Вчителька з Прип’яті шукає своїх учнів

До «Високого Валу» звернулася колишня вчителька французької мови з Прип’яті з проханням допомогти їй знайти свій колишній 6-й клас.

- Представтесь будь ласка і розкажіть, кого саме Ви шукаєте?

- Мене звати Валентина Іванівна Барабанова. Я працювала вчителем французької мови в Прип’яті. Тоді я вчила 6-ий клас...

Коли вибухнув реактор, всіх почали вивозити. Це було 27 квітня 1986 року.

Мене тоді евакуювали в місто Ірпінь. Але позаяк Чернігів був для мене ріднішим, то повернулася я сюди, і вже 11 років проживаю тут.

З того часу я не могла зібрати свого класу з тієї причини, що, по-перше, всіх вивозили в різні міста, і я навіть не впевнена, що всі мої колишні учні знаходяться в України, можливо деякі і в Росії.

По-друге, з того часу багато дітей почали хворіти, деякі повмирали, навіть я так сильно захворіла, що стала інвалідом.

На момент аварії мені було 36 років. А дітям по 12. Тобто зараз мені 59, а їм по 35. Ось з того часу я їх не бачила.

- Чи навідувалися Ви до свого міста і до своєї квартири?

- Так, раніше на 9 травня я їздила до Прип’яті. За 23 роки я була там тричі. Я була і в своїй школі, і в своєму кабінеті, і навіть була в своїй колишній квартирі.

Під час першої поїздки в Прип’ять я була дуже шокована.

До аварії ми зробили в кабінеті ремонт, і коли я приїхала я побачила, що дійсно кабінет чистий, майже новий. Та коли я глянула на дошку я побачила напис французькою мовою «26 квітня, тема «Літні канікули»… Я стала згадувати, хто ж це міг написати. Та коли придивилася уважніше до почерку, я зрозуміла, що це була я.

Тобто, цей напис залишився ще з 26 квітня 1986 року.

На жаль, своїх школярів я там не зустріла, але все одно ці поїздки туди для мене дуже зворушливі і тривожні.

- Який вигляд має це місто зараз, що змінилося?

- Це дуже страшне видовище. Щоразу, коли я повертаюся звідти, я ніби повертаюся зі цвинтаря. Дуже страшне видовище зруйнованого міста. Зараз воно знаходиться в аварійному стані, все руйнується. Хоча, колись воно було дуже гарним та історичним.

Три роки тому, 9 травня. Коли я там була в останній раз, було дуже багато людей з кінокамерами та іноземців. Тоді в'їзд до Прип’яті коштував 80 євро.

Ходили чутки, що Голівуд хотів його купити, не знаю навіщо, мабуть, щоб знімати страшилки.

- Чи зверталися ви за допомогою в інші газети, на телебачення?

- Так, колись я давала інтерв’ю на обласному телебаченні – але все безрезультатно. Буду намагатися зв’язатися з передачею «Жди меня» - може вони мені допоможуть.

Також буду вдячна всім, хто захоче мені допомогти зібрати мій клас.

Лист, який написала Валентина Іванівна своєму колишньому 6 класу:

Милі мої, рідні мої дітки, які пережили 26 квітня 1986 року в м. Прип’ять!

На сьогодні Ви дорослі чоловіки та жінки, учні мого останнього класу, російськомовної Прип’ятьскої школи №1.

Я вас люблю та розшукую по всій нашій країні та всьому колишньому Радянському Союзу.

Я ваш вічний класний керівник з 26 квітня 1986 року, і пам’ять моя стільки років зберігає ваші маленькі ручки, якими Ви так часто мили стіни нашого кабінету французької мови на 4 поверсі, де і на сьогоднішній день зберігається напис на дошці мого останнього уроку: «26 квітня, тема «Літні канікули». Цей напис змусив мене здригнутися в 1999 році, 2005 та 2006 роках, коли я там була.

Ваша маленькі ручки красили парти, інколи прибирали двір та створювали наглядні посібники для уроків. Та мало хто з вас хотів вивчати французьку мову, яку я вам викладала.

Дякую Вам за квіти, які Ви мені дарували на 1 вересня та в день останнього дзвоника. Дякую за музику, яка зустрічала мене на порозі школи 8 березня та в мій День народження.

Дякую за будні та свята, які ми проводили з Вами разом. Дорогі мої учні!

Напишіть мені твір на тему, що Вам запам’яталось в ті трагічні дні 1986 року, коли горів IV реактор на Чорнобильській атомній станції. В часи, коли у нас були уроки, і коли ми назавжди поїхали з міста вашого дитинства та моїй молодості…27 квітня 1986 року.

Напишіть мені про себе: ким ви стали, де живете і скільки тепер я маю онуків. Адже класний керівник вважає себе другою мамою.

Я хочу написати про вас книгу. Я вас всіх пам’ятаю, обіqмаю і чекаю ваших листів. Чекаю ваших творчих робіт. Всі учні Прип’ятської школи №1 можуть приєднатися до Вас. Я буду рада зустрічі з кожним із Вас, кожному Вашому листу та кожній Вашій фотографії.

Як письменниця я «відбулася» в 1987 році, в Австралії, в Сіднеї, в унікальній книзі «Женщины мира о Чернобыле».

Також я знялася у трьох документальних, телевізійних фільмах про Чорнобиль, на Чернігівських телестудіях..

Я не прощаюся з вами, я Вас чекаю!

Пишіть мені, дзвоніть:

+30 (04622) 655-163 ввечері, та (0462) 655-463 вранці.

Моя адреса:
Україна, м. Чернігів,
вул. П’ятницька, 53/20
Барабанова В.І.

Ваша Валентина Іванівна

На фото: Валентина Іванівна біля своєї хатини в 2006 році у м. Прип’ять. Її колишні 1-ий та 6-ий класи.

Фото хати Валентини Іванівни 3 роки тому та її 6-го класу ви можете побачити нижче. (Ось таке зараз місто Прип’ять).