«Він посіяв зерно правди», або Дитяча мудрість проти національного інфантилізму?

Нещодавно громадський рух «Не будь байдужим» провів Всеукраїнський конкурс творів «Хто для мене Іван Мазепа?»

Одним з десяти переможців цього конкурсу став Владислав Рухайло, учень 9-Б класу Линовицької загальноосвітньої школи Прилуцького району Чернігівської області. Пропонуємо всім читачам уважно прочитати цей твір.

Текст твору подає журнал «Український тиждень»:

«Кожна нація має своїх героїв і антигероїв, тобто ворогів чи зрадників. Кожна нація має свої світлі та радісні сторінки історії й сторінки брудні, ганебні та просто непристойні. Героїчні сторінки описують у художній та науковій літературі, показують у кіно. Погані сторінки замовчують, намагаються оминати, часто їх відбілюють. Як гарні, так і погані сторінки, особливо якщо це пов’язано з відомими історичними особами, офіційні, державно-чиновницькі кола хочуть використати з метою творення міфів. Чи потрібні нам такі героїко-патріотичні міфи? Одні кажуть, що потрібні, інші кажуть, що ні.

Найближчі наші сусіди, поляки та росіяни, мають своїх героїв і свої міфи. Навіть фактичні поразки вони, міфологізуючи їх, перетворюють на перемоги й пишаються ними. Так, наприклад, поразка Росії у Кримській війні обернулася славною і героїчною сторінкою історії, присвяченою незламності, доблесті російського воїна, відважного «защитника отечества»:

Севастополь, Севастополь,
Неприступный для врагов.
Севастополь, Севастополь,
Гордость русских моряков.

У поляків Юзеф Пілсудський і Тадеуш Костюшко – герої. Поляки й росіяни люблять своїх героїв. А ми своїх?

Наші батьки й діди з дитинства були привчені до того, що війна проти всіх, крім Росії, є подвигом. А коли хтось із українців стає на боротьбу проти Росії, та ще й піднімає з собою тисячі людей – то буде зразу ж спаплюжений, а потім і знищений, якщо сам не помре. Як це сталося з Мазепою, Коновальцем, Чорноволом та іншими.

Дивного в цьому нічого немає. Росіяни як патріоти своєї держави мають повне юридичне, моральне та історичне право називати Мазепу зрадником і ворогом Росії. Виступив Мазепа проти Росії й російського царя Петра І, якому присягнув на вірність, – значить Мазепа – зрадник.

А хіба ми не називаємо кримського хана Іслам-Гірея ІІІ зрадником за те, що він залишив свої позиції і втік з поля бою під Берестечком у 1651 році, прихопивши з собою Богдана Хмельницького?.. Називаємо, називаємо... І правильно робимо.

А от кримськотатарський народ? Відверто кажучи, я не знаю, чи називають кримські татари Іслам-Гірея ІІІ героєм, проте зрадником його точно не вва­жають.

Прикладів можна наводити безліч, але що сказати про Мазепу мені? Хто для мене Іван Мазепа?

Почну з об’єктивного. Іван Мазепа – гетьман Лівобережної України з 1687 по 1708 рік, малоросійський шляхтич, заможна й багата людина. Починаючи з 1996 року, його портрет є на 10-гривневій банкноті. Але потрібно визначитися в головному – герой він чи зрадник, порядна людина чи негідник?

Мазепа не герой. Він не герой тому, що програв вирішальну битву. Йому можна поспівчувати, його можна пожаліти... Але... Але кожна нація потребує героїв, кожній нації потрібен міф.

По-перше, Мазепа в 1708 році далеко не молода людина, йому вже 70 років. Він рішуче ламає своє життя, усталені звички й приймає смертельний виклик. Більше того, він кидає виклик, виклик долі й колишньому своєму сюзеренові Петру І.

По-друге, це пов’язано з першим, він залишає свої статки, фактично стає бідним, коли не бідним, то значно збіднілим. Навіть якби його задум здійснився, то він би втратив свою нерухомість у Москві. Значить, щось благородне в цьому вчинку було.

По-третє, він не розкаявся у своєму вчинкові, не відрікся від свого задуму, не впав на коліна й не просив пощади у своїх ворогів.

По-четверте, він перший, хто чітко на весь світ указав на край, звідки Україні загрожує небезпека. І ця його вказівка підтверджується й сьогодні.

Отже, виходить, що Мазепа був і залишається героєм, людиною не лише заможною, але й благородною. Людиною, яка показала і нам українцям, і всьому світові, що є цінності важливіші, ніж життя й достаток.

Для нього Україна справді понад усе. Недарма в народі кажуть: «Від Богдана до Івана не було гетьмана». Він посіяв зерно надії, з якого ми маємо сьогодні нашу державну незалежність. Але попри незалежність, маємо потребу в порядних і благородних людях, таких як Іван Степанович Мазепа. Якщо орієнтуватися на його духовний, а не соціальний стан, то з Мазепи справді можна брати приклад. І коли 70% громадян України стануть такими, як Мазепа, то на Шевченкове:

Чи діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?.. –