Співучий шахтар із Нових Млинів

Якщо мурована Троїцька церква – архітектурна візитка Нових Млинів на Борзнянщині ( не плутайте із однойменним селом Щорського району), фабрика спорттоварів «Динамо-Олімп» – промислова, то колишнього шахтаря і фермера (до речі, одного з перших на Борзнянщині) Миколу Радю можна сміливо назвати живою візитною карткою цього мальовничого присеймівського села.

В усіх куточках району знають кремезного сивочолого голосиситого козарлюгу з довгими вусами.

– А в області про Миколу Радю яка слава йде, – кажуть його земляки. – Та що там область! По всій Україні знають нашого співучого новомлинівця.

Але хіба повірять ті, хто навіть дуже добре знає Миколу Володимировича, що він з дитинства… не співав.

Піснетерапія

Коли професор Арбузов оглянув шахтарів із Антрациту, яких «списували на берег», то просто вжахнувся, настільки у них легені були забиті вугільним пилом. Після 15 років підземної праці страшний діагноз «силікоз» із вуст багатьох лікарів був вироком для шахтарів. Тільки не від цього ескулапа:

– Нічого, хлопці, не бійтеся, а їдьте туди, де багато хвойних дерев і дихайте цілющим повітрям. А ще краще – співайте на повні груди. І пам’ятайте: жодної хімії, ніяких пігулок.

От маєш?! Лікар змушує співати! Ну, звісно, доводилося Миколі Раді пару разів на якихось гулянках підтримати компанію, а щоб співати та ще й на весь голос. Ні, це щось не те.

Однак слова лікаря запам’яталися. Відпало само собою питання, куди їхати на лікування. Де ж іще може бути більш цілюще повітря, ніж на рідній землі, біля берегів Сейму, у хвилях якого викупалося дитинство. Чи може що зрівнятися з ароматом свіжоскошеного сіна новомлинівських луків, де п’янке різнотрав’я наповнює груди такими ферментами, що куди там тим імпортним лікам.

Спочатку в селі дивувалися, чого це Радю потягнуло на пісню, а з роками всі до цього звикли. А потім уже було важко уявити концерт у селі без знаменитих виступів Миколи Володимировича.

– І чому я раніше не заспівав? Це ж яка насолода для душі, – думав часто Микола Радя і твердо вирішив вступити до… консерваторії.

П’ятдесятирічний студент

Це нині нікого не здивуєш, що за парту сідають люди в літах, а в середині восьмидесятих років минулого століття бажання новомлинівця здавалося для всіх незрозумілою забаганкою.

«Робити цьому дідові більше нічого, чи що?» – кидали в слід косі погляди юнаки та дівчата, коли сивий чолов’яга прямував до аудиторії коридорами Харківського державного інституту мистецтв імені І. П. Котляревського. Мабуть, більшість молоді й не підозрювала, що разом із ними на уроки вокалу ходить лауреат двох Всесоюзних конкурсів української пісні.

– Учитися співати ніколи не пізно, – переконаний Микола Володимирович. – Тим більше в таких педагогів, як у Харкові. Головне, що до мого бажання із розумінням поставилася дружина, Варвара Митрофанівна, та діти й онуки.

Як бачимо, роки навчання не пройшли даремно і золотий голос Нових Млинів задзвенів на всю округу. Жодне святкування Дня Перемоги в Борзні, козацькі урочистості в Батурині не обходяться без мелодійного баритону, проникливого тенора та потужного баса (он скількома голосами може співати душа присеймівця!) Миколи Раді. Одного разу новомлинівцю довелося співати дуетом навіть із колишнім губернатором області Петром Дмитровичем Шаповалом. Але то був не публічний виступ, а спів у неофіційній обстановці.

Дарує Микола Радя пісню і землякам. Усі з нетерпінням чекають виступів вокального квартету «Новомлинівські козаки», учасником якого є й Микола Володимирович.

«Купив фермер піаніно»

Кілька років тому під таким заголовком газета Верховної Ради «Голос України» опублікувала невеликий матеріал про нашого земляка. А скільки було публікацій у нашій «районці», обласній пресі, виступів на радіо.  

– Так, є в мене те піаніно, – каже Микола Володимирович, якому напередодні Дня Перемоги «стукне» сімдесят п’ять років. – Уже можна навіть книжку видати, якщо зібрати докупи всі вирізки.

Справді, цікаво було б почитати таку книгу. Думаю, читав би із захопленням про свого предка і маленький Ілля, що живе в Харкові. Він обов’язково зателефонує у Нові Млини, щоб привітати прадіда з днем народження. Надішлють свої вітання Миколі Володимировичу і дві доньки. На жаль, не зможе приєднатися до вітань дружина, з якою він прожив у парі 52 роки. У жовтні минулого року Варвара Митрофанівна померла, тому ювілей у Миколи Раді буде з присмаком гіркоти.

Віримо, що козацьке здоров’я не підведе ювіляра і, користуючись нагодою, хочеться побажати, щоб ще довго зі сцени лунав його голос. Щоб котився він понад полями та лісами і тихим падолистом опускався на хвилі Сейму.