"Україна – це наш брат": білоруси Литви вийшли на мітинг проти Лукашенка та агресії РФ

У 2020-му році після псевдовиборів президента Білорусі громадяни цієї країни висловили свою незгоду з тим, що відбувається у країні, вийшовши на масові акції протесту. Внутрішні репресії і терор у відповідь не забарилися. “Хапун” – це слово, яке вживається громадянами цієї країни багато років до сьогодні, коли у тюрму кидають навіть тих, кого диктатор запросив “повернутися і покаятися”.

Кожні вихідні білоруси, які знаходяться у Литві, виходять на мітинги у Вільнюсі, аби вкотре висловити свій протест, розповісти про жахи окупаційного режиму Лукашенка і попросити допомоги у світу. 

“Людей хапали, людей зникали, і вже за три дні після виборів ми дізналися, що люди пропадають, що людей садять тисячами, і б'ють, голими виставляють на вулицю по 8 годин, люди стояли на вулиці, їх заганяли до автозаку та пускають газ. Тобто, що це? Я вважаю, що це фашизм у чистому вигляді. І це відбувається до сих пір”, – розповідає учасниця мітингу, якій довелося залишати Білорусь самотужки із використанням підручних плавзасобів. Її імені з відомих причин ми не називаємо, адже громадянка Республіки Білорусь переживає за долю своїх рідних і очікує на відповідь після прохання про політичний притулок у Литві.

“Людей за їхню думку, за їхню власну думку, і за те, що людина висловила, приходять о пів на восьму ранку, вибивають двері, наручники одягають. При дітях, при матерях хапають і витягують з будинків, і люди пропадають, їм дають терміни по 20 років. І там з них далі знущаються. Ні передач, ні листів, нічого”, – розповідає учасниця мітингу.

За її словами, адвоката до ув’язненого допускають лише за два місяці, коли вже “люди сині, побиті, коли у них переламані ребра, руки і ноги”.

Після того, як Лукашенко виступив на боці іншого диктатора Путіна, він зайняв безкомпромісну позицію до білоруських політичних емігрантів і втікачів: "ви повертаєтеся і каєтеся, стаєте на коліна, а ми вас прощаємо".

Дехто з білорусів не витримав поневірянь за кордоном і повернувся. Проте, результат такого повернення за словами учасників мітингу має трагічний фінал.

“57 чоловік повернулося протягом останніх місяців, вони вже сидять у тюрмі. Ті, які повірили навіть цим словам. Їх вже затримано і зараз на усіх заведені кримінальні справи”, – розповідають учасники мітингу.

За словами мітингувальників, під репресії потрапили навіть ті, які просто працювали в Польщі. Усі мають різні родинні обставини. “Під роздачу” потрапили навіть жінки:

“Там діти залишилися з бабусями. Думали, ну добре, напевно, можливо хоча б нас жінок, чіпати посміє. Він ніби вже дав обіцянку, сказав, що справді “ми хочемо вас бачити тут”. Ну і ось ці жінки, вони зараз теж сидять, у в'язниці їх просто закрили. Мало того, зараз невідомо, що з половиною з них”.

Учасниці мітингу зауважують, що люди у Білорусі банально пропадають після закритих судів:

“У нас суди всі закриті, ми не маємо такого, щоб на суд можна було прийти і зрозуміти, за що людину засудили. Яка там стаття, що інкримінують, тобто, у чому людина винна. Ну поясніть народу, за що його садять. У нас всі суди закриті. Тобто, ніякого суду цього не існує, ніяких там правових норм, їх немає”.

Учасники акції нагадали про обіцянки Лукашенка:

“Він обіцяв народу, що він на Україну не нападе, що він не дозволить цього зробити. Ви подивіться, як він бреше. У нас люди вийшли на підтримку України, коли розпочалася війна, через пару днів буквально. І люди отримали кримінальні терміни, вони потрапили до в'язниці через те, що вони проти війни. У нас навіть дитина не може прикрасити та намалювати український прапор на картинці. Батьків викликають, потім батьків садять”, – розповідає учасник акції Володимир.

Він зауважив, що передати до місць позбавлення волі передачу людям, які необгрунтовано затримані, дуже важко.

“Найдивовижніше, що не можна передавати синій, жовтий та червоний олівці”, – додають учасники мітингу.

