Хроніка втрат земляків на фронтах другої світової війни

При в'їзді в село Ведильці стоїть, оточений парком, величний меморіальний пам’ятник, присвячений жителям села, знищеним німецько-фашистськими загарбниками в лютому-травні 1943 р. та землякам, полеглим на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Від 70-х років ХХ ст. загиблими вважались 243 жителі Ведильцівської сільради (села Ведильці і Малійки). Відтоді, як у 1992 р. вийшов у світ черговий том «Книги пам'яті України. Чернігівська область. Том 9» (далі – КП, т.9), присвячений Чернігівському району, ця цифра збільшилась до 359 загиблих.

Останнім часом Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації (далі – ЦАМО) в місті Подольськ, відцифрував численні документи з власних фондів, що стосуються загиблих на фронтах радянських воїнів. Порівнявши списки загиблих, внесені в господарські книги Ведильцівської сільради за 1944-1949 роки, матеріали КП, т. 9, «Книги пам'яті України. Полягли в снігах Суомі» з документами російського архіву, називаю нову цифру – з війн не повернулося 420 чоловік.

Зібрані в хроніку прізвища земляків відкривають нам історію війни через долі її учасників.

На військову службу жителі Ведильцівської сільради поступали по призову. За мирного часу призивались невеликі групи новобранців: у вересні 1937 р. – 1, в серпні-вересні 1938 р. – 7. Однак у вересні-листопаді 1939 р. (підготовка до радянсько-фінського військового конфлікту) і весь 1940 рік радянські війська поповнили 17 і 9 ведилян. Від дня початку Великої Вітчизняної війни – 22 червня 1941 р. – Михайло-Коцюбинським районним військовим комісаріатом проводився набір новобранців і добровольців протягом червня, липня і на початку серпня. Одними з перших 22 червня прийшли до райвійськкомату Т.С.Живець, Ф.Г.Фрол, Д.М.Кузьменко, І.А.Бусел (в списках значиться, що в червні 1941 р. призвано до армії 14 чоловік). Із уточнених даних виходить, що в червні призвано більше 89 чоловік. З них 58 новобранців пройшли через збірний пункт райвійськкомату тільки 12 червня.

Дані про вік земляків, які йшли воювати, свідчать: це були чоловіки від 49 до 17 років. Наприклад,  Клюйко Василь Остапович  – 1892 р.н. призваний в армію в червні 1941 р. Блажкун Андрій Федорович – 1926 р.н., призваний в лютому 1944 р. Найбільші втрати припадають на 1941 рік – 134 чоловіка: безвісти зниклих – 114, убитих в бою – 16, полонених – 4. Статистика втрат 1944 року – 74 воїни: безвісти зниклих – 17, убитих в бою – 42, померлих від ран – 8, потрапили в полон – 6, військовий трибунал – 1.

Призов на військову службу здійснювали військові комісаріати. Оскільки села Ведильці і Малійки були частиною Михайло-Коцюбинського району Чернігівської області, на території району діяв районний військовий комісаріат (далі М.-Коцюбинський РВК). У більшості призваних на військову службу в документах значиться саме М.-Коцюбинський РВК. Проте в нашому списку трапляються і інші назви РВК Української РСР, Російської РФСР, Казахської РСР. А місцем народження в документах червоноармійців, призваних на службу з інших областей, називається село Ведильці. Це свідчить про довоєнну міграцію жителів села – переселення на нові землі або трудову діяльність. Такі нові дані дозволили долучити до списків загиблих під час війни ведилян імена ще 24 земляків.

Архівні документи свідчать, що наші земляки здебільшого поповнювали стрілкові частини. У званні рядових вони були стрілками, кулеметниками, снайперами, розвідниками, мінометниками, саперами, зв'язківцями, а також артилеристами, танкістами, кавалеристами, льотчиками, служили на підводному човні. В списках зустрічаються й такі, кого підвищували в званні – єфрейтор, старшина, а дехто і будучи сержантом командував відділенням, взводом (таких названо більше 37 чоловік). Щодо офіцерів, найчастіше зустрічаються лейтенанти (разом молодших і старших лейтенантів у списку вказано більше 18 чоловік), а Попок Михайло Іванович із села Малійки був капітаном.

Завдяки ще одному російському Інтернет-сайту «Подвиг народа» маємо унікальну можливість ознайомитися з оцифрованими нагородними документами (зберігаються в ЦАМО м. Подольськ), де командири військових частин представляють до урядових нагород наших земляків. Кілька таких документів цитуються в даній Хроніці.

Уточнена цифра втрат земляків в роки війни – 420 – складається: безвісти зниклих – 159, загиблих в боях – 135, померлих від ран і хвороб у госпіталях – 18, потрапили в німецький полон – 14, засуджених – 2, коротка інформація – 92.

Працівники військових комісаріатів в 50-х – 80-х роках ХХ ст. в ході кропіткої роботи по вивченню тоді засекречених архівних документів знаходили свідчення однополчан і відновлювали справжні обставини загибелі земляків, як вважались безвісти зниклими. Нині, вивчаючи документи ЦАМО, маємо унікальну можливість уточнити раніше отримані родичами повідомлення про долю червоноармійця і навіть місце його поховання.

Схиляюсь до думки, що якби була можливість вивчити всі документи щодо військовополонених, кількість безвісти зниклих змінилась би у бік зменшення. Проте сучасні публікації про радянських військовополонених свідчать, що в перші місяці війни, потрапивши в полон під Мінськом, Брянськом, Харковом, Бобруйськом, Биховом, Волховом наші земляки розділяли долю сотень тисяч співвітчизників в німецьких військових збірно-пересильних пунктах і дулагах (пересильні табори з попередньою реєстрацією),  прирікались на мученицьку смерть від голоду, холоду, хвороб. Хто виживав, потрапляли потім у шталаги (німецькі стаціонарні табори для військовополонених) на території Польщі або Німеччини (Баторн, Вітцендорф, Герлітц, Ламсдорф, Лукенвальде, Цайтхайн, шталаги Ш А, ІV В, V А, VІ (326), VШ А, VШ F (318), VШ Е (308), VШ С, ХVШ В та ін.) , безпощадно експлуатувались на промислових об'єктах або просто методично знищувались.

Наші земляки мужньо воювали на всіх фронтах Другої світової і Великої Вітчизняної воєн від Криму до Карелії, тож їхні могили на місцях колишніх битв і військових шпиталів розсіяні по багатьох областях України, Російської Федерації, Республіки Білорусь, а також в Австрії, Німеччині, Угорщині, Китаї, Латвії, Литві, Польщі, Чехії, Фінляндії, Естонії.

Андрій Курданов