Україна «на виданні»: куди йдемо — до ЄС чи МС?

Нотатки з Національного експертного Форуму «Україна-2013. Прогноз»

Столичний Інститут Горшеніна та Центр «Міжнародні відносини» провели в Києві Форум, присвячений зовнішньополітичному вибору України у нинішньому 2013-у році, а саме цей рік, за багатьма прогнозами, має стати визначальним для такого вибору.

Гарною «розминкою» на самому початку зібрання в столичному бізнес-центрі «Парус» стало роздане учасникам дослідження Інституту Горшеніна «Парламентарі світу про виклики сучасності».

Це щоб більш зримо уяснити сьогоднішній світ, у якому шукає своє місце наша Українська держава. В цьому дослідженні за підсумками 2012 року були опитані депутати національних парламентів 92 країн з усіх регіонів планети — всього 738 парламентарів.

Першою йшла рубрика «Загальносвітові проблеми», запитання «Які глобальні проблеми людства вимагають першочергового вирішення?» І першою з них названий тероризм —58,6 % голосів. Далі йдуть міжетнічні і релігійні конфлікти — 48,6 %, корупція — 42,9 %.

Те ж саме запитання було поставлене в рубриці «Навколишнє середовище». Тут аж 65 % опитаних головною проблемою назвали зміни клімату, глобальне потепління, понад 50 % хвилюють виснаження природних запасів питної води і забруднення довкілля.

В рубриці «Людство» головною проблемою, притому з показником майже у 76 5, було названо бідність. 43 % опитаних хвилює перенаселення планети, по 30 % — голод , епідемії.

В рубриці «Економіка» 58,6 % назвали кризу світової фінансової системи, що вже кілька років стрясає світ. 57 % турбує нерівність доходів, це постійне джерело соціальної напруги. Ця суспільна несправедливість все більше характерна і для України. Понад половину опитаних турбують і безробіття, енергетичні проблеми.

Нас може здивувати, що у відповіді на наступне запитання — «На боротьбі з порушеннями яких прав і свобод людини треба зосередити зусилля найближчим часом?» на перше місце (42,5 %) поставлено судовий захист прав і свобод громадянина. Не то за кордоном теж проблеми з правосуддям, не то дуже підвищені вимоги до нього. Прикметно, що на другому місці можливість брати участь в політичному житті суспільства, тобто визнання того, що саме громадянин країни є ключовою постаттю при демократичному ладові. Буде громадянин дійсно «носієм влади», будуть вирішуватися й такі також названі в опитуванні життєві проблеми, як охорона здоров`я, свобода слова, пересування, недоторканість житла.

І нарешті, до чого ж найперше докласти людський розум, енергію? Про це в запитанні «Розвиток яких галузей науки і техніки є найбільш сприятливим, корисним для людства?» Тут з більш як двократним відривом ( 76,6 %) лідирує відповідь — розвиток екотехнологій і технологій ресурсозберігання, Очевидно,людство все більше розуміє, що ресурси планети треба берегти.. На наступних позиціях — біотехнології і генна інженерія, Інтернет і комп’ютерні технології.

Ось такі вони, проблеми, турботи, пошуки землян. Україна не може ухилитися ні від цих викликів, ні від пошуку гідного місця в цих координатах. Ця теза червоною ниткою проходила й на Форумі. Втім, конкретніше — лейтмотивом зібрання все ж була тема геополітичного вибору України, отого багаторічного нашого блукання у «векторах».

Якось так не випадково один з головних наших спікерів, міністр закордонних справ України 2007—2009 років Володимир Огризко опинився в президії Форуму між представником Євросоюзу з одного боку і Російської Федерації з іншого. І якщо вже у виступі одного з російських гостей пролунала порівняння, що політична еліта України нагадує рідних нареченої, які придивляються, котрий з женихів кращий, багатший, то також напрошувалося, за кого ж Україні все-таки «вийти заміж» — за ЄС чи МС, цебто за Європейський Союз чи російський Митний Союз?

