На Байконурі перед стартом земля "дихала" - учасник подій

Робота людей, причетних до запуску космічних кораблів у Радянському Союзі, завжди залишалася поза захоплюючи кадрами стартів, приземлень, радісних зустрічей із космонавтами.

Але саме від їх фаховості й самовідданості залежав успіх цих польотів, а відтак і життя підкорювачів Всесвіту. Тисячі конструкторів, інженерів, науковців десятиліттями працювали в умовах секретності, нічого не вимагаючи для себе і скромно залишаючись у тіні.

Зараз, коли ситуація змінилася, вони охоче згадують своє нелегке, але таке цікаве минуле.

Перший заступник головного конструктора Чернігівського заводу радіоприладів (ВАТ "ЧеЗаРа") Іван Шевчук - саме з тієї когорти людей.

В роки, коли в Союзі інтенсивно розвивалася космічна промисловість, йому довелося бути у вирі цього розвитку. Він представляв чернігівське підприємство і захищав його право працювати на космос на всіх рівнях, ніс на собі найбільшу відповідальність за виготовлені на "ЧеЗаРі" прилади. За участь у програмі "Ураган" (відкрита назва - "ГЛОНАСС") і розробку системи глобальної навігації, яка діє в межах усієї земної кулі, він був удостоєний Державної премії СРСР. На заводі кажуть, що він - авторитет "ЧеЗаРи", його інтелект і совість.      

Нині Івану Шевчуку 76 років, але він досі енергійний, працездатний і потрібний заводу. Розмова з ним - про космічне минуле держави, часткою якої була і Україна, про людей, роботу, легендарний космодром "Байконур".

- Іване Михайловичу, скільки вам було років, коли перший космонавт Юрій Гагарін здійснив свій знаменитий політ? Чи думали Ви тоді, що будете працювати на космос?

- Багато... Починаючи з 1975 року і до самого розпаду Радянського Союзу. Бувало й по місяцю там жив. Наша апаратура встановлювалася скрізь - і в супутниках, і в пілотованих кораблях. Коли, наприклад, готували до запуску "Буран", в цілому у Випробувальному центрі я прожив два місяці. Вночі зазвичай проводилися перевірка та аналіз апаратури, а вранці співробітники Центру доповідали про все міністру загального машинобудування. Після того він давав вказівки, що кому робити далі. Якщо виникало, скажімо, питання по чернігівських приладах, то все: одягай білий халат і - у Випробувальний центр. Вся апаратура вже була встановлена в ракетах і приймати рішення треба було на місці, причому не за хвилини, а за лічені секунди.

Коли готували "Буран", пам’ятаю, виникли проблеми з нашим магнітофоном - десь стрічку протягнув. Ох я тоді й похвилювався... Адже, незважаючи на величезну відповідальність роботи, яку ми виконували, зателефонувати з Байконуру було майже неможливо. У Центрі перебували представники сотень підприємств-учасників програми, і всі хотіли дзвонити. А зробити це можна було тільки по лінії засекреченого зв'язку, куди черга - на півдня. Так що, мені довелося самому приймати рішення про зняття приладу і передачу його в ремонт. Доки ремонтували, серце моє, звичайно, було "не на місці" - билося в посиленому ритмі.

- Чого ви так хвилювалися? Хіба коли траплялася серйозна поломка, когось віддавали під суд?

- Отже, робота перед стартом була надзвичайно напруженою. Коли ж наступало полегшення?

     А взагалі, робота дійсно була напруженою і відповідальною, правда, й дуже цікавою. Коли ми на заводі освоювали нову космічну апаратуру, п’ять років я тут практично жив. Щось відмовляє, щось не виходить, а розробляти треба серйозні комплекси. Стреси - майже цілодобові. Те саме й перед стартами. Після таких навантажень люди довго не жили, багато моїх колег з інших підприємств померли досить молодими.

- З ким із космічних знаменитостей вам доводилося спілкуватися?

     Для прикладу розповім характерний для всієї космічної галузі випадок. Якось 31 грудня мені повідомили, що завтра я маю бути на Байконурі, на Раді головних конструкторів (її, як правило, збирали на полігоні за два тижні до пуску ракети). Новорічний настрій, зрозуміло, зіпсовано, не їхати не можна, а Байконур - за тисячі кілометрів. На світанку до будинку під'їхала машина, яка довезла мене до Києва. Звідти я літаком - до "Внуково-2", потім - до Ленінська. Добре, що людям, пов'язаним із космодромом, тоді не треба було купувати квитки. Достатньо було відмітитись у спеціальному списку і встигнути вскочити у літак.

- Інакше не можна було. Супутник потрібно запускати в точно розрахований час, інакше він потрапить у місце, де від нього не буде ніякої користі. Цим і пояснюється, чому запуски часто проводяться в нічний час. Точний розрахунок - і все підлаштовується під нього, в тому числі, й Рада головних конструкторів.

- Як ви оцінюєте розвиток космічної промисловості в нашій країні зараз?

- Чи залучається ВАТ "ЧеЗаРа" до участі в міжнародних космічних проектах, як це було раніше?

Друге велике замовлення ми виконували для спільної україно-американської ракети-носія "Таурус" і теж нещодавно його закінчили. Коли почнуться випробування зазначених ракет і виникне потреба в наших фахівцях - вони негайно вилетять до Америки чи Бразилії. Конструкторів для цього ми підготували.

Загалом робота на космос на нашому заводі не припиняється. Нещодавно ми розробили абсолютно нову телеметричну апаратуру "Сіріус-Н", і зараз проводимо її випробування.

- Дякую за цікаву розповідь і вітаю вас із професійним святом. Бажаю вам міцного здоров’я, такого ж, як зараз, активного, плідного довголіття і великого людського щастя!