Останнє оновлення: 08:30 четвер, 13 листопада
Церква / Благочинність
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Благодійна місія "Карітас-Спес" відкриває дитбудинки у Чернігові
Благодійна місія Карітас-Спес відкриває дитбудинки у Чернігові

Благодійна місія "Карітас-Спес" відкриває дитбудинки у Чернігові

Своєю багаторічною доброчинною діяльністю Римсько-Католицька парафія Зішестя Святого Духа у Чернігові здобула заслужену повагу серед городян.

Донедавна її очолював місіонер ордену Облати Непорочної Діви Марії, отець Генріх (Камінський). Саме його трудами при парафії були відриті притулок для дітей-сиріт, кухня для бідних, збудовано костел, надавалася різноманітна допомога нужденним верствам населення.

Зараз о. Генріх керує благодійною місією "Карітас-Спес" у Чернігові, яку нещодавно визнано переможцем обласного конкурсу "Благодійник року-2010" імені меценатів Тарновських. З нагоди Різдва Христового за Григоріанським календарем кореспондент УКРІНФОРМу запросив шанованого у Чернігові священика до розмови.

- Отче, ваша нова посада - несподіванка для мене, і про місію "Карітас Cпес" у Чернігові я нещодавно почула вперше...

- Так, дійсно, місія в Чернігові працює трохи більше року. "Карітас-Спес" - це безприбуткова харитативна (милосердницька) організація при Римсько-Католицькій церкві, діяльність якої спирається на пожертви. Збирання цих пожертв потребує великих зусиль, а справи - організації і часу. Все, що робить "Карітас-Спес", ми робили в Чернігові й раніше, адже християни не можуть не творити добро. Але настав час, коли мені довелося відмовитися від обов’язків настоятеля храму і зайнятися виключно благодійницькою діяльністю. Це пов’язано з тим, що справи, які ми розпочали, довготермінові і потребують серйозної уваги.

- Що ж це за справи такі? Ви більше не возите дітей на оздоровлення до Європи?

- Оздоровленням дітей я займався з 1995 року до 2003-го. Приїхавши сюди, я був шокований масовою захворюваністю дітей, закриттям цілих шкіл на карантини - про таке я раніше навіть не чув. Та й взагалі, ви пам’ятаєте, якими важкими були 90-ті роки. Поговоривши з лікарями, я дізнався, що найкраще для дітей - це можливість відпочити в іншому кліматі й поїсти здорової, багатої вітамінами їжі. Через це у нас і зародилась така акція - вивезення дітей на оздоровлення. Спочатку ми возили їх до Польщі, пізніше - до Австрії, Італії, Швейцарії. Відпочинок організовували через особисті контакти зі священиками тих країн.

Пізніше, коли я побачив, що люди стали жити краще і цей вид допомоги вже втрачає свою актуальність, ми організували кухню для бідних - дорослих і дітей. На обіди до нас приходило по 25-40 чоловік щодня, і ми їх годували так, щоб навіть одного разу поїсти вистачило людині для нормального функціонування організму. Така кухня працює в нас і зараз.

Гуманітарну допомогу я привозив регулярно, наділяв нею тих, хто харчувався у нас, передавав у психлікарні, будинки престарілих, інші заклади, які зверталися.

З 2003 року, коли ми перестали возити дітей на оздоровлення, то зайнялися постійною справою - вихованням дітей-сиріт, організацією дитячого будинку. На сьогодні у нас уже два дитячих будинки, де проживає 18 дітей, і третій будується. В одному живуть старші дівчатка, які вже отримують професію, а в іншому - молодші діти від 2-х років. Їхнім опікуном є голова нашої релігійної громади Тетяна Макарова, а допомагають їй сестри-черниці, які своє життя присвятили служінню Богові.

- Але ж іще зовсім недавно у вас був тільки один дитбудинок - в районі Олександрівки...