Список представників сторін був доволі авторитетним. Серед основних спікерів Євросоюз представляли болгарин Вігенін Крістіан — член Європарламенту, голова парламентської асамблеї ЄВРОНЕСТ, і литовець Пранцкевічус Арнольдас, котрий останні кілька років є Радником Президента Європейського парламенту (спершу Єжи Бузека, нині Мартіна Шульца). Російську Федерацію представляв депутат Державної Думи РФ останніх чотирьох скликань Андрій Клімов, заступник голови парламентського комітету з міжнародних справ. Також нещодавно він обраний керівником постійної парламентської делегації Росі при Європарламенті.

У пана Клімова була на Форумі й солідна група підтримки в особі дипломатів Посольства РФ в Україні, а також і деяких наших політиків, наприклад, того ж всюдисущого Вадима Колесніченка.

Отже, геополітичний вибір України, з яким маємо нарешті визначатися. Зачин дискусії зробив міністр закордонних справ України Леонід Кожара. З його виступу стало зрозуміло, що робити прогноз у цій царині непросто. Ясно, що (цитуємо) «робити прогноз в українському контексті можна, тільки проаналізувавши загальносвітові тенденції». Але виявляється, «Ключова проблема в тому, що світ стає все більш непередбачуваним». Ця непередбачуваність «пов’язана насамперед зі світовою фінансовою та економічною кризою». «Хай живе криза!»— так і хочеться сказати іноді про тези наших представників влади. Що б без неї робили, як і без посилання на «попередників». А, може, крім кивання на світову кризу, варто б ще й говорити, що наше українське суспільне життя є малопередбачуваним. Починається день, і не знаєш, якими рішенням ошелешать тебе наші суди, в тому числі Конституційний, чи ЦВК, чи інші структури влади.

Звичайно, теза «Прогнозуємо, що нічого спрогнозувати неможливо» від представника Уряду держави виглядала б якось непереконливо. Довелося про щось все ж говорити більш визначено. Наш європейський вектор начебто ж випливає з погляду вже на географічну карту: «Місце України окреслено її географією. Це — Європа». Але ось буквально вже наступні слова виступу міністра: «Європа в широкому розумінні, Європа, яка не закінчується на межі Донбасу та Слобожанщини, а охоплює великий простір від Атлантики до Стамбулу, Уралу та Кавказу». Підкріплюючи тезу про «широку Європу», Кожара процитував і свого колегу з Росії Сергія Лаврова: «З цивілізаційної точки зору Росія є частиною «великої» європейської цивілізації разом, зрозуміло, з Північною Америкою. Тому для нас немає проблем у тому, що стосується реалізації «європейського вибору». Так і напрошується висновок, що Росія першою від України стане членом Євросоюзу, а то й НАТО.

Прикметно, що, наче передбачаючи наступну дискусію про європейські цінності, європейський приклад для нас, Кожара задекларував, чому так важливий європейський вектор: «Європейський Союз — найвпливовіше об`єднання континенту— є для нас зразком у проведенні внутрішніх реформ…Угоду по Асоціацію з ЄС ми розглядаємо саме в якості потужного зовнішнього інструменту внутрішнього реформування». Невже наша влада нарешті настроєна на справжні реформи, а не декларативні? Говорячи про підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, міністр бадьоро запевнив, що вона стане предметом обговорення вже за кілька днів, на нарешті призначеному саміті «Україна—ЄС», а сама Угода буде підписана в листопаді, на Вільнюському саміті Східного партнерства. Процитував і запевнення, дане недавно представникам ЄС Президентом Януковичем: « укладення Угоди залишається пріоритетом і головним завданням України до листопада 2013 року».

То що ж, зовнішньополітичний вектор України нарешті визначено? Не поспішаймо. Ну, як же без проросійського Митного Союзу, за яким проглядаються ще й Євразійський простір, а там і «русскій мір» та ще певні союзи. Втім, так далеко міністр, звичайно, на цьому форумі не заглядав. А ото щодо МС нагадав, що це великий економічний ринок —60 мільярдів доларів товарообороту: «І тому ми ведемо пошук форм співпраці з ним. Загальна основа — запропонована Президентом формула «3+1». Чи не перетвориться ця формула з часом у «4» чи й більшу цифру, не говорилося.

