Останнє оновлення: 18:23 понеділок, 1 березня
Легенда української пісні
Постійне посилання: http://newvv.net/culture/Culture/215361.html
Валерій МАРЕНИЧ: Мені потрібна не Канада, а гастролі Україною!

Валерій МАРЕНИЧ: Мені потрібна не Канада, а гастролі Україною!

З далекого дитинства у моїй шухляді лежить раритет – вінілова платівка справжньої Легенди української естради - тріо Мареничів. Зараз мені вже 36 років, але я добре пам’ятаю похід у чернігівську філармонію на концерт. Пригадую і балачки «всезнайок», які розповідали про їхнє «бажання» виїхати до Канади.

Зараз важко сказати, чому легендарних артистів незаслужено забули...

Адже пісні "Ой у гаю при Дунаю", "Несе Галя воду", "Ой під вишнею", "Тиша навкруги", «Маки червоні» не просто хвилюють серце, а без перебільшення розривають душу!

Про них Муслім Магомаєв сказав, що хотів би зробити своїй азербайджанській пісні такі ж легкі крила, які Мареничі зробили пісні українській. 

Нехорошу й несправедливу естафету забуття Мареничів підхопила ніби "незалежна" Україна. Як зізнався в одному із знайдених мною інтерв’ю воістину народний артист, в ефірі його частіше можна почути, наприклад, у Словаччині. Власне, як і все українське. А батько всіх білорусів Олександр Лукашенко навіть пропонував йому притулок в своїй країні, машину і дачу. Валерій зізнається, що якби хотів покинути рідну землю, зробив би це давно і виїхав би набагато далі, ніж у Білорусь. Але замість цього він продовжує писати проникливі пісні.

Блукаючи ввечері мережею Інтернет, знайшов останні твори Валерія Маренича: «Ген, на узліссі хрест мовчить», «Ідея нації», «Зв’язкова»…

Після почутого я не міг себе стримати, щоб не розшукати живу легенду. Адже з далеких 80-х років таке близьке серцю набуло нової сили. Телефоную, представляюся і чую пораду знайомим приємним голосом:

-         Так і напишіть: «Я подзвонив Валерію Мареничу. Він живе і процвітає на синьоокій Волині в той час, коли міністерство культури щось думає тільки про свою кишеню.

Вже 20 років Валерій мріє зробити тур по країнах колишнього Радянського Союзу».

-         Часто спостерігаю, що в Київ приїжджає то Ілля Рєзнік, інші артисти, до нас в Луцьк їдуть Данилець з Моісеєнком, Іван Попович. Їдуть, їдуть… А Маренич чогось не їде в Чернігів. Чого?

І дійсно, коли ідеш в Чернігові по Красній площі, часто-густо бачиш афіші з іменами і прізвищами, які складно пов’язати з Україною і Черніговом. Тут тобі і Стас П’єха, і 95-й квартал з «професійним шутніком» Зєлєнскім. А навпроти на кінотеатрі імені Щорса красується афіша чергового шедевру антигрузинського агітпропу. І взагалі, в Україні усякого «добра» вистачає, тільки свого Маренича на афішах Чернігів не бачив напевно з часів СССР.

Та повернемося до нашої розмови:

-         Оце тому треба читати на ніч і зранку Бориса Олійника з «Окупаційного зошита», - радить Маренич. – Я написав на слова Бориса Ілліча пісню:

Облягає Київ різнолиця

Сарана

із чотирьох сторін.

Як здамо, Зиновію, столицю,

- Хто ж замовить

поминальний дзвін?»,

а потім хором треба:

… Гей вертайся, Хмелю, доки світу,

Бо чогось не йде із голови

Щось немовби про варшавське сміття,

Щось, як начебто про грязь Москви…

Такий знайомий з дитинства голос співав на тому кінці «дроту» у слухавку і якось не вірилося:

-         Поетів у нас багато, а Борис Олійник один. Артистів у нас до холЄри, а Маренич один!