- Другий ми організували в Будинку священика на вулиці П’ятницькій після того, як переселилися в нове монастирське приміщення. Дійсно, спочатку пані Тетяна з 12-ма дітьми жила в Олександрівці, але згодом, коли ми взяли ще шістьох діток, там стало тісно, і ми старших відселили. Загалом дитячий будинок ми утримуємо вже 7 років. Це не якась акція, а процес довгий і відповідальний. Служба у справах дітей нас постійно просить брати сиріт, але всіх ми не можемо обігріти. Бо наше завдання - не тільки нагодувати дітей, а й добре їх виховати. Ми не хочемо ставити двохярусні ліжка. Наші діти живуть в нормальних домашніх умовах - по двоє в кімнаті, кожен має свої ліжечко, стіл, шафу. Для тих, хто відстає в навчанні, ми наймаємо вчителів із числа наших прихожан для додаткових занять. Вони приходять до діток додому, і нам уже є чим похвалитися: п’ятеро чи шестеро наших вихованців, які були дуже запущені, коли ми їх взяли, тепер за підсумками навчального року отримують стипендії. Шестеро дівчаток навчається в музичній школі. Все це - велика праця: відвезти їх, привезти, я постійно допомагаю пані Тетяні і сестрам, якщо вони не встигають.

- Читала, що ваші сестри належать до ордену Назаретанок. Що це означає?

- Це - конгрегація сестер зі Святого Сімейства з Назарету. Сестри ці працюють в багатьох країнах світу, їх головне покликання - допомога сім’ям. Якось так склалося, що в родинах зараз не все гаразд: багато розлучень, бездоглядних дітей, війни немає - а дітей-сиріт стає все більше. І тому нас так Господь спорядив, щоб ми відкривали ці дитбудинки й допомагали дітям знайти сім’ю, отримати виховання. Я уже працюю над тим, щоб нам сестер добавили. Адже для дітей важливо, щоби хтось постійно був з ними поряд. Бо вчителя можна найняти, а тут потрібна мама. І цю місію чудово виконують наші сестри, які стають найближчими людьми для цих діток.

- Чи правда, що ваші вихованці називають вас татом?

- Так, маленькі називають і це дуже приємно. Я розумію, що дітям це дуже потрібно. Ми, священики, в духовному плані отці для всіх людей, але діти відчувають, хто їх любить, хто їм присвячує час. Я їх беру на канікули, вожу їх до Польщі, Австрії, на Сицилії два роки тому були. Коли займався будівництвом храму, не міг багато часу дівчаткам приділяти, а зараз буваю в них мало не щодня. Звісно, допомагаю сестрам в усьому, виконую роботи, які потребують чоловічих рук.

- Куди підуть діти з вашого дитбудинку, коли виростуть?

- У нас є дівчина, якій уже 19 років, і вона живе в нас, як і жила. Це її дім, і вона буде тут, доки не вийде заміж чи піде на своє. Ми, звичайно, будемо їй допомагати в усьому, бо це дуже важливо - не відштовхнути, а випустити в життя, як із сім’ї. Троє наших дівчаток мають вік 17 років, є 15-16-річні. Вони майже дорослі і їм пора брати більше відповідальності за самих себе. Одна вчиться на кухаря, інша - на швачку, дівчата вже самі себе обслуговують.

- Отче, ви ж допомагаєте людям не тільки католицької віри?

- Звичайно! Якби тільки католикам, то б нам тут не було що робити. Адже ми - дуже мала спільнота. Коли я приїхав сюди в лютому 1994 року, католицька громада в Чернігові налічувала 20 чоловік. Зараз у нас близько 300 людей, маємо приходи в Ніжині, Прилуках, Щорсі, їздимо туди відправляти службу. Я вважаю, що це великий дар і диво, що в Чернігові не тільки парафіяльне життя відродилося, а й діяльність "Карітасу" відроджується. Місія ще не має свого офісу і жодного, крім мене, працівника. Але все це буде з часом, коли я знайду кошти для будівництва нового дитбудинку. На його створення потрібні великі гроші, тож всі мої зусилля зараз спрямовані на їх пошук. Я їжджу по Європі з протягнутою, як кажуть, рукою, по різних приходах, прошу пожертвування для цієї справи.