“А хтось постраждав вже за цими постановами про криміналізацію гасла “Живе Білорусь”? – питаємо ми у протестувальників.

“Так, постраждали усі. Усі, хто там знаходиться, всі, хто каже “Живе Білорусь!”. Як ми повині казати? Що Білорусь має померти, чи як? Ми говоримо “Живе Білорусь!”. Це те, що у нас всередині сидить. І за це людям дають термін. На жаль, дуже мало у світі знають про те, що реально відбувається у нас у країні. І нас багато хто запитує, що ви тут робите на площі. А ми виходимо, щоб усі знали, що відбувається. Що у нас уже понад дві тисячі політв'язнів. Ви уявляєте, у 21-му столітті визнані терористами люди, багатодітна мати, програміст, кухар, токар, діти. Люди похилого віку сидять. Визнані терористами. І мало, що вони сидять. Ось ми тут знаходимося для того, щоб сказати, що якщо не буде вирішено питання з Білоруссю, то не може бути миру. Все одно ці (російські – ред.) війська стоятимуть на території Білорусі. Все одно це (війна – ред.) відбуватиметься. Так, це терорист сидить, і вони вдвох (з Путіним – ред.) роблять те, що їм подобається. Аби втриматися при владі. Ця війна була для того, щоб утриматися при владі, щоб захопити територію, щоб знову своєму народу розповісти про те, що ми захищаємо когось”, – каже учасник мітингу Володимир.

“А як би ви особисто бачили вирішення цього питання? Це полк Калиновського має це питання вирішити? Або політично Тихановська має вирішити це питання? Або білоруси мають покликати українські війська? Справа в тому, що диктатор вже каже, що “Україна готує терористів”, – питаємо ми у Володимира.

“Справа в тому, що тут уся світова громадськість має об'єднатися. І не я, проста людина, маю дати пораду цим великим політикам. А всі політики світові мають зібратися і всі разом вирішити, як зупинити це свавілля. Якщо ми подивимося на події, які відбуваються, подивимося, як розгортаються події в Україні. Як тільки західні країни допомагають зброєю, як тільки українці отримують зброю, якою можуть захищатися, то одразу вони виганяють цих окупантів зі своєї країни. Вони справді можуть почуватися впевненіше, йти вперед. Я думаю, що в цьому є бачення. Тому що коли ми будемо об'єднані, покажемо силу, що ми маємо силу, що ці люди хочуть миру, не війни".

Білоруські протестанти також відкинули можливість і потребу у домовленостях з диктаторами:

“Вони просто брехали усьому світу. І один, і другий. Тому з ними нема про що домовлятися. Якщо буде сила, якщо буде підтримка України, підтримка білоруського руху тільки, я вважаю, силовим способом. Як тільки буде допомога Європи, Америки силовим способом, тоді у нас буде мир, спокій”, – додає Володимир.

Він розповів, що йому довелося тікати з Білорусі:

“Я втік, мені довелося втекти зі своєї країни. Я сидів чотири рази в катівнях у них. У мене була кримінальна справа заведена, і мені довелося залишити країну зі своїм сином. У мене ще лишилися родичі в Білорусі”.

“Ми тут показуємо, щотижня приходимо, показуємо, що Україна — це наш брат, що РФ на неї напала, що ми це пам'ятаємо. І хочемо всім білорусам показати, що ми стоїмо і захищатимемо її інтереси та інтереси білорусів до кінця. Бо іншого виходу нема. Ми тут, і стоятимемо до кінця, поки це не закінчиться. Поки не буде рішення про те, що я думаю. Це велике рішення Заходу на підтримку України. І ми дуже раді, що це поступово відбувається, і що справді українці відчули ту руку, яка захищає суверенітет цієї країни, щоб українці нарешті жили своїм життям. І щоб ніхто не насмілився зазіхати на право жити народу так, як він того хоче”, – додала громадянка Білорусі, імені якої ми не називаємо. На Батьківщині у неї лишилися дві неповнолітні доньки, з якими вона не може бачитися майже два роки. Вона уточнила, що білоруси дуже підтримують Україну, проте в атмосфері страху і терору не можуть про це говорити “на повний зріст”.

“Живе Білорусь! Живе вічно! Слава Україні! Героям Слава!” – обмінялися ми насамкінець вітаннями, висловивши сподівання зустрітися знов.