Розмахувати голкою – не значить вишивати!

Вислів відомої київської майстрині став своєрідним девізом Клубу любителів вишивки, що діє в Чернігові на базі приватного підприємства «Арт-студія».

Жінки, яких об’єднало це захоплення, щосуботи збираються разом, аби відкривати нові й нові секрети цього стародавнього виду рукоділля, ділитися досвідом і схемами, а також поспілкуватися за чашкою чаю.

Натхненницею цих зустрічей вже майже десять років є Ольга Краснопольська – відома майстриня і наставник, організатор виставок і майстер-класів.

Благословення на вишивання

До речі, про саму Ольгу Іванівну варто сказати декілька слів. Вона справжній фахівець, досконало знає історію вишивки не лише Чернігівщини та України, володіє технологією виконання старовинних швів, а й має глибокі знання по вишивці східних і північних країн, Африки. Її роботи знаходяться в приватних колекціях більш ніж 20 країн.

«Я щаслива, коли мої роботи нагадують їх власникам, що є на планеті таке чудове місто Чернігів – прекрасне й старовинне», - говорить майстриня. Багато років тому настоятелька Єлецького Свято-Успенського монастиря матушка Амвросія благословила її на вишивання. І тепер вона щиро переконана, що всі прихильники її робіт, всі її наслідувачі, учениці також отримали Боже благословення, оскільки перебувають, так би мовити, під її крилом.

Мережка на весільних рушниках зайва!

В той день, коли я завітала на чергове засідання Клубу, жінки вивчали шви, які необхідні для створення та закріплення мережки. Мережка, як відомо, здавна використовувалася в нашій країні для прикрашання блузок і сорочок, постільної білизни, скатертин, а також святкових рушників (але тільки не весільних!). Ольга Іванівна в черговий раз нагадала присутнім, що весільний рушник ніколи не прикрашали мережкою, аби «добробут молодят не був дірявим».

Незважаючи на те, що в кожної з жінок, які відвідують Клуб, за плечима – не один рік, а то й не один десяток років «творчого стажу», майже всі старанно виконували завдання, задавали запитання, дещо навіть записували у зошити.

Ольга Іванівна підходила й пояснювала, як правильно виконувати той чи інший стіжок. «Вузлики ми не робимо ні на лицевій, ні на зворотній стороні виробу, - час від часу повторювала «керівник» студії. – Пильнуйте, аби зворотний бік наших робіт також був акуратним».

Бісерні ікони були ціннішими за написані

Після того, як всі отримали домашнє завдання, почалося обговорення того, що цікавого дізналися жінки з моменту їх останньої зустрічі. Приміром, свою нову роботу – чудовий вишитий рушник - принесла показати подругам колишня вчителька Тамара Григорівна Ялишко. Саме з вишивання рушників починають майже всі жінки. Вони удосконалюються, навчаються працюють по найскладнішим у світі схемах для вишивання, які розробляють професійні художники.

Так від теми рушників розмова повернула до теми вишитих картин. До речі, не кожна майстриня, яка вишиває рушники, може вишивати картини. Це потребує неабияких знань та зусиль. Ольга Іванівна звертає увагу присутніх, що не варто купувати для картин більш дешеві нитки, адже це неповага до глядача. Ну, і ясна річ, кожну таку роботу варто оформити в рамку.

Вишиті картини завжди прикрашали і бідне, і більш заможне помешкання. Особливо цінувалися роботи виконані бісером, шовком, золотими та срібними нитками, - робить невеличкий екскурс в історію майстриня. - Цей вид мистецтва розвивався переважно при монастирях, де існували спеціалізовані майстерні. І якщо в обителі траплялася пожежа, в першу чергу як найбільшу цінність виносили саме ці вироби.

«Медитація» по-українські

Однак займатися «живописом за допомогою голки та нитки» може лише людина з добрим чуйним серцем і чистими думками. Якщо у майстрині в серці оселилися образи чи недобрі наміри, то очі на картинах чи іконах будуть безрадісними і навіть злими. За словами пані Краснопольської, ця творчість одночасно відображає сутність людини, а також для багатьох є свого роду «медитацією», профілактикою важких думок та емоцій.

Якось на одній з виставок Ольга Іванівна побачила ікону, яка буквально «сяяла», притягувала до себе. З’ясувалося, що це робота Марії Михайлівни Гайдай. Знайомство з нею підтвердило, що це дуже позитивна та доброзичлива людина.

Нині майстриня – одна із постійних відвідувачів засідань Клубу любителів вишивки. «Справжній фахівець ніколи не буде стояти на місці, він повинен постійно розвиватися, навчатися», - постійно наголошує Ольга Краснопольська.

Таким прикладом можуть служити майстрині її «Арт-студії», котрі демонстрували свої роботи на різноманітних виставках, котрі передають свій досвід молоді. Нещодавно на базі Клубу любителів вишивки з’явився ще один Клуб для тих, хто цікавиться роботою з бісером. Сюди приходять і літні жінки, і дівчата. Заняття веде також Ольга Краснопольська. Тож якщо маєте бажання приєднатися – двері Клубу відкриті для всіх!

P.S. Виставка робіт учасників «Арт-студії» проходить нині у читальній залі бібліотеки Чернігівського державного технологічного університету. Деякі з представлених робіт - у фотозбірці.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити