Християнські святині Ізраїлю. Записки мандрівника. ФОТО і ВІДЕО

Шлях з єгипетської Таби через пустелю, повз Мертве море до Єрусалиму, дає зрозуміти, як не пощастило Ізраїлю з землею.

Якби не було найнижчого у світі за рівнем Мертвого моря з його лікувальними грязями, то щось необхідно було б вигадати.

Невипадково Ізраїль воював з Єгиптом за Синайський півострів, де зараз розміщуються наймальовничіші курорти Червоного моря. Билися за море, рибу, туристів і все інше…

Єрусалим: наліво і направо

За кілька десятків кілометрів від Єрусалима помічаєш халабуди сільських поселень з отарами овець та іншої живності. А біля них зовсім не такі за виглядом громадяни, яких можна було очікувати від Ізраїлю.

Вони не схожі на тих, що приїжджають щоосені до нас в Умань.

Російськомовний гід Ігор розказав: першим ми відвідаємо ізраїльську святиню Стіну плачу. А точніше вона називається Західна стіна.

По дорозі до неї ми крутили головами, як на шарнірах. Дивилися ліворуч і праворуч. Наліво - на Маслинову гору з оливами, яким 2 тисячі років. На Гетсиманський сад. А то роздивлялися підземний Храм Успіня Діви Марії. Там знаходиться чудотворна ікона Божої матері Єрусалимської, яка має 3 назви. Її написав Святий Лука, автор Євангелія від Луки.

Саме таку ікону, освячену, я привіз звідти. У неї просять сімейного затишку, бо вона - берегиня сім’ї.

За ним інший храм - Гетсиманського саду 19 століття із 9-ма сірими куполами. Він збудований на місці церкви часів Святої Єлени у 4 столітті.

Російська церква Марії Магдалени 1888 року із золотими куполами. А за ними – древні єврейські кладовища, яким більше 3 тисяч років.

Направо – Храмова гора, святість якої сходить до часів біблейського патріарха Авраама. Там же стояв колись храм Давида, до якого приходив молитися Ісус і вигнав з нього торговців.

У 70-році нашої ери його зруйнували римляни. І тільки в VII столітті, коли мусульмани захопили країну, на місці цього храму було збудовано дві мечеті. Одна із золотим куполом, а інша із сірим. Вони відомі багатьом по фотографіях як символи Єрусалиму.

Але нас чекала Західна стіна – Стіна плачу.

Чому євреї кладуть записки у „Стіну плачу”?

Туристи на шляху до неї проходять через металошукачі. Щоб підійти до стіни, чоловікам радять вдягнути якийсь головний убір. Я вдягнув кепку з козирком від сонця.

І тут нам екскурсовод сказав найголовніше, що кожен українець-християнин повинен зарубати собі на носі:

- Стіна плачу – це суто єврейське святе місце, яке не має ніякого відношення до християнства. І загадування бажань і засовування туди записочок - це не більше як туристична традиція. Християни ж подають записки в Храмі Гробу Господнього за здравіє і за упокій. Але з пожертвами, як прийнято.

Поки я пройшов через металошукачі, на основі численних анекдотів про євреїв зробив висновок: тільки євреї могли придумати собі таку святиню, щоб БЕЗКОШТОВНО передавати записки і просити виконання бажань.

А православні християни, подаючи записки, платять. J

Хто вдягає єврейську кіпу

У доброму гуморі, перевернувши свою кепку козирком на спину, я роздивився площу перед стіною плачу. Гід нас попередив: біля єврейських святинь для жінок і чоловіків – роздільні входи. Все як у дитинстві: хлопчики наліво, дівчатка – направо.

Пригадав, що і в нашій церкві є місця, куди жінкам не дозволено заходити.

Чув, що начебто тут забороняють фотографувати. Нічого подібного, якщо не заважати тим, хто молиться чи просить, знімай скільки хочеш.

Звернув увагу, що кілька чоловіків із нашої групи - вірмени і латиші - повдягали єрмолки або кіпи, і молилися біля стіни.

Яким же було моє здивування, що і в християнському храмі вони так само ревно молилися і ставали на коліна. До мене так і не дійшло: ким ж вони були? Можливо, просто туристами?

Чи може молитви всіх релігій піднімаються до одного Всевишнього?

Віфлеєм: Дорога до храму – через магазин

Найперша християнська святиня, до якої ми поїхали в Ізраїлі – храм Різдва Христового у Віфлеємі.

Він знаходиться зараз за 7 кілометрів від Єрусалима на території Палестини. Необхідно було перетнути блок-пост під охороною ізраїльських солдат. Серед них була і одна солдатка. Як іще називати жінку з автоматом і оптичним прицілом на ньому та суворим поглядом?

На ізраїльській території я жодного разу не почув жарту, веселого безтурботного сміху. Атмосфера була чомусь напружена.

Ми їхали в те місце, куди 2 тисячоліття тому, якраз у грудні, як і ми, прийшла з Назарету Діва Марія, щоб народити Христа.

Ми очікували, що одразу побачимо цей храм. Однак не так сталося, як гадалося. Всі гіди по дорозі до релігійних святинь спочатку завозять до лавок або «культурних торгових центрів», де можна купити всяку всячину, щоб освятити в храмах. Так було в церкві Святого Миколая в Мірі (Туреччина). Так і в Віфлеємі.

Ми вибрали собі дерев’яні хрестики зі маслинового дерева, дерев’яні іконки Божої Матері Віфлеємської. Її особливість – вона легенько, ледь помітно усміхається. А ще стандарт паломників – пучок із 33 медових свічок, яких не продають у храмі. Вони так пахли, що потім по дорозі і в автобусі люди озиралися на цей запах. І зараз, удома, коли прохожу біля підсвічника, де вони стоять, відчуваю цей непередаваний запах.

Звичайні свічки рекомендують купувати саме в храмах, що потім ми і робили.

На автобусі заїхали мало не найвищу точку Віфлеєму. Треба ще було піднятися східцями на гору, де стояв храм.

Віра потрібна найперш тобі самому

Храм Різдва Христового на місці печери, де народився Спаситель, збудувала Свята Єлена ще у 4 столітті. Це достеменно перевірити не вдалося, тому ми вирішили повірити на слово нашому гіду-ізраїльтянину Ігорю.

Він нам показав залишки древньої мозаїчної підлоги і остаточно переконав, що це найдревніший християнський храм.

В XI столітті його, як і всі християнські храми, захопили хрестоносці і заклали вхід настільки, що в нього може зайти людина тільки поклонившись. Всередині він нагадує католицький собор.

Було якраз 6 грудня. За католицьким календарем – свято Миколая. І в храмі відбувалася урочиста служба. Нам не вдавалося потрапити із самого храму, до його серця – по східцях у печеру, де лежав у яслах новонароджений майбутній Спаситель і де розташована велика Віфлеємська зірка.

Близько години ми чекали закінчення служби, коли відкриють дорогу до нижньої печери. Дехто встиг обпалити частину куплених свічок, роздивитися ікону Богородиці, яка ледь помітно усміхається. А також помітити: лик Христа вгорі на колоні перед спуском до печери підморгує, якщо довго дивитися на нього.

Повільно спускаючись сходами храму до печери із зіркою, починаєш розуміти, що віра найперше потрібна тобі самому.

Невимовна легкість охопила, коли осягнув, де мені пощастило побути.

Вся печера освітлюється лампадами, підлога викладена мармуром. У центральній ніші перебуває престол, а під ним срібна Зірка, що позначає місце, над яким зупинилася зірка Сходу, коли народився Спаситель.

По внутрішньому колу Зірки напис по-латинському: «Hic de Virgine Maria Jesus Christus natus est» (Тут від Діви Марії народився Ісус Христос). Навколо цієї ніші постійно горять 15 лампад, 6 з яких належать православним грекам, 5 вірменам і 4 католикам. Паломники схиляють коліна й благоговійно прикладаються до срібної Зірки.

Так, віра потрібна тому, хто хоче вірити. На неї не впливають ті священики, які похапцем півгодини тому запихали валюту до кишень. Або лаялись (видно було з міміки) незрозумілими словами неподалік, коли ми уже вийшли з печери.

У цьому переконався через кілька тижнів, коли побачив, як у храмі Різдва Христового, де ми побували, влаштували бійку служителі цього святого для віруючих місця. Адже храм належить трьом монастирям: грецькому, вірменському і католицькому.

Бійка служителів не впливала на ВІРУ. Як згодом не вплине і поведінка , вибачте, попів на річці Йордан.

Далі буде матеріал «Ізраїль: Захований храм Гробу Господнього. Записки мандрівника»

До теми:

З Єгипту в Ізраїль: навіщо платити більше? Записки мандрівника

Де народився Христос. Записи і ФОТО паломника