нести цей хрест?

Відкрийте свої серця, я повертаюсь додому!

На жаль, це лише марево, Стіна зависока, як бачиш...

Як він не намагався, не зміг вирватись, І черв'яки жерли його мізки...

Агов, Ви! На шляху. Ті, які завжди роблять так, як наказують, Допоможете мені? Агов, Ви! За стіною. Ті, які б'ють порожні пляшки. Допоможете мені?

Агов, Ви! Не кажіть, що немає надії.

Разом - ми вистоїмо, нарізно - впадемо!"

Хто і що допоможе зруйнувати Стіну – твердиню власного серця, коли втрачено все…

Я побачив у Pinkу перш за все самого себе. Бо я теж такий собі Pink. Набудував власних Стін, понатворював Масок у своєму житті. І так, напевно, чи не кожний глядач побачив себе самого(саму) на сцені Чернігівського міського палацу культури суботнього вечора у виконанні Музично-драматичної концесії "Персона 38" рок-опери "Стіна" ("The Wall") англійського гурту Pink Floyd.

Актори майстерно передали тонкощі характерів персонажів, психологічні стани Pinkа. Вокальні партії разом з прекрасно використаним засобом, як пантоміма без перекладу було зрозуміло що відбувається на сцені. Колектив у складі - фінансового директора - Ірини Черенько; менеджера по зв'язкам з громадськістю - Дмитра Лук'янова, музичного керівника - Андрія Шенгерея, хормейстера - Іннаи Присекайло, вокалістів-акторів Богдана Троянчука (Пінк підліток/юнак); Андрія Воробйова (Тато Пінка, Пінк дорослий); Лайзи Зайонц-Гоцнальбоген; Ярослава Седячко, Яни Оси, Катря Трубенок, Сари Остенбаккен, Валерія Присекайло і знову неперевершеного Станіслава Тавлуй-бей Придеснянського, котрий виконує обов'язки продюсера.

При цьому в своїй роботі надає перевагу називатися прекрасним, уже напевно, призабутим у творчих колах, словом "імпресаріо". Може щось не вийшло – та це справа критиків, котрі повинні розставити усі крапки над "і". Скажу одне. Це прекрасно, що народився такий колектив, котрий не побоявся ставити такі важкі твори як "Юнону й Авось", "Стіну". Браво!

А в планах за словами Станіслава Тавлуй-бей Придеснянського "Персони 38" не шароварні українські п'єси, праця, праця і ще раз праця. Щодо "Стіни" – глядачі зможуть ще раз 26 жовтня насолодитися виступом.

 

Віктор ТАТАРИН, фото автора