Ялівщина сьогодні

Протягом останніх 2009-2010 років депутати Чернігівської міської ради попереднього скликання неодноразово відхиляли спробу приватизації 4 га центру Ялівщини (місце, де розташовувався розарій ботанічного саду в 40-50-х роках ХХ століття) в приватну власність.

Оскільки це питання неодноразово дискутувалось серед громадськості, яка виступала проти цього, рішення питання відкладалося, в тому числі і завдяки зусиллям деяких депутатів.

Починаючи з 2011 року, новий склад депутатів міської ради почав зі зміни цільового призначення угідь Ялівщини, приватизованих в 2006 році (6 га).

Таким чином, була приватизована археологічна пам’ятка національного значення.

На квітневій сесії міської ради від 28.04.2011 року знов піднімалося питання «передати у власність безоплатно земельні ділянки для ведення особистого сільського господарства…» по вул..Жуковського, 6 (1,3644 га + 1,9816 га) (питання 9, пункти 2.1., 2.2). Попередньо питання було розглянуто на комісіях, де точилися гострі дебати про законність цієї приватизації. Більшість депутатів навіть уявлення не мало, що вул..Жуковського, 6 – це зовсім не вулиця, а саме серце Ялівщини. Вражав цинізм тих, хто лобіював приватизацію даної ділянки, ігноруючи 6 тисяч підписів мешканців міста, 18-ти громадських організацій та 25 науковців, що висловилися за надання природно-заповідного статусу території Ялівщини у форматі РЛП (Регіонально-ландшафтного парку).

На даний момент питання було знято з розгляду, але напевне буде підніматися на наступних сесіях міської ради. Тож, так і хочеться згадати слова Олександра Остапенка, голови ЕГО «Зелений світ», керівника проекту «Моніторинг дотримання екологічних прав в Україні у 2006 році»: «Лідери «зеленого» громадянського руху нині потребують налагодження сталих комунікацій­них зв'язків, взаєморозуміння та партнерської взаємодії з іншими структурами громадянського суспільства, у першу чергу правозахисними. Врешті-решт, нашою метою є — підтримати в людях рішучість не бути мовчазними свідками того свавілля, що твориться по відношенню до Землі, часткою якої усі ми є, по відношенню до майбутнього наших дітей та до права кожного з нас жити у безпечному світі, тобто у гармонії з Природою.

Перш за все — кожен громадянин є «сувереном права знати», гарантованого йому Конс­титуцією. Знання необхідні громадянинові, аби контролювати дії влади та самому діяти сві­домо та ефективно. Останнім часом у країнах, на які ми орієнтуємось з огляду на їхні успіхи у сфері охорони довкілля та сталого розвитку, успішно діють нові форми взаємовідносин між громадянином і державою. Їх творили, виходячи з переконання, що відповідальність влади перед суспільством не можна забезпечити одними лише демократичними виборами. Ми також пере­конані в тому, що влада є справді відповідальною перед суспільством лише за умови постійного та ефективного громадянського контролю (моніторингу) її дій. Поза сумнівом, такий гро­мадський моніторинг повинен бути постійним та представницьким, аби врешті-решт робити громадянську дію свідомою та впливовою. Лише за таких умов владна надбудова дбатиме про суспільні інтереси, а не перейматиметься обслуговуванням самої себе».