«Глобалістам потрібний Байкал. В Україні вони вже хазяйнують»

… І знов виринає дитячий спогад про те, як дорослі дяді і тьоті шепталися про «нехороших антирадянщиків», які хотіли на піку своєї слави залишити Союз.

-         Знаєте, Олеже, це у них задум був такий 20 років назад підірвати суспільство зсередини. Щоб настроїти Валерія проти Олега, Олега проти Валерія…  Росію проти України, Україну – проти Білорусії. Щоб зкаламутити воду. Це називається одним словом «глобалісти». Ось вони хотять «цап-царап», «цап-царап» і таким чином дійти до Урала. Їм потрібен Байкал. Тут в Україні вони вже хазяйнують.

Вже немає ні однієї «столовки», ні однієї ср*льні… Діти і студенти вже падають з голоду, а купка мультимільярдерів у нас процвітає.

Тому від мала до велика система тут зрозуміла…

Про «Героя України»

-         Коли приїжджають москвичі, гості з Канади чи ще звідкись здалеку, вони дивуються тому, що Валерій Маренич не має роботи. Начебто хотіли дати «Героя України», але хтось щось перехімічив, хтось комусь дав гроші… Ну й колеги дивились на мене як на якогось такого… А потім питають, чому Валерій Маренич не має жодної відзнаки? Бо навіть у міліції є майори, полковники, генерали. Я відповідаю, що Україна мовчить, набравши в рота не скажу чого. А факт фактом – мені не треба та Канада, Японія, чи Китай.

«Я сектант, бо не палю і не п’ю, а просто співаю»

-         А з приводу пліток… Шевченка теж один у нас надумався назвати «вурдалакою». Я йому відповів: «Якби ти таке сказав на Ґейне в Німеччині чи на Шопена, тобі б на місці я*ця б відірвали!». Тому що Шевченко – це Шевченко. У мене пісні Сєрґєя Єсєніна, ми Пушкіна любимо…

Якось мені одна дама каже: «Я стільки за 30 років про вас вислухала. На вас стільки лайна виливають… Ви що, справді сектант?». Я кажу, що сектант, не палю і не п’ю. Я просто співаю.

Вся планета хоче  бути в Україні,
але іноді «нахальству нєт прєдєла»

-         Мій товариш з Ніжина назвав Вас сучасним Григорієм Сковородою…

-         Може бути. Сковорода для нас всіх символ. Ніжин, Чернігівщина, Черкащина – це наш центр, наш пуп…

У «глобалістів» є задача виманити молодь з плодючої землі. Ми колись за Радянського Союзу гасали по стройотрядах разом з німцями із Дрездена. Так вони ще тоді казали, що якщо ми хочемо виїжджати з плодючої землі, «ви або дурні, або чокнуті стали». Як це так? Вся планета хоче в Україні бути. Весь Союз хотів на пенсії жити в Україні. Мій дядько жив у Москві, але сідав у свою 21-шу «Волгу» і їхав в Україну. Сюди у всі часи перли. Ми народ мирний. У нас є і волинські німці, і в Кривому Розі є німці, і грецькі квартали. Але ж іноді «нахальству нєт прєдєла…».

«Друзів не викидаю»

Мій дзвінок заскочив зненацька Валерія Маренича якраз в момент, коли той у своїй скромній садибі оголосив війну щурам, які у зимові морози знайшли тепле місце на «віллі» артиста. Тепер роботи у Маренича по самі вуха. Допомагає йому маленький вірний пес. Родина проти, але є життєве кредо – «друзів не викидати!»

- Мене так виховала школа, баба і Святе письмо: любити пташку, зайчика.

Про гастролі, альбоми і пісні…

Увага! Живій Легенді потрібен адміністратор!

-         Потрібно, щоби я не ходив з простягнутою рукою попід собором. Треба зробити оголошення на всю Україну, що мені потрібний адміністратор! А може у Вас є там по Чернігівщині, по Черкащині і Київщині така людина?

-         Тобто у Вас зараз немає продюсера?