Взагалі ж, наступна теза міністра нагадала крилату фразу з одного з мультфільмів : «Хлопці, давайте жити дружно!» Міністр наче аж покритикував і ЄС, і МС, що вони, маючи спільний кордон (це на кордонах Росії і Білорусі), сумарний товарообіг у 446 мільярдів доларів, так мляво ведуть діалог, «навіть не починають розмову про полегшення торгівлі. Не кажучи вже про повноцінну зону вільної торгівлі». Скоріше воліють вести такий діалог з Новою Зеландією, ніж між собою. Напрошується теза, що Україна може стати мостом між ЄС і МС?

Але дещо ідилічний настрій, викликаний виступом міністра, швидко був розвіяний в ході дискусії. Причому, на перший план вийшла свіжа і скандальна тема українсько-російських стосунків —виставлена Росією («Газпромом») величезна штрафна санкція Україні («Нафтогазу») за недозакупівлю нами російського газу за 2012 рік — «всього» на 7 мільярдів доларів. І це в світлі різкого падіння в Європі попиту на російський газ і зменшення його закупівлі проти рівня, передбаченого в таких же самих контрактах, як і наш. Європейські країни, навіть порівняно невеликі і такі недавні члени ЄС, як Чехія, Польща, успішно відбилися в європейських судах від подібних санкцій. То ж в які «вектори» вписується отакий газовий шантаж щодо України? Це що — тиск, щоб ми не підписували Угоду з ЄС?

З виступу Володимира Огризка: «Ми зараз спостерігаємо ситуацію, подібну до 2008 року, коли нам обрубали можливість підписання ПДЧ — Плану дій щодо членства в НАТО. Сьогодні нам зі Сходу прагнуть поставити черговий бар`єр для нашого європейського розвитку.» А звертаючись до Андрія Клімова, наш екс-міністр сказав : «Ви сьогодні озвучили, що ЄС не є прикладом для наслідування. Можливо, для когось є кращі формати? Але цікаво, чи є Митний союз прикладом для України? І в чому? Можливо, там демократія краща, ніж у ЄС? Може, розвиненіша економіка? Чи корупція там на найнижчому рівні? Чи якісь інші фактори? Ми говоримо про реальну політику, так що краще вибрати — «Мерседес» чи «Жигулі»? Тут згадували Швейцарію. Але, наприклад, велика Німеччина ніколи не ставить питання, що ось давайте «підтягнемо» маленьку Швейцарію у щось більше, потужне. То ж дайте нам можливість зробити вбір самостійно,без тиску ззовні.».

На закид, що ось, мовляв, хочемо в Європу, а вона ніяк не введе для українців безвізового режиму, який ми ввели для європейців, Володимир Огризко відповів: «Це питання до представників влади. Чому в парламенті досі не можуть прийняти кількох необхідних для цього законів? При бажанні і політичній волі нашій владі можна вирішите це протягом року.»

Андрій Клімов таки відповів Огризку на влучне порівняння, яку машину краще вибрати : «Якщо нема грошей на «Мерседес», доводиться їздити на «Жигулях». Начебто, все вірно. Але виходить, багата (поки що!) нафто- і газодоларами Росія коле нам очі нашою бідністю? То що, й далі жити в бідності, не проводячи жодних реформ за європейськими зразками, жити на узбіччі ЄС?

Згадав про газовий шантаж Росії у формі санкцій на 7 мільярдів і відомий політик Олег Рибачук: «Ці 7 мільярдів — це не стільки економіка, як реалізація зовнішньополітичних доктрин Росії».

Гостроти дискусії піддав і один з популярних козирів росіян, озвучений представниками Посольства РФ, — про систему цінностей: «Невже вам ближчі підозрілі європейські цінності, ніж спільні з нами слов`янські, православні?» Коротше, ваш український шлях, мовляв, тільки на Схід, до російських союзів.

