Сьогодні день пам'яті святого благовірного князя Ігоря Чернігівського. Відео

Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання двох князівських угруповань: Ольговичій і Мстиславовичій. Святий Ігор належав до Ольговичів і також брав участь у боротьбі за Київське князювання.

У 1138 році великим князем Київським став старший брат Ігоря Всеволод Ольгович (прадід святого Михайла Чернігівського).

Хоча його князювання тривало всього кілька років і було наповнено безперервними війнами, князь вважав Київ своїм спадкоємним князівством і вирішив передати його в спадщину своєму братові Ігореві.

"Не хочемо бути в спадщині", - вирішило київське віче. Ігор, залучений у самий центр подій, став жертвою наростаючої ненависті.

Грізні події розверталися стрімко. 1 серпня 1146 року вмер князь Всеволод, і кияни цілували хрест Ігореві як новому князеві, а Ігор цілував хрест Києву - справедливо правити народом і захищати його.

Але, переступивши хресне цілування, київські бояри відразу ж призвали Мстиславовичів з військом. Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря й Ізяслава Мстиславовича. Ще раз порушивши хресне цілування, київські війська в розпал бою перейшли на сторону Ізяслава.

Чотири дні Ігор Ольгович ховався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли в Київ і посадили в поруб. Це було 13 серпня, все його князювання тривало два тижні.

"Поруб" – холодний зруб з колод, без вікон і дверей. Щоб звільнити з нього людину, треба було "вирубати" його звідтіля. У ньому князь важко занедужав. Думали, що він помре. У цих умовах супротивники князя дозволили "вирубати" його з ув'язнення й постригти в схиму в Київському Феодоровському монастирі. Князь одужав і, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах і молитві.

Боротьба за Київ тривала. Рухома гординею, жодна зі сторін не хотіла поступатися. Бажаючи помститися роду Ольговичів, а заодно й усім князям, київське віче, рік по тому, в 1147 році, ухвалило розправитися із князем-ченцем.

Митрополит і духівництво намагалися надоумити й зупинити їх. Князь, що правив у Києві, Ізяслав Мстиславович й особливо його брат князь Володимир намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, урятувати мученика, але самі піддалися небезпеці з боку запеклої юрби.

Повсталі ввірвалися в храм під час святої літургії, схопили Ігоря й потягли його на розправу. У воротах монастиря юрбу зупинив князь Володимир. І сказав йому Ігор: "Ох, браті, куди ти?"

Володимир же зіскочив з коня, бажаючи допомогти йому, і покрив його корзном (князівським плащем) і говорив киянам: "Не вбивайте, брати". Вів Владимир Ігоря до двору матері своєї, і стали бити Володимира.

Так оповідає літопис. Володимир встиг вштовхнути Ігоря у двір і зачинити ворота. Але люди виламали ворота й, побачивши Ігоря "на сінях", розбили покрову, стягнули святого мученика й убили на нижніх щаблях сходів. Жорстокість юрби була настільки велика, що мертве тіло страждальця піддали побиттю й нарузі, його волочили мотузкою за ноги до Десятинної церкви, кинули там на віз, відвезли й "повалили на торгу".

На ранок страждалець був похований у монастирі святого Симеона, на окраїні Києва. У 1150 році князь Чернігівський Святослав Ольгович переніс мощі свого брата, святого Ігоря, у Чернігів і поклав у Спаському соборі.