-         Немає. Всі поховалися, або повиїжджали, або повмирали. Хтось робить корпоративи. Мій товариш Саша Сєров каже: «Кидай Хохляндію, приїжджай в Москву, будеш в нічних клубах о третій годині ночі співати свої українські і бандерівські пісні. Тут тебе всі люблять». Я йому кажу: «Саша! Я теж Москву люблю і був там триста разів. Але у мене за плечима джазова школа. По-перше, я не купував дипломи. І маю справжню гордість – сірий такий диплом з тисненим гербом СРСР, в якому чорним по білому написано: «Артист вищої категорії». Куди ми тільки не їздили, скрізь була висока комісія і ми проходили атестацію. Там не було фальші. Якщо ти не артист, то на сцені бригадир скаже «дєвушка, ви нам нє подходітє!».

-         Я от починаю зараз розуміти, що націоналіста з мене зробив Радянський Союз і вінілова платівка Тріо Мареничів, яка зараз лежить у шухляді…

-         Ось за що й мова! Ми – патріоти своєї землі. Ми любимо всіх, але «наш бронепотяг на запасному путі».

-         То як змінити цей неукраїнський медіа-простір?

-         Олеже! Потрібно пульнути в якусь всеукраїнську газету інформацію про те, що такі пропагандисти української пісні, як Валерій Маренич, не можуть поїхати на гастролі. Тому що про мене інформації нуль.

Інформацію вже давайте, бо кожний день для мене золотий. А зараз весна!

 

Старший викладач кафедри естетичного виховання ЧНПУ,
керівник ВІА «Дивограй»

Андрій ТЕРЕЩЕНКО:

- Багато музикантів в наші дні, виконуючи народну музику, чомусь її ускладнюють. В той час, коли варто йти від складного до простого. Справжня народна музика ніколи не буває складною. Мені здається, що тріо Мареничів мало оту «золоту середину» між народною музикою і способом її донесення до всього Світу. Використовуючи ту легкість і простоту, якою славиться наша музика. Разом з тим я як музикант можу стверджувати, що у тріо Мареничів було ідеальне поєднання голосів, а сам Валерій був неперевершеним гітаристом. Його гітару можна слухати навіть окремо. Своїм студентам у педагогічному університеті я даю послухати тріо Мареничів одночасно з творчістю найбільш видатних представників української музики. Наприклад, з тією самою Квіткою Цісик. Це все, що залишиться з нами. І мені дуже боляче, що за останні 15-20 років про цей колектив майже ніхто і нічого не говорить. 

Історична довідка:

Існує легенда, що тріо Мареничів виникло випадково (1973 р.) – якось на концерті ВІА, в якому вони співали у провінційному будинку культури, зник електричний струм... Акустичний концерт був настільки вдалим, що керівництво філармонії швиденько оформило їх самостійною творчою одиницею...

Про Валерія Маренича хронологічно:

1946, 1 січня — народився в Кривому Розі
1971 — одружився з Антоніною Сухоруковою з російського міста Куйбишев
1973 — разом з Антоніною та її сестрою Світланою створив ”Тріо Мареничів”
1979 — представляли Україну на ”Євробаченні”
1980 — не схотіли співати під фонограму на Московській Олімпіаді. Окрім того, захоплювалися піснями січових стрільців.
1981 — через відмову кинути гастролі Україною, аби виступити на Дні колгоспника в Москві, Мінкульт СРСР заборонив виступати за межами Волинської області; тріо прибрали з ефіру
1983 — народився син Богодар
1992 — гастролі Північною Америкою; чутки, що Мареничі втекли до Канади
1998 — компакт-диск ”Три тополі”
2003 — звання народних артистів України
2004 — Мареничі заявили, що більше не виступатимуть утрьох
2005 — диск Валерія ”Ген, на узліссі хрест мовчить”

P.S. В одному зі своїх інтерв’ю Валерій Маренич розповів, що пісню "Зв’язкова" на вірш Лариси Мурович "Дай Боже нам сонця в блакиті і мужнії клятви слова, допоки живемо на світі ніколи не вмре зв’язкова..." якось у Києві почув Назарій Яремчук і сказав: "Валерію, це ж смереки. Дай її мені." Але заспівати та записати її Назарій на жаль не встиг...

