Невідомі документи чекають на своїх дослідників(фото)

Питання дослідження та збереження надбань минувшини раз по раз постає перед кожною небайдужою до історії свого рідного краю людиною. На жаль, і зараз у ХХІ ст. – в епоху сучасних технологій, гинуть від недбалих реконструкцій архітектурні пам’ятки, зникають унікальні рукописи, вивозяться за кордон безцінні ікони.

Повідомляє Олександр Тригуб, молодший науковий співробітник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

 

Ці явища виникли далеко не вчора. Людство впродовж декількох століть намагається запобігти знищенню культурної спадщини, змагаючись з невблаганним часом. Вивчення окремих аспектів соціально-економічного й адміністративно-політичного становища Чернігова та його пам’яток наприкінці XVIII – початку ХІХ ст., безперечно, належить до одного з таких питань.

Серед архітектурного різномаїття чернігівського Дитинця чільне місце посідає будівля за якою з легкої руки краєзнавців другої половини XIX ст. закріпилася назва Колегіум. Втім, насправді, вона являла собою соборну дзвіницю та прибудовану до неї трапезну церкву Всіх Святих, що у другій половині XVII – XVIII ст. входили до складу Чернігівського кафедрального Борисоглібського монастиря. Протягом ХІХ ст. споруда зазнала безліч ремонтів та відновлювальних робіт.

Наприкінці XVIII ст. розпочалось генеральне перепланування міста. Воно було зумовлене тим, що з 1799 р. в результаті чергового поділу Польщі до Росії приєдналися території Правобережної України та Білорусі. Чернігівщина перестала бути прикордонною, фортеці втратили попереднє значення. Губернське місто мало стати схожим на столицю регіону.

У 1801 р. було складено план забудови Чернігова, який затвердили на початку 1803 р. Вулиці міста мали бути прямими й широкими. На відміну від плану 1786 р., де головним був прийом бокової перспективи, в планах початку ХІХ ст. головною стала осьова – центральна перспектива вулиць.

Після закриття Борисоглібського монастиря указом Катерини ІІ у 1786 р., та ліквідації чернігівської фортеці у 1799 р., одним з елементом укріплень якої була саме кафедральна обитель, його будівлі поступово занедбуються, а частина з них розбирається на цеглу. Зокрема, були розібрана колишня монастирська огорожа та південний корпус келій.

Ці процеси, скоріш за все, були викликані незадовільним станом цих приміщень: ушкодженням дерев’яної галереї, що оточувала будівлю, можливими тріщинами, викликаними тим, що цей корпус будувався не на материку як дзвіниця, а на насипному валу. Проте ця перебудова, не врятувала їх від пізнішого знесення. Уціліла лише трапезна з дзвіницею. На думку, Ф. Гумілевського, вона збереглася тільки тому, що в ній розмістили комору казенної палати та архів губернського правління. У приміщенні соборної дзвіниці залишився також і архів духовної консисторії. Скоріш за все, він був облаштований на території Борисоглібського монастиря ще з другої половини XVII ст.

Документи, що відображають перебудови колишньої соборної дзвіниці та трапезної церкви знаходяться нині в Державному архіві Чернігівської області у фонді Чернігівської будівельної і дорожньої комісії. У середині ХІХ ст. ці споруди взагалі могли бути розібрані або зруйновані.

Як зазначив у своєму рапорті від 23 жовтня 1846 р. полковник будівельного відділу шляхів сполучення Штендер, котрому було доручено оглянути стан будівель: “Строение это (трапезна – О.Т.) находясь в таком расстроенном положении непременно требует фундаментального исправления, которое будет стоить приблизительно той суммы, какая потребовалась бы на постройку вновь этого здания. Составление сметы на исправление этого здания я полагаю бесполезным, потому что, это исправление не обеспечит устойчивости строения, которое, как объяснено выше, повреждено во всех частях”.

Аналогічні висновки він висловив і після огляду соборної дзвіниці: “как здание имеет слабое основание, то исправление оного бесполезно и за устойчивость его ручаться невозможно, стоимость же этих исправлений будет равняться приблизительно той сумме, какая бы потребовалась новое сооружение онаго”.

Втім, на щастя, все ж таки було прийняте рішення щодо проведення ремонтних робіт по ліквідації цих руйнувань. Ці роботи проводились під керівництвом губернського архітектора М. Щитинського й були остаточно завершені близько 1858 р. й виконані “хорошо и прочно с употреблением материалов должного качества” і будівля, що має таку багатовікову історію була збережена до наших днів.

Таким чином, навіть побіжний аналіз документів засвідчив той факт, що великий масив невідомих на сьогодні документів з історії пам’яток Чернігова, ще чекають на своїх дослідників в архівосховищах