- Чи є в Україні й на Чернігівщині люди, які жертвують для вас значні суми?

- Пожертви чернігівських прихожан, яких мало, дуже символічні. Але іноді трапляються люди, які час від часу жертвують значні суми. Мені дуже приємно, що приход у Славутичі зібрав пожертви на Чорнобильській АЕС і передав ці гроші "Карітасу" на потреби наших вихованців. І зараз славутицькі прихожани організовують подарунки для дітей.

А в Європі ми гроші по-різному здобуваємо: пишемо проекти по "Карітасу" чи йдемо в приход якийсь, де проповідуємо слово Боже і збираємо під храмом пожертви для конкретної справи. Так само й по Україні збираються кошти.

- Як ви святкуєте Різдво, чим радуєте своїх прихожан і дітей?

- Різдвяні й новорічні свята - найрадісніші з усіх. І цьому сприяє не тільки зимова атмосфера і ялинка, яку ми ставимо, а й глибока віра в те, що Бог серед нас і ми, люди, не самотні, не покинуті і маємо великий смисл у житті. "Карітас-Спес" означає "любов" і "надія", які нам приносить Спаситель, і тому ці свята такі радісні. До цього додається і краса святкування - Вертеп, колядки, які ми співаємо, відвідування друзів, новорічні побажання. Все це створює теплу, родинну атмосферу і є приводом для підняття сімейних цінностей, заклику до їх збереження і шанування. Це дуже важливо сьогодні, коли родина знищена, коли бачимо брак любові й багато покинутих дітей.

Різдво Христове у нас святкується традиційно: нічна служба - так звана Пастирка, в наступні дні молодь дає концерт, діти показують Вертеп. Малеча отримує подарунки під ялинку, а молодь їде в Роттердам на зустріч Тезе - молитися за єдність усіх християн. Ця зустріч проводиться щороку в одній із європейських країн і триває три дні. По дорозі в Нідерланди ми відвідаємо різні цікаві місця в Польщі, Німеччині, для нашої молоді це буде гарна можливість побачити Європу. Торік зустріч Тезе проводилася в Польщі, тож ми возили 40 молодих людей. Зараз дорога удвічі довша, тому їде тільки 15 невеликим мікроавтобусом.

– Щиро дякую вам за інтерв’ю і вітаю зі світлим Різдвом Христовим! Щасливої вам поїздки!

– Дякую і вам.

Коментарі (4)

Митро | 2011-01-03 00:32

Чи зробили українських сирот католиками?Чи не нависла над ними загроза голубих ксьондзів?

Митро | 2011-01-01 21:34

питання до придворної писаки потапчук: а якої віри діти-сироти?

Неля | 2010-12-30 08:46

Вадим почему Вы не подумали про тех детей которым некуда идти, нечего есть, одеть и т. д. Понятно что церковь таким образом пытается взять влсть в свои руки, но лучше так чем стоять под Катеринкоой и орать. Вы сидите дома в тепле, уюте, вам хорошо. А кто подумает про бедных детей как не церковь, и ВВ ни при чем здесь. Я думаю информация дана просто к ведению, что в мире протсходит.

Vadim | 2010-12-29 20:20

ВВ не позортесь!
Какую цель Вы ставили перед собой при публикации данной информации? Или Вы вообще ею не задавались? Вы-же сами недавно писали про безструктурный способ управления.
Зомби-биороботы Вы все безтолковые :(
закрити

Додати коментар:

Фотоновини

  Зачаровані театром. Литовські хроніки. 1 ч.

SVOBODA.FM