Коментарі (6)

Oлег Головатенко | 2012-03-24 13:51

Андрій ТерещенкоТребя дійти порозуміння.
Все ж таки люди пам'ятають саме ТРІО Мареничів.
Хоча особисто я залюбки відвідав би і сольну програму Валерія Маренича.
  І ще мені здається, хоча могу і помилятись, що одна з напівприхованих думок інтерв'ю та, що Україна часів СРСР дала Мареничам більше, аніж Україна часів незалежності...
  І хто пише під псевдонімом "Антоніни Маренич"? Не думаю, що та сама людина. Адже Антоніна завжди спілкувлась українською. До того ж не впевенений, що вона вирішувала б особисті питання через інтернет.
Я теж дуже сильно здивувався і навіть став відповідати, але потім зрозумів, що хтось таким чином просто скопіював частину її інтерв'ю у газеті "Бульвар".

Андрій Терещенко | 2012-03-24 13:35

Требя дійти порозуміння.
Все ж таки люди пам'ятають саме ТРІО Мареничів.
Хоча особисто я залюбки відвідав би і сольну програму Валерія Маренича.
  І ще мені здається, хоча могу і помилятись, що одна з напівприхованих думок інтерв'ю та, що Україна часів СРСР дала Мареничам більше, аніж Україна часів незалежності...
  І хто пише під псевдонімом "Антоніни Маренич"? Не думаю, що та сама людина. Адже Антоніна завжди спілкувлась українською. До того ж не впевенений, що вона вирішувала б особисті питання через інтернет.

Олекса_Пекур | 2012-03-23 12:28

"Не повертайтесь на круги своя" - із сумом співає Віталій Білоножко, ще один важковик української естради з когорти 70-ників.
Випадок з проектом "Тріо Мареничів" не унікальний. Сходяться , розходяться - нормальний процес у середовищі творчих особистостей зі здоровими амбіціями.
Феномен Мареничів саме у співі втрьох, поодинці - не вражає. А те що пан Валерій не подарунок, видно неозброєним оком. Але й це не страшно. Талант має право на певні "витребеньки".
На погляд таких діячів виключне право на "жнива" мають тільки вони. Продюсери, адміністратори повинні працювати за спасибі. Це і пояснює відсутність гастролей.
А взагалі виконавці мають співати. Коли починаються міркування, бачиш у головах такий вінегрет, та ще й замішаний за совєцькими рецептами.
    

Антонина Маренич | 2012-03-22 15:50

Последнее китайское предупреждение я объявила Мареничу в декабре прошлого года. Наш новогодний концерт из-за моей болезни пришлось отменить. Но перед ним Валерий был оповещен: отрабатываем концерт — и разбегаемся в разные стороны.Никаких претензий ему не предъявляла, просто поставила перед фактом: "Трио Мареничей больше не существует. Отныне концерты в прежнем составе никому из организаторов не предлагать".С сестрой работать буду, с мужем - ни за что!
    

М. Боюра | 2012-03-22 15:07

 Я гадав, що в творчих колективах із чужих людей виникають непорозуміння, а виходить, що таке буває і серед рідних. Жаль. Дуже жаль. Все ж назавжди залишиться гарна згадка про "Тріо Мареничів" і з нею підспудна душевна насолода від самобутного співу цих милих людий. Ми вас всіх любимо і може ви порозумієтеся, аби ми ще більше вас любили?

Антонина Маренич | 2012-03-22 13:50

Я больше 30 лет терпела, то какая уж там решительность? Но наступает тот критический момент, когда любое, даже ангельское терпение лопается. В последние годы он о трио совершенно не заботился, жил сам по себе. А мы со Светой за троих пахали, глотку на концертах за него драли. Он, давая интервью, наши общие фотографии для публикаций никогда не предоставлял.


































































































































закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Академічний народний хор — запрошення до весни

SVOBODA.FM