На це Володимир Огризко відповів досить категорично: «Було б доречно, якби ви ці поради залишили при собі, скажу так без зайвої дипломатичності. У нас є свої чудові експерти, які добре розбираються у справі. На цей наш вибір працювали цілі урядові команди, і за попередньої влади, і за нинішньої. Тому це позиція держави. Коли ви в Росії говорите про доктрини, то, мабуть, у «Газпрому» дуже вигідна «доктрина», ви її підтримуєте і не збираєтеся змінювати.

Колись у мене з паном Лавровим, главою МЗС Росії, була така дискусія про цінності, ставлення Росії до України. Він заявив, що Росія не може ставитися до України, як до Гондурасу, «бо у нас же братерські стосунки». Я йому й кажу: «Ні, краще ставтеся до нас, як до Гондурасу, тобто на основі звичайних міждержавних стосунків, на правовій основі, ніж на основі незрозумілих з точки зору міжнародного права «братніх стосунків». Будемо нормальними сусідами, їздити один до одного в гості, спілкуватися, але кожен нехай іде своїм шляхом.»

А щодо акцентування на темі слов’янства і православ`я, спільних з Росією, то в дискусії росіянам доречно нагадали прості речі. В Європі, серед членів Євросоюзу і НАТО, добрих півтора десятки країн, які є слов`янськими або православними. Звісно, щодо слов’янських народів, то в Росії навчилися рахувати лише до трьох. То, може, і для Митного союзу достатньо цієї цифри? Олег Рибачук з притаманним йому гумором, зазначив, що це ж в російській традиції — «соображать на трьох». А щодо системи цінностей, він додав свіжий приклад, як щойно в Німеччині, країні ЄС, європейської демократії, міністр освіти подала у відставку, коли була впіймана на плагіаті, і університет позбавив її вченого звання кандидата наук. Коли ми таке побачимо у своєму політикумі, хоча б враховуючи скандали довкола нашого міністра освіти?

По завершенні Форуму Володимир ОГРИЗКО дав мені це інтерв’ю :

—Пане Володимире, тут говорилося, що ми самі в Україні надто довго думаємо і зволікаємо із зовнішньополітичним вибором.

—Чим довше ми будемо задавати собі питання і не давати на них відповіді, тим гірше. Невизначеність — це приреченість. В якийсь момент треба робити конкретний, серйозний крок.

—Прокоментуйте виставлення Росією санкції за неспожитий газ на 7 мільярдів доларів.

—В тому газовому контракті, в свою чергу, записано, що Росія має виконувати свої зобов’язання щодо кількості транзитованого через Україну в Європу газу, які вона не виконує. Це типовий приклад політичного тиску на Україну, І вже багато експертів говорили мені, що ця сума в 7 мільярдів є поки що не оприлюдненою оцінкою вартості української газо-транспортної системи. Отже знову нам хочуть продати повітря і забрати всю транспортну систему. Це черговий «подарунок» Україні напередодні важливих переговорів про наш європейський вибір і перспективу.

—Наскільки впливають нині на геополітичний вибір України складні українсько-російські стосунки протягом століть?

— Те, що ми переживаємо сьогодні, є наслідком багатовікової традиції російського світосприйняття, яке полягало і, на жаль, досі полягає в тому, щоб, як мінімум, контролювати своє найближче оточення, а ще краще — керувати ним. Це позиція, яка сформувалася в Середньовіччі. В багатьох країнах, які теж мали імперії, вона трансформувалася в демократичні форми, але, на жаль, у випадку з Росією такого не сталося. Треба сподіватися, що час своє візьме. Але ми не повинні бути жертвою оцих імперських забаганок.

—Я б сказав про інше: у нас є більше розуміння цінностей, які прописані в документах Ради Європи, ООН. Там більше тих речей, які відповідають нашим українським цінностям. І , мабуть, це є основою, що ми, українці, обираємо шлях демократії, а не тоталітаризму.

Ілюстрація: Zaxid.net